«Баронеса брехні» і «слуга олігарха»: що треба знати українцям про Юлію Тимошенко з Володимиром Зеленським

Нагадаю, що борець за волю і незалежність України, довголітній політв’язень радянських концтаборів, народний депутат України трьох скликань, Герой України Степан Хмара набагато раніше зробив висновок, хто така Тимошенко: «Пані Юлія неухильно дотримується принципу: нахабніше брехатимеш і гучніше галасуватимеш — більше повірять.

 

Вона вважає нас, українців, примітивними дурнями, якими можна так легко маніпулювати за допомогою безпардонної брехні. Але немає нічого дивного, адже Юлія Володимирівна неперевершений майстер брехні і талановита акторка...»

 

Юлія Тимошенко...

 

«Я взагалі не знаю, коли Тимошенко говорить правду: вона говорить або відверту брехню, або напівправду... Тимошенко належить до категорії брехунів, які не червоніють, коли брешуть», — наголосив Хмара.

 

Михайло Бродський (народний депутат 3-го скликання, радник прем’єр-міністра Юлії Тимошенко і член Політради партії «Батьківщина» в 2005 році) в липні 2007 року відзначив: «Тимошенко завжди бреше, вона нікого не любить, окрім себе і свого крісла, а всі решта для неї — біомаса».

 

Моральний авторитет, публіцист і громадський діяч Євген Сверстюк у червні 2012 року дав таку характеристику Тимошенко: «Блискуча міська школярка, на якій і трималася та гіпнотична філософія популізму, з якої нічого не виросло. Лише будяки та кропива...»

 

Свій титул «баронеси брехні» кандидат у президенти України Юлія Тимошенко ще раз підтвердила 18 березня 2019 року в ефірі «Радіо «Свобода» заявивши, що ані вона, ані компанії, які вона очолювала понад 20 років тому, не мають жодного стосунку до Павла Лазаренка. Після такої чергової брехливої заяви Тимошенко головний пропагандист нацистської Німеччини Йозеф Геббельс і кремлівський «геббельсьонок» Дмитро Кисельов відпочивають!

Ну що ж, нагадаю «баронесі брехні» про її «корупційні-комерційні» стосунки з Лазаренком, якщо в неї така коротка пам’ять.

 

У листопаді 2001 року Генпрокуратура за моїми матеріалами порушила кримінальну справу щодо Павла Лазаренка за одержання ним від президента корпорації «ЄЕСУ» Юлії Тимошенко та її чоловіка Олександра Тимошенка (члена правління «ЄЕСУ») хабарів на загальну суму 86 мільйонів 880 тисяч доларів, а також справу і проти подружжя Тимошенків за неодноразове давання хабарів Лазаренку.

 

Коли, за що і за яких обставин Юлія та Олександр Тимошенки давали хабарі Лазаренку, зазначено в обвинувальному акті прокуратури США Північного округу Каліфорнії та у поданні Генерального прокурора Святослава Піскуна, про дачу згоди на арешт і притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України Юлії Тимошенко.

 

За сприяння комерційній діяльності корпорації «ЄЕСУ» в квітні-травні 1996 року Юлія Тимошенко та Олександр Тимошенко перерахували як хабар Лазаренку з рахунку компанії Somolli Enterprises Limited в кіпрському банку Bank of Cyprus Ltd (Нікосія) 39 мільйонів 610 тисяч доларів через банківський рахунок багамської офшорної компанії Orphin S.A. у польському банку American Bankin Poland (м. Варшава) і кодовий рахунок 21383 ORPHIN у швейцарському банку Bangue Populaire Suisse (м. Женева) та рахунки зареєстрованої на Британських Віргінських островах офшорної компанії Bainfield Co LTD у швейцарському банку SCS Alliance S.A. (м. Женева), розпорядником яких був Кириченко, на особисті кодовані рахунки Павла Лазаренка 21678 NIHPRO в банку Bangue Populaire Suisse та СARPО-53 в банку SCS Alliance S.A. (м. Женева).

 

У травні-липні 1996 року подружжя Тимошенків перерахувало як хабар Лазаренку з рахунку компанії Somolli Enterprises Limited в кіпрському банку Bankof Cyprus Ltd 17 мільйонів 370 тисяч доларів через рахунок компанії ORPHINS.A. у польському банку American Bankin Poland (м. Варшава) і кодовий рахунок 21383 ORPHIN у швейцарському банку Bangue Populaire Suisse (м. Женева) та рахунки панамської офшорної компанії GHP Corporation у цьому ж швейцарському банку, розпорядником яких був Кириченко, на особовий кодовий рахунок Лазаренка 21678 NIHPRO в банку Bangue Populaire Suisse.

 

У липні-вересні 1996 року Юлія та Олександр Тимошенки перерахували як хабар Лазаренку з рахунку компанії Somolli Enterprises Limited у кіпрському банку Bank of Cuprus Ltd 29 мільйонів 900 тисяч доларів через рахунок компанії ORPHINS.A. у банку American Bankin Poland (м. Варшава) і кодовий рахунок 21383 ORPHIN у швейцарському банку Bangue Populaire Suisse (м. Женева), рахунки панамських офшорних компаній Wilnorth, Inc і GHP Corporation і у швейцарському банку SCS Alliance S.A. (м. Женева), рахунок зареєстрованої на Британських Віргінських островах офшорної компанії Paddox Industries Limited у швейцарському банку Credit Suisse (м. Женева), розпорядником яких був Кириченко, на особисті кодовані рахунки Лазаренка 21678 NIHPRO в банку Bangue Populaire Suisse та CARPO-53 у банку SCS Alliance S.A. (м. Женева).

 

За допомогою Лазаренка Тимошенко залучила свою корпорацію «ЄЕСУ» до міждержавних розрахунків за природний газ з МО Росії. Але замість здійснення цих розрахунків з російською стороною корпорація «ЄЕСУ» (президентом якої була Тимошенко) перерахувала понад 1 мільярд доларів на рахунок британської компанії «Юнайтед Енерджі Інтернаціонал Лтд», яка була створена за її участі.

 

У подальшому Тимошенко організувала перерахування зазначених коштів на рахунки заснованої нею офшорної компанії Somolli Enterprises Limited та на особисті кодові рахунки Лазаренка. Значну частину цих коштів Тимошенко перерахувала на свій картковий рахунок.

 

У 1995-1996 роках «ЄЕСУ» досягла річного обсягу продажів у 11 мільярдів доларів і, користуючись підтримкою Лазаренка, мала майже повну монополію на торгівлю російським природнім газом в Україні. В одному з інтерв’ю Лазаренко заявив, що за ним стояла наймогутніша фінансово-промислова корпорація, яка була в Україні — «ЄЕСУ».

19 січня 2009 року НАК «Нафтогаз Україна» за усною вказівкою і особистою директивою Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко були підписані газові контракти з ВАТ «Газпром» (РФ), які увійшли в новітню історію, як контракти «Путіна—Тимошенко». 

 

Основними наслідками цих контрактів стали: повна енергетична і фінансова залежність України та її економіки від Росії. Накопичення зовнішнього боргу України. Уряд був змушений шукати кошти на оплату газового контракту в умовах зростання збитковості «Нафтогазу». Таким чином Тимошенко допомогла Путіну загнати Україну в борги.

 

В контракті на купівлю-продаж газу сторони прямо прописали кабальне для України правило «бери або плати», чим зобов’язали нашу країну з 2010 року купувати 52 млрд. куб. м. російського газу.

 

При закупівлі меншого обсягу Україна повинна все одно щорічно оплачувати не менше 41,6 млрд. куб. м.

 

Реекспорт газу був заборонений. Це призвело до підписання Харківських угод про продовження перебування ЧФ РФ у Севастополі, «інтеграції» газових галузей України та Росії, відмови від асоціації України з ЄС і зрештою до початку Революції гідності, а згодом — до воєнної агресії Росії проти України: анексії Криму і окупації частин Донбасу, багатотисячних людських жертв та матеріальних втрат України на суму понад 100 млрд. доларів. 

 

Рішення Стокгольмського арбітражного суду в грудні 2017 року врятувало Україну від повного банкрутства. До його винесення Україна вже понесла незворотні втрати на 32,1 млрд. доларів, а кожна українська родина — на 61 тис. грн.

 

Якби не рішення арбітражного суду, то Україна зазнала б збитків ще на 94,7 млрд. доларів більше, а кожна родина — на 177 тис. грн. більше.

 

Окрім того, Україна недоотримала від «Газпрому» за транзит російського газу майже 17 млрд. доларів. Починаючи з 2010 року українські споживачі отримали ціну за газ на рівні, значно вищому за європейський.

 

Як результат Україна переплатила «Газпрому» за поставлений газ від 16,8 до 28,8 млрд. доларів.

 

Через «недобір газу» за 2012—2017 роки фінансові претензії російської сторони до України, згідно з правилом «бери або плати», прописаним у контракті «Путіна—Тимошенко», сягали понад 56 млрд. доларі. 

 

За оцінками зарубіжних і вітчизняних експертів, газові контракти «Тимошенко—Путіна» завдали дуже великої шкоди економічній і національній безпеці України та створили реальну загрозу державному суверенітету України. 

 

В інтерв’ю видавництву «Главком» (13 липня 2012 року) кум президента Росії Віктор Медведчук зазначив, що на прохання Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко він брав участь у переговорах із Путіним при обговоренні питання ціни на газ.

 

«В якості кого я вів переговори, це не важливо», — заявив Медведчук і додав, що «за підписані газові контракти Тимошенко засуджена несправедливо». 

 

Нагадаю, що, за твердженням екс-голови СБУ Леоніда Деркача і екс-Президента України Леоніда Кучми (їх розмова була записана на аудіо Миколою Мельниченком і опублікована у ЗМІ), Віктор Медведчук був агентом КДБ під псевдонімом «Соколовський». 

Степан Хмара справедливо зауважив, що, підписавши зазначену газову угоду, Тимошенко «здала Україну Росії з «бебехами», у неї «була змова з Путіним», в її діях є «ознаки державної зради», «вона поставила Україну на коліна!». «Юлія Тимошенко — дуже небезпечна фігура для України», — робить висновок Степан Хмара, з яким важко не погодитися. 

Які мотиви спонукали Тимошенко погодитися з Путіним на такі умови газових контрактів для України — мені (з урахуванням мого професійного досвіду) зрозуміти було не важко, як і побачити майбутні «масштаби катастрофи» для нашої країни після їх підписання. 

 

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що нинішня ціна на газ — ринкова, тоді як у 2009 році Юлія Тимошенко уклала угоди на 10 років, у яких була закладена необґрунтована ціна і ті, хто підписав ці угоди, мали від того дивіденди.

 

ЗМІ повідомили, що за підписання газових угод із російським «Газпромом» Юлія Тимошенко отримувала на офшорні рахунки щорічний «відкат» не менше 3-4 мільярдів доларів.

 

Знаючи, на яких принципах Тимошенко і Лазаренко раніше співпрацювали на газовому ринку, зауважу, що вказана річна сума «відкату», на мою думку, є реальною. Яка частка Медведчука за його участь в переговорах із кумом Путіним щодо ціни на газ, можна лише здогадуватися. Думаю, що він не продешевив. 

 

За підписання газових угод на умовах Путіна він пообіцяв Тимошенко підтримку на президентських виборах у 2010 році, знищити весь кримінальний компромат на неї, який зберігався в архівах Слідчого комітету і ФСБ Росії, в тому числі документи, які підтверджували, що вона була завербована ФСБ у липні 1995 року, коли була затримана в аеропорту «Внуково» в Москві при спробі контрабандним шляхом вивезти 100 тис. доларів, та її таємну співпрацю зі спецслужбами РФ упродовж багатьох років.

 

Під час нічних переговорів віч-на-віч Путін нагадав Тимошенко про її і закордонні валютні рахунки, знайдені спецслужбами Росії, та в яких офшорах вони зберігаються. 

 

За твердженням колишнього першого заступника Генерального прокурора Рената Кузьміна, при підписанні газових контрактів Путін шантажував Тимошенко цим компроматом та погрожував їй поновити кримінальну справу щодо неї, яку розслідувала Головна військова прокуратура Росії, а потім закрила за нереабілітуючими обставинами (Тимошенко визнала себе винною в організації давання неодноразово хабарів високопосадовим особам МО Росії), та конфіскувати кошти Тимошенко, сховані в офшорах.

 

Тимошенко запевнила Путіна, що, ставши Президентом України, вона продовжить термін перебування ЧФ Росії в Севастополі на 50 років, відмовиться від вступу України в НАТО та ЄС, а Україна приєднається до Митного і Євро-Азійського союзів та Ташкентського договору про колективну безпеку (військово-політичний союз, до якого входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, зі штаб-квартирою в Москві, об’єднаний штаб якого перебуває під керівництвом РФ).

 

Через три тижні після підписання газових контрактів Юлія Тимошенко взяла участь у 45-й безпековій конференції, яка проходила в Мюнхені 6-7 лютого 2009 року. Її промова стала декларацією, якою вона бачить Україну за свого президентства: Україна не готова і не хоче в НАТО.

 

Вступ України в НАТО Росією буде розцінено як загрозу її національній безпеці. За твердженням Тимошенко, Україну вона хоче бачити учасником якоїсь міфічної європейської системи і оборони разом з Росією, щоб «більше не було стресів для ЄС та інших країн від того, що між Україною і Росією не врегульовані відносини».

 

У кінці квітня 2010 року, після зустрічі в Києві з Януковичем, Путін заявив журналістам: «Я з Юлією Володимирівною обговорював питання продовження строку перебування російського флоту в Севастополі. І ніхто не заперечував. У розмові зі мною Юлія Тимошенко була готова обговорювати цю проблему. Йшлося лише про одне — ціну питання».

З урахуванням багаторічного досвіду роботи Путіна в КДБ СРСР та ФСБ РФ є зрозумілим, ким Тимошенко була для ФСБ і особисто для Путіна, як її він використовував раніше і використовує сьогодні.

 

Неозброєним оком видно, яких зусиль докладає Кремль, щоб Тимошенко стала Президентом України, реалізуючи свій план, щоб у другий тур президентських виборів разом із нею вийшов московський «блаЗЕнь» і «слуга-іграшка олігарха Коломойського» Зеленський.

 

...та Володимир Зеленський стали героями численних фотожаб в інтернеті.

 

Якщо, не приведи Боже, таке трапиться — це буде трагедія для України! Це — реальна загроза втрати української державності і європейського вибору українців! 

 

Відомий український політик, віце-президент Національної академії наук України, екс-секретар РНБО, екс-директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін вважає, що ні Юлія Тимошенко, ні Володимир Зеленський не можуть бути Президентом України.

 

«Я ставлюсь із симпатією до Юлії Володимирівни, але не як до майбутнього Президента України»,— зауважив Горбулін. 

 

Стосовно Зеленського Горбулін сказав: «Ніякого феномену немає. Це абсолютно віртуальна особистість. Талановитий шоумен і в КВК непоганий був. Але Президент має величезну відповідальність не тільки перед своєю сім’єю, а й перед своєю країною. Абсолютно не можу собі уявити Зеленського на чолі армії. Може, як першого, хто покидає поле бою». «І якщо ви хочете, щоби весь світ сміявся з України, давайте Зеленського обирати»,— заявив Горбулін.

 

Додам, що тоді вся Україна перетвориться на «95-й квартал». 

За оцінками експертів, за період комерційно-корупційної діяльності злочинного дуету Тимошенко—Лазаренко (1995—1997 рр.), перебування її на посаді Прем’єр-міністра України (2005, 2007—2010 рр.) та за час співпраці з олігархом-нардепом-втікачем Олександром Онищенком—Кадировим (2014—2016 рр.) Юлія Тимошенко отримала і вивела за кордон не менше 7 мільярдів доларів США, які сховані в офшорах. 

 

Ось звідки взялися гроші на створені Юлією Тимошенко та її штабом «фінансові схеми і піраміди», виявлені СБУ, які використовуються «баронесою брехні» на виборчу рекламу та масовий підкуп виборців. 

 

10 лютого 2009 року на засіданні РНБО Президент України Віктор Ющенко публічно сказав у вічі Тимошенко: «У вас дар до крадіжок, хай мене Бог простить! Юліє Володимирівно, ви регулярно крали той газ, а тепер повчаєте, як позбутися корупціонерів. У вас усе тримається на хабарах...»

 

У липні 2016 року, перебуваючи у Києві, прокурор США Марта Берш заявила на лекції, що Лазаренко отримав через «ЄЕСУ», яку очолювала Ю. Тимошенко, мільйони доларів, що має документальне підтвердження. Згідно з обвинувальним актом прокуратури США, який Марта Берш надала суду, значиться: «Трансфери Юлії Тимошенко Лазаренку склали 101 мільйон 78 тисяч 339 доларів. Кошти були перераховані в період із квітня 1996 по грудень 1997 року з рахунку офшорної компанії Somolli Enterprises Limited у банку Bank of Cyprus (м. Нікосія, Кіпр), розпорядниками якого були Юлія Тимошенко та Олександр Тимошенко, на кодові рахунки Лазаренка». 

 

У позові Департаменту юстиції США, який поданий у Федеральний суд Федерального округу Колумбії про конфіскацію майна і коштів Лазаренка, Юлія Тимошенко визнана як «співучасник (спільник) Лазаренка», яка «отримала багатомільйонні статки за допомогою своїх зв’язків з Лазаренком».

Марта Берш зазначила, що слідчим США довелося зробити запити до 30 країн світу, де були банківські рахунки, через які «злочинний дует Лазаренко—Тимошенко» відмивав мільйонні кошти. 

 

За оцінками експертів, за період 1994—1998 роки Лазаренко разом із Тимошенко, Кириченком, Дітятковським, Агафоновим та іншими створив міжнародну корупційно-фінансову імперію на території майже 40 країн світу зі схемою відмивання грошей у десятках банків. За висновками фахівців, Лазаренко і Тимошенко відмили за кордоном не менше 2 мільярдів доларів.

 

19 березня 2019 року голова фракції Партії «Блок Петра Порошенка» Артур Герасимов заявив, що українська правоохоронна система робила все для того, щоб якнайшвидше вкрадені Тимошенко—Лазаренком гроші повернулися в Україну і були використані на потребу української армії, на допомогу пенсіонерам, малозабезпеченим. Серед арештованих на рахунках Лазаренка коштів (180 мільйонів доларів) — понад 86 мільйонів доларів, які йому були перераховані подружжям Тимо­шенків.

 

«Але протягом останніх місяців юристи і лобісти Юлії Тимошенко зробили все для того, щоб зірвати мирову угоду Лазаренка з американським правосуддям, затримати і відтермінувати повернення цих мільйонів доларів в Україну», — наголосив Герасимов. 

 

Цинізм Юлії Тимошенко полягає в тому, що вона сподівається виграти президентські вибори і «врятувати» арештовані кошти свого «подільника» Лазаренка шляхом відкликання заявки української сторони на повернення цих коштів у бюджет України. 

 

Американські друзі повідомили мені, що значна частина арештованих коштів Лазаренка гарантовано буде повернута Україні, хоч як би Тимошенко заважала процесу їх повер­нення.

Розчарую «баронесу брехні» Тимошенко. Через свою патологічно-хворобливу жадобу до влади і грошей та брехливу сутність вона ніколи не стане Президентом України! Про це я говорив їй у вічі ще в листопаді 2009 року в присутності народних депутатів і повторюю це сьогодні — Юлія Тимошенко (Григян-Капітельман) ніколи не буде Президентом України!

 

Ще в 2010 році відома українська письменниця Оксана Забужко пояснювала: «Янукович — це наш не вивчений урок історії. Тимошенко — це новий виклик, до якого Україна не була готова. Неготова розпізнати «гламурний авторитаризм у жіночій версії». Юлія Тимошенко — це Путін у спідниці».

 

«Для «кремлівського сценарію» — чи «А», чи «Б», бо Москві однаково було, чи виграє Тимошенко чи Янукович». Це були два різні сценарії, дві різні вежі Кремля», — зазначала Забужко. 

 

Наголошую, що і на нинішніх виборах для Путіна так само однаково, хто стане Президентом України — чи Тимошенко, чи Зеленський, аби лише не Петро Порошенко чи інший націоналіст-патріот, наприклад Руслан Кошулинський.

 

«Кремль і сьогодні свої яйця не в один кошик кладе і намагається влізти в кожну інституцію», — знову попереджає нас Оксана Забужко. 

 

То, може, прислухаємося до мудрої жінки і перестанемо наступати на одні й ті самі граблі, на цей раз — «Тимошенко—Зеленський»?!

 

«Московський блаЗЕнь» і «слуга олігарха» ЗЕленський, який, будучи представником нацменшини, цинічно глузує з України та української нації — не президент українців і не може ним бути!

 

Українці, вибір за вами! Своїм бюлетенем для голосування ви збережете або знищите Державність України, її європейський вибір, за що віддали своє життя герої Небесної сотні та захисники незалежності України на Східному фронті у війні з фашистською Росією.

 

Не повторіть помилок сторічної давнини і пам’ятайте слова поета Віктора Баранова:

 

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Україна...