Із нагоди 130-річчя, у день народження, відкрили пам’ятник видатному уродженцю Києва Олександру Вертинському — артисту, кіноактору, композитору, поету і співаку.
Відтепер його силует у столиці — на розі Андріївського узвозу та прилеглого Боричевого току. «Київського П’єро» увічнив скульптор Борис Довгань — автор герба головного міста країни, а ще пам’ятників: Папі Римському — Івану Павлу ІІ у Києві, «Музика» для фонтану в сквері на вулиці Архітектора Городецького, «Художникам — жертвам репресій», скульптурних портретів філософа Григорія Сковороди, поетів-дисидентів Василя Стуса та Івана Світличного, академіка Володимира Вернадського та багатьох інших.
Перші виступи майбутньої знаменитості Олександра Вертинського відбулися саме на київському Подолі : у Контрактовому домі та Клубі фармацевтів. Потім були театр «Соловцов» (нині той, що імені Івана Франка) та Народний (Троїцький) дім (тепер Театр оперети).
Крім того, на замовлення київських журналів митець писав невеличкі оповідання та театральні рецензії. Нагадаємо, колом його спілкування були поети Михайло Кузмін i Бенедикт Лівшиць, художники Казимир Малевич, Марк Шагал, Олександр Осмьоркін i Натан Альтман.
У 1913 році Вертинський переїхав у Москву. До речі, із середини 1915 року по кінець 1917-го артист з’являвся перед публікою в гримі сумного П’єро. Після революції виступав у Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі. Із Севастополя помандрував до Константинополя; гастролював по Румунії та Бессарабії. Неймовірний успіх очікував співака у Польщі.
Із 1923-го оселився в Берліні, лицедіяв у німецьких Данцигу, Дрездені, Мюнхені, Кенігсберзі, також містах прибалтійських країн. А в 1925-му переїхав до культурної столиці світу — Парижа, де виконавча майстерність Олександра Вертинського досягла апогею.
Глядачами виступів знаменитого шансоньє були королі, принци, магараджі, відомі фінансисти — Моргани, Ротшильди, Вандербільти, королі екрана — Чарлі Чаплін, Грета Гарбо, Мері Пікфорд і Марлен Дітріх (їй присвятив пісню «Марлен»).
Дружив, зокрема, з Сержем Лифарем, Федором Шаляпіним та Анною Павловою. До речі, Олександр Вертинський разом з Іваном Мозжухіним знімався в кіно — в Парижі, Берліні, Ніцці. У 1934-му переїздить до США: Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Сан-Франциско.
А вже наступного року оселяється у китайському Шанхаї. У 1943-му повернеться у Москву. Жилося... по-радянськи.
«Ти подивися цю історію зі Сталіним. Усе фальшиво, підло, невірно. На з’їзді Хрущов сказав: «Вшануємо вставанням пам’ять 17 мільйонів людей, замучених у таборах». Нічого собі?! Хто, коли і чим заплатить за «помилки» всієї цієї сволоти?! І доки будуть знущатися над нашою Батьківщиною? Доки?» — писав артист своїй дружині в 1956-му.
За останні 14 років життя в СРСР митець написав лише трохи більше двадцяти віршів. Помер у віці 68 років у ленінградському готелі «Асторія». Поховали його в Москві.
«Усе своє життя Вертинський пишався тим, що він — киянин. Він неймовірно любив Київ, вважав його найкращим містом на планеті, — каже Олександр Брей, ініціатор спорудження пам’ятника митцю у столиці, колекціонер і мистецтвознавець.
У Музеї однієї вулиці 21 березня відкрили виставку «Київ — вітчизна ніжна» і презентували художній конверт та поштову марку, присвячену ювілею Олександра Вертинського. Спеціальним гостем заходів став співак El Kravchuk, у репертуарі якого — пісні «Київського П’єро».
