Сергій Політучий: «Kharkiv Music Fest стає обов’язковою для відвідування подією»

Уже вдруге весною проходить масштабний міжнародний Kharkiv Music Fest. Цьогоріч у рамках фестивалю все обертається навколо музики Вольфганга Амадея Моцарта. Хоча у програмі концертів — і твори Людвіга ван Бетховена та Жана-Філіпа Рамо. На майстер-класах іменитих музикантів, творчих заняттях у дитячому музичному таборі, просто на різних локаціях міста, де розмістили розмальовані для всіх доступні піаніно, — кожен вибирає музику на свій смак. Харківський музичний фестиваль — результат роботи десятків музикантів і менеджерів. Головні партії виконують: ініціатор проведення Kharkiv Music Fest, його арт-директор — Станіслав Христенко, лауреат понад 30 міжнародних фортепіанних конкурсів в Італії, Іспанії, Японії, Південній Кореї, Словаччині, Україні, США, володар престижного звання Stei—way Artist; Сергій Політучий — президент фестивалю, підприємець, Почесний консул Франції у Харкові та виконавча директорка фестивалю Марія Горбонос. У президента Сергія Політучого розпитуємо про мотивацію фінансової підтримки музичного фестивалю та особливості організації масштабного культурницького проекту в Харкові. 

«Люди почали цінувати фестиваль як статусне явище»

— Сергію Яковичу, чи змінив уже Kharkiv Music Fest місто? Чи виправдовує фестиваль класичної музики ваші сподівання — мецената, який вкладає у проект найбільше коштів?

 

— Є таке правило маркетингу: продається не товар, а уявлення про нього. Уявлення про цьогорічний фестиваль сформувалися у харків’ян і гостей міста за минулорічними концертами (їх було сім!) та позаконцертними проектами. Саме тому в цьому році за два тижні на три концерти квитки вже розпродані. На концерті-відкритті оновлена зала Харківської філармонії була переповнена (мені хтось із ієрархів міста телефонував в останню хвилину за місця — а їх нема). 

 

Люди почали цінувати наш фестиваль як статусне явище. Багато хто з харків’ян вважає необхідним бути присутнім на концертах, бо це плюс для імі­джу. Більше того, враження від минулорічного фестивалю підштовхнуло декількох серйозних меценатів підтримати Kharkiv Music Fest цього року. Найбільш відповідальні та патріотичні харків’яни починають розуміти, що саме громадське суспільство, в першу чергу, відповідає за майбутнє і свого міста, і своєї держави. Це не лише підприємці, а й волонтери, які натхненною працею створюють креативний простір, котрий робить фестиваль насправді масовим. 

Міжнародний фестивальний оркестр.

 

Kharkiv Music Fest стає подією «маст візіт» — обов’язковою для відвідування. Я хочу, щоб у великому залі ХНАТОБа, нині це «Схід — Опера», ніколи не залишався не заповненим, умовно кажучи, хоча б сьомий ряд (iз радянських часів його місця традиційно резервують для працівників міської й обласної влади). Може, тоді культурі приділятиметься більше уваги...

— Можливо, у Харкові не завжди показують те, на що б усі хотіли іти дивитися?

— Так, зацікавлення публіки і репертуар — це як дилема первинності курки чи яйця. 

На фестиваль ми запрошуємо високопрофесійних музикантів. Поки що ми не можемо дозволити собі для участі у концертах світових зірок iз першого ешелону, яким треба платити гонорари від 40 тисяч євро. Втім усі учасники Kharkiv Music Fest — знані у світі класичної музики виконавці не нижче другої сходинки у світових рейтингах: цього року це скрипалька Агата Шимчевська з Польщі й українка Мирослава Которович, американський піаніст китайського походження Джордж Лі, сопрано Ольга Бусуйок (Румунія—Німеччина), секстет «Музиканти Лувру» з Франції та інші. 

Багато у питанні підбору учасників відіграють особисті вподобання і знайомства з колегами по цеху арт-директора й ініціатора фестивалю Станіслава Христенка — харків’янина, піаніста і диригента, який уже 11 років живе у Вашингтоні. 

— Як вважаєте, чи великій кількості людей можна прищепити любов до класичної музики?

— Проведу ближчу для розуміння кожним кулінарну паралель. Здається, у 1991 році я вперше потрапив у Китай. Після першої вишуканої вечері ми прийшли з товаришем у готельний номер; щоб звично поїсти — я відрізав шмат привезених із собою ковбаси і сала. Поміж собою поділилися враженням: якщо і далі так нас годуватимуть — померти можна... (Усміхається. — Авт.) А вже через тиждень, коли повернувся додому, у Харкові почав шукати адреси ресторанів китайської кухні — була таких парочка, і заманював туди друзів.

Любити хоч би що то було прекрасне — страви національних кухонь, музику чи живопис — можна не від народження, а спочатку посмакувавши ними трохи — у прямому чи переносному значенні, а потім доклавши певних зусиль для розуміння, чому вони надзвичайні, визнані іншими.

Заклик не лякатися словосполучення «класична музика»

— Станіслав Христенко каже, що ви були ініціатором міжнародного складу фестивального оркестру (минулоріч він був всеукраїнським). Яка мотивація цього бажання? Чи не пов’язана вона з озвученою вами на прес-конференції у Києві тезою про те, що в якийсь історичний момент Харків, який був у центрі (трохи не рівновіддалений від Києва і Москви), став прикордонням. Посередництвом участі іноземних виконавців ви наближаєте місто до Європи?

Ідея проведення міжнародного фестивалю класичної музики у Харкові 

належить піаністу Станіславу Христенку (у центрі).

 

— Мотивацією і створення фестивального оркестру, і проведення усіх інших заходів було — і вивищити Харків у всеукраїнському культурному житті, і познайомити харків’ян із кращими музикантами. 

У 2005 році ми сім’ями були у Львові на Різдво, жили в родинах. Мене тоді шокували вертепна культура і традиції. Це було щось фантастичне. Тоді зрозумів, наскільки ми мало знаємо різні регіони своєї країни. 

Я люблю історію, це моє інтелектуальне хобі, вважаю, що непогано її знаю. Тому намагаюся часто розвінчувати на лекціях різні міфи, зокрема про «жорстоких бендерівців». Багато ще треба зробити, щоб подібні маніпуляції вивітрилися із багатьох голів. 

Правильно — демонструвати єдність України і на сценічних площадках. Тому у фестивальний концерт два роки поспіль збираємо музикантів iз різних міст. У нинішній запросили і виконавців із Грузії, Польщі, Чехії, Німеччини, Австрії. Це можливість показати Харків і співвітчизникам, й іноземцям; створити площадку, де люди хотіли б зустрічатися й обмінюватися творчістю та досвідом. Упевнений, в учасників і гостей фесту не залишається враження, що Харків — сіре похмуре місто. А ще коли перенесемо дати проведення на травень...

— «Зізнайся, ти її слухаєш» — такий слоган фестивалю. Сергію Яковичу, коли і де — не у фестивальні дні? 

— Для мене слоган — це як заклик для людей не лякатися словосполучення «класична музика», певною мірою бажання допомогти кожному здолати бар’єр на шляху до неї. Часто того не усвідомлюючи, більшість чула її у кіно, театрі або у звуках рингтона мобільного телефону. Але часто, вибираючи: «А може, на Моцарта?», людина приймає рішення: «Та це не для мене»... Повинна бути певна демократизація класичної музики, омоло­дження й інакше її прочитання — через сучасне світосприйняття.

Фестивальний оркестр другий рік поспіль у Харкові прикрашає скрипалька 

Мирослава Которович.

 

Моє знайомство з класичною музикою відбувалося в юності. Із провінційного містечка, після армії, я приїхав учитися у Саратов. У школі був успішним учнем, утім у великому місті зрозумів, що насправді центрові однолітки багато у чому — попереду мене. Тому почав більше читати, зокрема і книги про історію мистецтв, відвідувати оперні й балетні по­становки. До речі, пропонував долучатися до походів у театр одному з друзів, з яким жили у гуртожитку. Він відмовлявся: не подобалося, казав, коли по телевізору дивився (у ті часи були ще чорно-білі, хриплі і з невеликим екраном). Я ще студентом зрозумів, що «по телевізору» і перегляд у театрі — це зовсім різні відчуття.

Глибше цікавитися класичною музикою почав років сім-десять тому. Хоча не вважаю себе великим її знавцем і палким поціновувачем. Просто мені подобається слухати.

— Як ви познайомилися з ініціатором проведення у Харкові фестивалю класичної музики — Станіславом Христенком? 

— Усе було дуже банально: він прийшов і попросив: «Дайте гроші на фестиваль». (Сміється. — Авт.) «Дзеркальний струмінь» два роки тому готували експромтом десь не більше місяця. Потім я повірив у Станіслава Христенка — він дуже цікава людина, не типовий представник мистецтва, вдумливий молодий чоловік. Тому вже усвідомлено командою ми робимо Kharkiv Music Fest. Для мене вагомими стали не тільки виконавська майстерність музиканта, а й спосіб мислення, його здатність вирішувати організаційні проблеми. 

— Сергію Яковичу, який бю­джет фестивалю? Наприклад, на театральний «Кропивницький» у держбюджеті-2018 заклали 7 млн. грн. Kharkiv Music Fest — це ініціатива винятково приватного бізнесу. Чому перед концертом-відкриттям прозвучали прізвища лише двох доброчинців?

— Бюджет фестивалю формується з двох джерел: надхо­джень від тих, чий бізнес рекламує Kharkiv Music Fest, та власне меценатських грошей (це великі суми, у порівнянні з першими, за які доброчинці отримують лише слова подяки). Ті, кому важливий розмір шрифту на банерах, вносять суми 30 тисяч і менше. Меценатські вклади — 150 тисяч і більше. 

Класичну музику впродовж фестивалю можна

почути у різних куточках міста 

із 11 розмальованих піаніно.

 

Ми дякували зі сцени Володимиру Шумілкіну, Олегу Чигринову, Олександру Медовому, Володимиру Гриненку, хоча для них це не було обов’язковим: вони допомагають фестивалю, в першу чергу, тому, що прагнуть бути причетними до позитивних змін у місті та країні. Проте я вважаю, що ми повинні як можна голосніше говорити про людей, які дійсно є прикладом тихого державотворення.

Це окрема тема, що в Україні не вміють цінувати підприємців. Наприклад, у Німеччині повага до людей, які забезпечують інших роботою, платять податки у бюджет ще й займаються меценатством — як «Отче наш», вони там — герої нації. В Україні краще мовчати, скільки хто отримує, бо можуть прийти і вимагати «поділитися».

Повертаючись до бюджету фестивалю, він трохи більший половини суми, озвученої для порівняння. Не маючи бюджетного фінансування, ми намагаємось розумно на всьому економити. 

Чому проблема із законом про меценатство є дещо надуманою?

— Цього року підтримали Kharkiv Music Fest консульства Німеччини, Австрії, Польщі, Чехії та посольство Франції. Який їхній вклад? Чи допоміг вам у налагодженні співпраці з представництвами статус Почесного консула посольства Франції у Харкові?

— Посольство Франції в Україні та Французький інститут виступили партнерами концерту «Музикантів Лувру», ми організовували прийом і перебування. Консульства Німеччини, Франції, Чехії, Австрії, Польщі також виділили кошти на наш мистецький проект. 

Статус Почесного консула, звичайно, сприяв тому, щоб почати діалог. Але вирішальними для співпраці стали яскравість та оригінальність ідеї фестивалю Kharkiv Music Fest. 

— Уже вузькому колу були заявлені плани зробити мандрівною частину фестивалю. Що потрібно для реалізації такого задуму? 

— Це питання промоушену фестивалю. Потрібні команда і фінансування, по-перше. По-друге, треба узгодити графіки роботи музикантів. Оскільки наш термін планування — один рік, то постають надскладні проблеми. Якщо планувати декілька виступів, то все ускладнюється ще більше. Поки що можливість возити частково Kharkiv Music Fest в інші міста України тільки прораховується і обмірковується.

— Яка ваша мотивація — вкладати великі гроші у музичний фестиваль?

— Я отримую позитивні емоції від тисячі радісних та захоплених облич і хвилі суспільного резонансу. Загалом, і з причини отриманого досвіду в дитинстві — ріс у «пролетарській» сім’ї, — я дуже ощадливий. Вважаю для себе неприпустимим витратити на 3 тисячі доларів більше на квиток бізнес-класу навіть для 11-годинного перельоту, бо це близько 10 місячних зарплат моєї помічниці. Я маю значно більше задоволення від того, що куплю працівникам нові комп’ютери, аніж від комфортнішого перельоту. І моя емоція від цього незрівнянно більша навіть від емоцій моїх співробітників.

Для мене бізнес — це не тільки про гроші. Людина реалізується завжди по-максимуму своїх можливостей, на мій погляд. Я не вважаю, що це винятково амбіцією керується, швидше, це внутрішнє самопочуття, внутрішній поклик.

— Супутнє питання, відповідь на яке важлива тим, хто вважає, що не на часі витрачання грошей на культурницькі проекти, коли на Донбасі — війна. Ви допомагали армії, добровольцям, мешканцям окупованих територій чи внутрішнім переселенцям?

— 2014 рік почався для мене з того, що я і ще два компаньйони з аграрного сектору створили найбільший у регіоні фонд «Мир і порядок». Займалися пошиттям берців, бронежилетів. Загальна сума, яка пішла на благодійність, — 17 мільйонів гривень.

— Якщо порівняти перший і другий Kharkiv Music Fest, то майже удвічі скоротилася кількість концертів і вдвiчi збільшилася кiлькiсть неконцертних проектів у рамках фестивалю. Яка причина? 

— Ми проаналізували минулорічний склад фестивалю і дійшли висновку, що концертів має бути менше. На 7-8 концертних заходів упродовж двох тижнів наше місто не має публіки, тим більше що ми не єдиний культурний проект у Харкові в період проведення нашого фесту. 

Додаючи більшу кількість неконцертних проектів, ми залучаємо більше людей. Організовуючи безплатні лекції, майстер-класи і роботу дитячого музичного денного табору, ми прищеплюємо любов до класичної музики, тим самим формуємо публіку для філармонічних й оперних залів на завтра і післязавтра. А концерти — це вершина айсберга.

— Наприклад, на вистави згадуваного вже театрального фестивалю «Кропивницький» вхід для глядачів безплатний. Наскільки для організаторів Kharkiv Music Fest важлива ціна квитка на концерти? 

— Усе безплатне належно не цінується, я вважаю. Якщо концерт безплатний, то відвідують його не ті, хто любить музику, а ті, хто зміг дістати запрошення. Це неправильно. Ми створюємо фестиваль, який своєю амплітудою розмаху та яскравістю повинен і може надати прискорення процесу зацікавлення серйозною класичною музикою. За нього уже платять гроші. Думаю, наступного року ми навіть трохи підвищимо ціни на квитки. 

— Чи погоджуєтеся з визначенням: Харків — культурна столиця?

— Бажання здаватися кимось чи чимось, а не бути таким — це намагання ухилитися від тяжкої праці, що веде до успіху, заміняючи її міфами. Культурними столицями вважаю Київ і Львів. І хочу, щоб до них дорівнявся Харків. У нас є для цього необхідна інфраструктура: консерваторія, оперний театр, дві відреставровані зали філармонії із найсучаснішими і найкращими акустичними параметрами. Потрібні ще більше і більше ініціатив суспільства, громадянської спільноти. Однією з них є Kharkiv Music Fest. 

— Ви були одним із спікерів обговорення теми «Меценатство та бізнес-ініціативи у музичній галузі» фестивального проекту Kharkiv Music Forum. Наскільки важливим для вас є ухвалення закону про меценатство в Україні?

— У діючому законодавстві є норма, за якою чотири відсотки від прибутку можна виключати з доходу, якщо ви їх витратили на благодійний захід. Підприємці в Україні не часто користуються цією чинною пільгою. Тому, як на мене, проблема із законом про меценатство є важливою, але не найважливішою. 

Для мене цей закон має значення не стільки з точки зору податкових пільг, скільки —  демонстрації поваги держави і суспільства до людей, які готові жертвувати. Я бачу проблему відсутності ідеології заохочення меценатства.