Стоп-кран зі знаком плюс: чому очікуваний спад росту ВВП у 2019 році стане в нагоді Україні

Український Президент Петро Порошенко високо оцінює стан справ у вітчизняному господарському комплексі й заявляє: на сьогоднішній день наша держава випереджає багато сусідніх держав. «Я не виключатиму ймовірності виплати українським пенсіонерам тринадцятої щорічної пенсії. Але це станеться лише за однієї умови: якщо економіка нашої країни продовжуватиме зростання. Сьогодні ми випереджаємо і Росію, і навіть багато країн Європи», — заявив Порошенко.

І у якомусь сенсі він має рацію. За даними Державної служби статистики, реальний валовий внутрішній продукт України в 2018 році зріс на 3,3%. Номінальний ВВП становив 3,5587 трлн. грн, у розрахунку на одну людину — 84,19 тис. грн. Показник макроінфляції становив 15,4%.

Курс національної валюти торік був відносно стабільним і коливався у межах 27,2 грн. за долар, при цьому під кінець року ми спостерігали, як курс укріплюється, що у попередні роки не спостерігалося. Номінальний ВВП при цьому в доларовому еквіваленті становив 130,83 млрд. доларів.

Питання «Добре це чи погано?» — непросте. Якщо брати за основу попередні прогнози Національного банку України, то у 2018 економіка спрацювала навіть трохи гірше, ніж передбачали. Так, як відомо, Національний банк України в кінці січня погіршив оцінку зростання ВВП України в 2018 році з 3,4% до 3,3%. Але якщо опиратися на прогнози Міністерства економічного розвитку і торгівлі, то результати минулого року є на порядок вищими: у Мінекономіки, як ми пам’ятаємо, заявляли, що зростання нашого ВВП становитиме 3,1%. При цьому Держбюджет минулого року зверстали на прогнозі зростання економіки на 3%. Таким чином країна отримала реальний плюс.

Найбільше вплинули на зростання українського ВВП, як це не дивно, фінансова та страхова діяльності, які зросли на 12,4%. На другому місці — традиційний драйвер «локомотив» під назвою «сільське господарство»: вітчизняні аграрії, виростивши рекордний врожай та міцно зайнявши своє місце на зовнішніх ринках, додали до нашого ВВП 7,8%. Зросло і будівництво — на 7,2%. Щоправда, аналітики зазначають: iдеться не про житловий фонд, а про спорудження насамперед об’єктів інфраструктури та інших споруд, не призначених для проживання людей. Найбільше падіння було зафіксовано у «гуманітарних» сферах: освіта обвалилася на 1,1%, «недореформована» медицина — на 1,7%. 

Утiм «позанормове» зростання ВВП має і свої мінуси. Найголовніший iз них, що при такому сценарії суттєво зростають обсяги наших зовнішніх платежів. Ідеться про реструктуризацію наших зовнішніх боргів «ім. Яресько» — міністра фінансів України у 2015 році — яка уклала угоду про відтермінування наших виплат, випустивши державні деривативи на суму 20% списаних єврооблігацій.

Наші зобов’язання передбачають: якщо ВВП України перевищить 125,4 млрд. доларів, а темпи зростання ВВП — 3%, то, починаючи з 2021 року, ми будемо зобов’язані платити за цими зобов’язаннями вже з 2021 року. І закінчити виплати до 2040 року. Щоправда, економічні результати минулого року на цей процес не впливають, а отже, плюс 3,3% ВВП залишаться для нас «безнаказаними». Але вже дані нинішнього, 2019, року наші кредитори відстежуватимуть. І цілком iмовірно, що через два роки запропонують нам заплатити. 

Самі ж органи влади вважають подібний прогноз мало­ймовірним.

А ось і свіже підтвердження цього песимізму. Днями Національний банк України спрогнозував уповільнення зростання економіки країни у 2019 році до 2,5%. Причина — жорстка монетарна політика, яка необхідна, аби повернути інфляцію до середньострокової мети. Тобто 5% плюс-мінус один відсотковий пункт. А також — у, м’яко кажучи, стриманій фіскальній політиці, що її проводить регулятор. 

НБУ заявляє, що до 2020 року очікувати позитивних і радикальних змін в економіці не варто. Економічне зростання в Україні, на думку аналітиків Нацбанку, знову прискориться в 2020-21 роках і стане наслідком поступового пом’якшення монетарної політики та пожвавлення інвестиційної активності на тлі зменшення політичної невизначеності.

Таким чином, українські перспективи наразі виглядають не так уже й блискуче. Так, у звіті Світового банку йдеться, що Україна зможе наздогнати Європу за рівнем доходів приблизно через 100 років. Стільки часу необхідно, щоб наблизитися до рівня Німеччини. При цьому якщо Україна буде орієнтуватися на Польщу, їй знадобиться в два рази менше часу, тобто близько 50 років.

Аби якось поліпшити наші перспективи, аналітики шукають так звані драйвери економічного зростання. За словами голови ради Нацбанку Богдана Данилишина, йдеться про сукупність механізмів, які вловлюють попит, каталізують імпульси, що йдуть від нього, включають на відповідному етапі різні активи (матеріальні, фінансові, інформаційні, трудові) в русло руху, змінюючи економічну ситуацію в країні.

За його словами, економіка України зростає три роки поспіль, і всі ці три роки основним драйвером зростання є внутрішнє споживання. Свого часу, упродовж двотисячних, ми зростали завдяки будівельному буму у нас та ... Китаї і країнах Південно-Східної Азії. Будівельники могли запропонувати хороші ціни на продукцію української металургійної галузі, відтак до країни надходила валюта, зростали надходження працівників, які спричинили у тому числі й споживчий бум.

Тепер, на думку Данилишина, таким драйвером для економіки може стати аграрний сектор: адже попит на українську сільгосппродукцію є і залишатиметься високим щонайменше у середньостроковій перспективі. Відтак, на його думку, мають зростати вітчизняне сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, яка мала би нарощувати виробництво продукції з високою часткою доданої вартості. Певні успіхи тут уже є. «Нам вдалося перетворитися з експортера насіння соняшнику в гравця №1 світового ринку соняшникової олії, і цей приклад потрібно масштабувати, сектору виробництва мінеральних добрив», — пояснює Данилишин.

Великою, на його думку, є ніша для розвитку логістики, а проблема її стану залишається гострою. «Україна — в числі країн з одним iз найвищих рівнів логістичних витрат. В Україні 18% логістичних витрат пов’язані з доставкою пшениці з поля в порти, тоді як у Франції та Німеччині цей показник становить 8%, у США — 6%. Проблему необхідно вирішувати, в тому числі й для підвищення віддачі від сільського господарства, — зазначає голова ради НБУ. — Азовська криза показала також, що нам потрібні добре розвинені запасні варіанти портів на Азовському морі. Інакше можуть бути проблеми з експортом металів і зернових».

Зрештою, на думку експерта, активний розвиток транспортно-логістичної інфраструктури обов’язково дасть імпульс підвищенню обсягів виробництва в чорній металургії, енергетиці, промисловості, будівельних матеріалах. 

А ТИМ ЧАСОМ...

Ахіллесова п’ята Кремля