За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), насильство щодо жінок — світова проблема.
Третина опитаних цією організацією представниць слабкої статі з різних країн заявили, що вони піддавалися насильству з боку своїх чоловіків.
Найвищий показник подібних відповідей аналітики зафіксували у країнах Південно-Східної Азії (37,7 %). Однак і в ЄС 23 % опитаних жінок говорять про те саме.
Зі скаргами на домашнє насильство до поліції упродовж минулого року звернулися 89,5 тисячі українок. Загалом у 2018-му на домашнє насильство скаржилися понад 115 тисяч наших співгромадян, повідомили у прес-центрі Нацполіції України.
У Генпрокуратурі розповіли, що в Україні за минулий рік зареєстрували 1 тисячу 586 кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильством у сім’ї. Насправді кількість жертв значно більша — просто подібні проблеми у нас заведено замовчувати.
Домашнє насильство — це умисне систематичне вчинення фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї стосовно іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, а також шкоди його фізичному та психічному здоров’ю.
Постраждалими визнаються особи, незалежно від того, чи проживають вони спільно зі своїми кривдниками, чи ні (наречені, подружжя, колишнє подружжя, мати, батько, діти, їхні батьки, брати, сестри, нерідні батьки, опікуни, піклувальники, їхні діти, прийомні діти, діти-вихованці, інші родичі до двоюрідного ступеня зв’язку, особи, які спільно проживали або проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі, їхні діти та батьки) та особи, які проживають разом (будь-які інші родичі, люди, які пов’язані спільним побутом, мають спільні права та обов’язки).
Постраждалою дитиною визнається не лише та, яка зазнала домашнього насильства, а й свідок (очевидець) такого насильства.
Психолог Катерина Рожкова у розмові з «УМ» зазначає, що причин, чому жінки терплять домашнє насилля, може бути безліч: «Можливо, таким жінкам важко це визнати і звернутись по допомогу. Тому що в суспільстві, на жаль, досить поширена думка, що соромно бути жертвою насильства. Часто такі жінки залежать від чоловіків і їм нікуди піти, вони не мають достатнього власного доходу. Або бояться залишитись самотніми, бояться, що їх ніхто більше не полюбить».
Цього року в Україні набув чинності Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». За вчинення домашнього насильства в судовому порядку вводиться покарання у вигляді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин або арешт на строк до шести місяців.
Також передбачається обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до двох років. Крім того, будуть діяти заборони на дзвінки та листування з потерпілим, а також наближення на певну відстань.
У разі виявлення фактів домашнього насильства компетентні органи будуть пропонувати потерпілим звертатися по допомогу в спеціалізовані центри. Також кримінальна відповідальність встановлюється за примус до шлюбу.
Із цього моменту примушування до вступу в шлюб, до продовження примусово укладеного шлюбу, до вступу в співжиття без укладення шлюбу, до продовження такого співжиття, примус до переїзду в іншу країну з однією з вищезазначених цілей караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Психолог Катерина Рожкова також наголошує: щоб допомогти людині, яка страждає від насилля, перш за все, необхідно, щоб жертва сама визнала, що їй потрібна допомога та звернулася по неї. Адже спроба допомогти людині, яка не визнає, що потребує допомоги, проти її волі, теж є своєрідною формою насилля (психологічного).
За даними дослідження МІКС, яке в Україні проводив Державний комітет статистики разом з ЮНІСЕФ, 61,2% дітей у віковій групі 2-14 років зазнають щонайменше одного з видів психологічного чи фізичного покарання з боку своїх матерів або осіб, які здійснюють догляд за ними, або інших членів домогосподарства. Крім того, в 11 % домогосподарств вважають, що фізичне покарання потрібно застосовувати до дитини.
Катерина Рожкова додає, що ремінь — спосіб виховання для батьків, які не бачать альтернатив. Часто — від неусвідомленого безсилля зробити інакше.
«Можливо, це спосіб, яким виховували цих батьків, коли вони були дітьми. І вони не знають інших способів, таких, як поговорити з дитиною та пояснити деякі речі зрозумілою для неї мовою. Зробити спробу знайти з дитиною спільну мову та домовитись. Фізичне насилля через власні неусвідомлені переживання як спосіб виховання — не виправдання для батьків. Адже вони несвідомо відмовляються від власної відповідальності за те, що вони дорослі і мають право вибирати інші способи виховання дитини», — констатує психолог.
Під час розмови з «УМ» аналітик ГО «Правозахисна організація «СІЧ» Віктор Філатов каже, що жертва домашнього насильства може напряму звернутись до правоохоронних органів із заявою на кривдника:
«Це можуть зробити, приміром, школи або заклади охорони здоров’я, до яких людина потрапила з травмами. Але у подальшому все залежатиме від бажання постраждалої(-го) розпочати провадження проти кривдника. Через психологічний тиск він або вона можуть просто забрати заяву. На сьогодні в Україні існують спеціальні шелтери (центри для захисту жертв домашнього та гендерно обумовленого насильства). Як правило, це громадська ініціатива, яку фінансує міжнародний грантодавець.
У цих центрах особа може отримати не тільки психологічну допомогу, а й комплекс правових послуг. Законом передбачено, що жертви домашнього насильства можуть звернутись до суду з цивільними позовами про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої кривдником.
Однак сам по собі закон не вирішить проблему домашнього насильства, адже паралельно необхідно пропагувати несприйняття побутового насильства в соціумі».
Нагадаємо, з 2019 року в Україні розпочали роботу 45 мобільних груп поліції для реагування на домашнє насильство, повідомили у Національній поліції.
