Вадим Прокопенко дев’ять останніх років працює у Національному театрі оперети України.
Головний балетмейстер упродовж нинішнього, 84-го сезону, поставив усі гала-концерти. Режисує і вистави.
А в квітні розпочнуться репетиції «Баядери», прем’єру якої обіцяють показати вже восени.
Про тонкощі роботи постановника хореографічних номерів у театральних виставах й унікальність театру — з перших вуст.
Улюблені композитори — Моцарт, Шопен, Бетховен та Чайковський
— Вадиме, постановка оперети угорського композитора Імре Кальмана «Баядера» — це продовження співпраці Театру оперети з посольством цієї країни?
— Ні, постановка «Баядери» — ініціатива та ідея нашого театру. Це цікава, класична оперета по музиці, по лібрето. Прем’єра виконання відбулася в 1921 році у Відні. Але ми її будемо робити абсолютно по-іншому, в сучасному стилі. Це дуже великий проект. Ми вже бачимо, яким він буде. Роботи чимало для всіх: і для сценографа Олександра Білозуба, і для диригента-постановника Ігоря Ярошенка, і для хору, і для акторів. Репетиції розпочнемо у квітні.
Загалом, що ставити, кого запрошувати з режисерів, балетмейстерів — вирішуємо колективом. От і в цьому році поставили кілька вистав з іншими режисерами. У квітні вийде бродвейський мюзикл «Сімейка Аддамсів», над якою працює литовська постановча група. У наступному сезоні буде «Герцогиня з Чикаго» з Будапештським театром оперети.
— Чи існують в театрі усталені правила про число постановок головним балетмейстером і запрошеними?
— Ні, таких правил немає. Наш театр планує прем’єри на три роки вперед і прописує постановників, режисерів. Театр працює на успіх. А він, на нашу думку, не залежить від кількості постановок власними силами чи запрошеними.
— А чи можете ви, головний балетмейстер, наполягати на якихось мистецьких рішеннях, якщо постановник вистави театру — інший фахівець?
— Ні. Це ж абсолютно інше авторство. Як я можу втручатись?! Важливо те, як ми відбираємо запрошених. На сцені Національного театру оперети немає вистав, які не бачив генеральний директор, художній керівник Богдан Струтинський. Саме він вирішує, кому віддати простір. Непрофесійних вистав у нас немає.
— Чи маєте як балетмейстер улюбленого композитора і чи ставите його твори на сцені? Чи натхнення, більшою мірою, корегують плани театру?
— У мене декілька улюблених композиторів. Це — Моцарт, Шопен, Бетховен, Чайковський. Часто на їхніх творах будуються концертні номери. Крім цього, я поставив «Моцарт U—dergrou—d». Узагалі вважаю, що твори названих митців — найкращі. І якщо є люди, яким вони не подобаються, то вони нічого не розуміють у музиці.
Артисти балету працюють по десять, а інколи — і по дванадцять годин
— Чи є серед ваших власних постановок улюблені ?
— Одна з улюблених моїх постановок — це «Скрипаль на даху» Джеремі Бока. Прем’єра відбулася у минулому театральному сезоні, а найближчий показ — 30 березня. Робота над цим твором — одна з моїх творчих мрій. Права на постановку наш театр очікував понад п’ять років, тому це дуже особлива вистава. У ній ми показали традиції єврейського народу, зокрема весільні. Мій улюблений момент — сон. Для балетмейстера головне — це музика. Вона надихає щось робити. Якщо музика мені не подобається — я ніколи в житті не ставитимуть постановку.
— Над чим працюєте нині?
— До Дня театру — 27 березня — підготували концерт «Музика з кінофільмів», у ньому декілька прем’єр. Зокрема, пісня з кінофільму «Спіймай мене, якщо зможеш», де знімався Леонардо Ді Капріо. А у травні — «Вечір угорської музики». І готуємось до «Баядери».
— Розкажіть про репетиції артистів балету. Як зазвичай вони відбуваються, скільки часу займають?
— У Театру оперети дуже великий репертуар, а артистів балету лише тридцять два, з яких вісім — солісти. Навантаження надзвичайне і репетиції відбуваються щодня, зранку до вечора. Спочатку — прогон однієї вистави, потім — звірка спектаклю, який увечері на сцені, і в кінці робочого дня — власне сам виступ. Наші артисти балету працюють по десять, а інколи — і по дванадцять годин. А на тиждень лише один день вихідний — понеділок. Це шалений ритм життя театру. Але якщо ти любиш справу, якою займаєшся, то відчуваєш приємну втому. Між іншим, у нашій трупі є дві заслужені артистки України — Юлія Ільченко і Яніна Сазонова. Балетний вік короткий — 20 років. Серед наших артистів багато молоді, але є й ті, які грають останній сезон. Утім усі вони — універсальні, вони вміють усе, володіють усіма стилями.
— Свій творчий шлях ви починали у народному ансамблі танцю «Галичина», були солістом модерн-балету «Акверіас» у Львові. Після того тривалий час співпрацювали із Софією Ротару як соліст балету та хореограф-постановник. Ніколи не виникало бажання повернутися до попередніх царин: народно-фольклорного мистецтва чи естради?
— Свою творчість я починав з дитячого ансамблю «Сонечко». І вже там пропонував свої ідеї. Коли мені було 10 років, творчий керівник мені сказала: «Вадиме, у тебе дуже великий хист до постановки». У 14 років пробував ставити балетні номери в ансамблі і в школі. Перші серйозні постановки у мене були у 19 років у театрі «Гаудеамус», під керівництвом відомого театрального режисера Бориса Озерова, нині покійного. А в 2000-му — створив перший чоловічий модерн-балет «Хлопці з небес».
І в шоу-бізнесі з багатьма зірками співпрацював. Робив їм постановки балетні, номери, кліпи. Але в один день я прокинувся і зрозумів, що все: пора з цим зав’язувати. Театр мені подобався усе свідоме життя. На його сцені можна зробити ціле дійство на дві години-три, а не трихвилинне шоу. Театр — вічний, що б там говорили. Він — справжній.
— Премію «Київська пектораль» 2015 року ви отримали у номінації «Режисерський дебют» за постановку «Кармен-сюїта» Бізе. Який поступ відтоді у цьому напрямі?
— До нагород узагалі ставлюся скептично. Я просто роблю свою роботу, з віддачею. Із 2010 року в Театрі оперети поставив 15 вистав. І я настільки закоханий у цей театр, у цю трупу, що навіть не уявляю себе без них. Для мене це — сім’я. Дуже переживаю за кожного з колег. Саме вони — моя цінність і найвища нагорода.
— Які творчі мрії хочете втілити у життя найбільше?
— Дуже хочу поставити «Ромео і Джульєтта» і «Відторгнені». Це — мюзикли, вони екранізовані, але я бачу їх по-іншому. Коли ми ставили «В джазі тільки дівчата» або «За двома зайцями», багато хто казав: навіщо, є фільм. Але нас це не зупинило і тепер квитків на ці постановки не всі охочі встигають купити. Мені знайомі телефонують, кажуть, щоб допоміг потрапити на ці спектаклі. А я їм відповідаю: «Чим я можу допомогти? Вільних місць немає. Купуйте за три місяці».
