Стела Захарова: «Спорт має бути чесним, а вигравати — найсильніший»

26.03.2019

Віталій МОХНАЧ

Стела Захарова.

Організаційна складова будь-якого турніру, зазвичай, залишається «за кадром», проте саме від неї, більшою мірою, й залежить підсумкове враження від спортивного дійства. Вже не один рік в Україні проводиться «Міжнародний турнір» зі спортивної гімнастики, котрий iз 2002 року регулярно збирає зарубіжних гостей. Акцентуючи на тому, що зараз у нашій країні на спорт узагалі ніхто не звертає уваги, ідеолог i натхненниця змагань — Стела Захарова — в інтерв’ю «УМ» емоційно, по-материнськи висвітлила всі больові точки проекту й розповіла про особливості підготовки до XVII Ukrai—e I—ter—atio—al Cup, котрий 30-31 березня відбудеться в київському Палаці спорту.

«Завжди оцінюється хороше, якісне»

— Стело Георгієвно, чого цікавого та нового очікувати від «Міжнародного турніру» зі спортивної гімнастики-2019?

— Цього року до нас на турнір приїжджає рекордна кількість команд. Це представники 20 країн із п’яти континентів. І хочу відзначити, що це буде не просто один учасник від однієї країни, це будуть повноцінні делегації у складі 12-18 осіб, котрі з’їдуться до нас з усього світу.

— Розкажіть, яким чином формувався заявочний список учасників на цьогорічний турнір?

— Після того як у нас на Донбасі розпочалися бойові дії, ми змушені були розпочинати все з нуля. У 2014 році ми не проводили турнір узагалі. А в 2015 році ми заманювали, вмовляли команди. Тоді, загалом, до Києва прибуло шість збірних. Тож уявіть, який організаційний прорив за чотири роки — з 2015 до 2019-го — вдалося зробити нашій команді: людям, які йшли поряд зі мною, вірили в мене, допомагали, не кинули мене у непрості часи! Одній би мені, слід визнати, це зробити не вделося б: повернути віру людям у те, що Україна може на найвищому рівні — якісно і добре — приймати міжнародні змагання.

Гадаю, що для збірних-учасників Ukrai—e I—ter—atio—al Cup честь приїхати й змагатися на турнірі. Адже сьогодні ми вже не кожну команду можемо прийняти на змагання. І якщо стільки команд до нас їдуть, це означає, що вони високо оцінюють нас як організаторів. Іноземець прискіпливо дивиться на якість того заходу, на який він приїздить. Він оцінює його організацію, повертається додому й активно ділиться враженнями зі своїми друзями, колегами. Змагання ж рівня чемпіонату світу та Європи стають місцем обміну думками з іншими збірними. Тут інформація, що в Україні є турнір міжнародного рівня, активно шириться, й національні збірні беруть на озброєння нову інформацію. І до Києва їдуть нові збірні. Завжди ж оцінюється хороше, якісне.

Зізнаюся, що в цьому році ми з превеликим жалем вимушені були відмовити в участі збірній Індії, котра вперше просилася до нас на турнір. Нині там дуже активно розвивається гімнастика. В Індії працюють наші тренери. Однак їхня заявка надійшла вже після завершення реєстрації. І нам довелося відмовити, тому що ми не взмозі охопити ту рекордну кількість учасників, яку очікуємо в нинішньому році.

— За вашими відчуттями, що є тим магнітом, що притягує гімнастичні збірні до Києва?

— Повторюся, що цим магнітом є якісне проведення турніру. Спорт — це ж не шоу-бiзнес, що охочі їдуть на моє обличчя подивитися, якою я сьогодні красунею чи бабою ягою стала! Спортивний захід завжди тримається одного стандарту — наскільки якісно ти його проведеш, таке про нього і складеться враження, таким і буде його реноме.

Як відбудеться організація турніру, на якому гімнастичному устаткуванні проходитимуть змагання, на якій арені точитимуться баталії — усе це й визначатиме імідж спортивного заходу. Наш турнір живе за чіткими й жорсткими правилами Міжнародної федерації гімнастики ( FIG). Ми отримуємо її дозвіл. FIG включає нас до свого календарного плану. Ми її рекламуємо, платимо чималі внески.

— Які обов’язкові вимоги висуває FIG до мінародних турнірів, які проходять під її егідою?

— Припустимо, коли йдеться про суддів, то вони мають бути лише міжнародної категорії. Заявити на турнір суддів національної категорії ми не маємо права. Усі судді — найвищої кваліфікації, а їх у нас дуже мало, оскільки їх підготовка — це дуже коштовна справа. Суддя має їздити на курси, котрі, скажімо, проходять десь в Японії, і далеко не кожен за свій рахунок може собі це дозволити: купити квиток, сплатити проживання, оплатити внесок. Зрештою, тренінг має доволі жорсткі вимоги для його проходження. Окремої уваги потребує питання встановлення гімнастичного помосту.

— Поділіться секретами зведення помосту.

— Процес встановлення гімнастичного помосту, котрий має висоту 90 см i займає площу три тисячі квадратних метрів, потребує неабиякої точності й чітких розрахунків, адже в процесі його монтажу дрібниць бути не повинно. Загалом, вимірюють кожен сантиметр, адже гімнастичні снаряди мають стояти надійно зафіксованими. Від цього, власне, залежить безпека спортсменів. І роблять це кваліфіковані спеціалісти, котрих навчали іноземні фахівці. У нас проводять тендер — відкриті торги — на виконання цієї відповідальної процедури зі встановлення помосту. Хоча я вважаю це знущанням над спортом. На мою думку, спорт має бути поза цим.

Виходить, що є купка людей, яка хоче отримати швидкі гроші, не розуміючи ні тонкої специфіки нашого виду спорту, не маючи також і фахівців-встановлювальників, для навчання котрих, до слова, ми за власні кошти привозили спеціалістів із Франції.

Виявляється, десь у Запоріжжі є фірма, котра без відповідних знань і навичок може увійти у відкриті торги і заявити, що вона теж може виконати цю роботу. Але потім вони заявляють, що ми виконати це не можемо, і потім, від заздрості чи злості, не знаю від чого ще, зривають нам підготовчий процес. Вони не розуміють, що під ударом опиняється імідж України.

У нас у країні є лише кілька таких компаній, які можуть якісно та професійно виконати установку помостів. Чому я про це кажу, тому що стає прикро й образливо, коли ти проводиш тендер — і тут з’являється такий ось «подарунок». Розуміючи, що виконати як слід замовлення не вдасться, вони телефонують і заявляють: дайте нам певну суму грошей, і ми напишемо відмову. Уявляєте, до чого доходить, коли йдеться про можливість заробити. Із такими ось труднощами нам доводиться стикатися. І вважаю, що на це має звернути увагу наша держава — люди, які вигадали такі-от процедури щодо спорту.

«Сьогодні спортивна гімнастика на українському ТБ — не формат»

— Виходить, тема спорту в нашій країні нині не є актуальною?

— На жаль, про таку красу, як спорт, сьогодні важко вийти і розповісти у нас на телебаченні. Дуже багато людей мені дзвонять і пишуть, наголошуючи на тому, що хочуть дивитися наш красивий вид спорту, але в нас немає можливості вийти на ТБ — на комерційних каналах нам говорять, що ви — не формат.

Коли ми будемо «формат», я не знаю, — напевно, коли вже нація наша стане зовсім хвора чи почне швидко вимирати?! Може, тоді замисляться великі люди, які над нами сидять, що треба щось робити.

А зараз доводиться бачити на телеканалах одні й ті самi обличчя, що з року в рік, маючи змогу заплатити за один ефір 10 тис. доларов, розповідають речі, після котрих хочеться перемкнутися на канал про тварин чи природу й більше не слухати «пісень» товстосумів.

— На минулорічному турнірі підвищена увага була прикута до талановитого юніора Назара Чепурного, котрий згодом здобув «золото» на юнацькій Олімпіаіді-2018 в Аргентині, та нового лідера жіночої збірної Діани Варинської.

— Ви знаєте, я пишаюся тим, що можу бодай щось зробити для цих хлопців та дівчат. Тому що для них це дуже важливо. Вони розуміють, що подібних можливостей у них не так уже й багато..

Я дуже щаслива, що, всупереч усьому, у нас росте така молодь. Яка здатна показувати такий результат. Адже, повірте, у країні немає нічого — ні умов, ні інфраструктури. При тому що нічого не створюється, всупереч усьому зростають такі зірочки, які прославляють нашу країну.

Знаєте, як людина, яка пройшла вже багато в спорті, і мені, слава Богу, вистачає мудрості, я хочу сказати, що змінити це ми зможемо лише тоді,коли буде політична воля першої особи держави — Президента.

Усі чекають, як він (незалежно від його прiзвища) побудує вертикаль для благополуччя своєї країни, в якій живе він і його сім’я, так і буде далі розвиватися життя. Уявіть, ми зараз вважаємося найбіднішою країною у світі. Від того, як поведеться лідер країни, так ми й надалі почуватимемося у своєму рідному домі. Повертатимуться наші співвітчизники на батьківщину, чи від’їжджатимуть в інші краї, де й будуть — у спорті, науці, культурі — демонструвати свій хист.

Зараз, коли їдеш до Європи, бачиш, що вона вся заповнена українцями. Вони там працюють, намагаючись знову знайти себе. Із сумними очима вони дивляться на нас, коли починаєш говорити з ними про наболіле. Вони бачать себе у своїй рідній країні, а не десь там «падчерками» чи прибиральниками, під людьми, які, можливо, їх навіть і не варті. Люди з вищою освітою, закінчивши провідні виші нашої держави, змушені там прибирати туалети й мучитися від цього. Це жах, це наш біль.

— А кого з гімнастів першої збірної країни ви хотіли б побачити на цьогорічному турнірі?

— Чекаємо всіх, але останнє слово, звісно ж, за наставниками чоловічої та жіночої збірної. Хотілося б побачити Олега Верняєва, але сьогодні він переживає непростий період. У нього травма, і він лікується в Ізраїлі. Бажаємо йому найшвидшого одужання. Спорт — він непередбачуваний.

Загалом, у пріоритеті — гімнасти першої команди, проте зі складом української команди стане все зрозуміло ближче до старту змагань.

— Від особистих контактів тренерів з вами чи, можливо, ваших особистих вподобань, лист-заявка «синьо-жовтих» якимось чином залежить?

— Нікого й ніколи в житті я не тягла за вуха. Як спорстменка, я завжди стоятиму на тому, що першим пріоритетом у відборі є результат. Виходити на старт повинна та людина, котра на це заслуговує. А не той, хто сидить на лавці й чекає, поки його протягнуть нагору. Спорт має бути чесним, а вигравати — найсильніший. Насправді, вважаю, що ці ось звання — кандидат у майстри спорту, майстер спорту, котрі можна отримати без особливих зусиль, — взагалі потрібно прибрати.

Є титул чемпіона світу, переможця Олімпійських ігор — і цього, на мою думку, має бути достатньо. Раніше, щоб отримати майстра спорту, потрібно було показати певний результат. Навіть для значка ГПО потрібно було бігти. А зараз — достатньо зайти в потрібне місце.

Щодо мене, я б залишила одне звання — заслужений майстер спорту. Виграв чемпіонат світу чи Олімпійські ігри — отримай «корочку» ЗМС.

«Коли робиш для людей щось добре, отримуєш від цього позитив»

— Ну а для проведення етапу Кубка світу зі спортивної гімнастики в Києві чого не вистачає?

— Загалом, для цього у Міжнародної федерації гімнастики існує величезний талмуд регламентних норм і правил, і якщо ти їх не виконаєш, ніколи не отримаєш право на проведення етапу КС. А, скажімо, якщо отримав дозвіл, але не зробив те, що зобов’язався, тебе довічно дискваліфікують, без права на організацію будь-яких міжнародних змагань. У FIG усе дуже строго. Там немає «своїх». Вони чітко слідують правилам, нікому не надаючи жодних привілеїв.

Приміром, у 2016 році нас ледь не позбавили ліцензії. Після приходу у FIG нового президента — японця Морінарі Ватанабе — вимоги до організаторів значно зросли: ні кроку вліво, ні вправо. Коли ж ми на турнір поставили суддів національної категорії, з нас уже були готові зняти ліцензію. Ми просили, благали. Стоячи на колінах, обіцяли, що то було востаннє. Вони нам повірили, але пообіцяли, що в разі ще одного подібного порушення права на проведення міжнародного турніру в нас більше не буде. У них — суворі вимоги. І ми також до цього ставимося з підвищеною відповідальністю.

— Вочевидь, однією з основних проблем такої організації є й стан головної критої арени країни?

— Перш за все, для змагань найвищого рівня необхідний додатковий гімнастичний зал iз таким самим комплектом устаткування, на якому виступають спортсмени на головному помості. Якщо цього немає, ти ніколи не отримаєш право на їх проведення.

А столичний Палац спорту настільки застарілий, і ніхто в ньому нічого не робить, що навіть шансів немає на проведення в ньому етапу КС. Не від нас це залежить. Держава, «спортивне» міністерство, міська влада повинні думати про головну криту арену країни.

Водночас у київському Палаці спорту все продовжує сипатися. Але щороку до безумства продовжують підвищуватися ціни на оренду. Цього року потрібно заплатити 1 млн. 100 тис. гривен. Тоді як минулого ця сума становила 700 тис. Невже так сильно зросли ціни на світло та опалення? Чи щось змінилося в самому палаці? Як висіли ті страшні фіранки, так і висять. На жаль, наразі відсутні технічні умови для проведення в Києві етапу КС зі спортивної гімнастики.

— До речі, а де ви запозичуєте комплект снарядів для турніру?

— Із року в рік ми просимо: дайте нам спеціально для турніру, котрий, без перебільшення, вже став впізнаваним брендом, другий комплект снарядів. Але, як і раніше, доводиться викручувати, знімати гімнастичне обладнання в тренувальному залі Олімпійської бази в Кончi-Заспі.

Щось ламається в опорних механізмах, килим під час перевезення втрачає свої властивості, але нікому це не потрібно, ніхто не хоче про це слухати.

— Стело Георгіївно, кого з офіційних гостей ви б хотіли особисто запросити на турнір?

— Цього разу собі я сказала, що просити нікого не буду. Мені цікавий наш український глядач — люди, які приходять і вболівають за наш спорт. Люди, які знаходять час, беруть своїх дітей і йдуть підтримувати тих спортсменів, які на міжнародних стартах прославляють нашу країну.

— Вочевидь, організаційні клопоти відбирають багато сил. Як відбувається процес вашого психологічного відновлення?

— Іноді, й справді, сил просто немає. Буває, що вже нічого не хочеться — я ж жива людина, не робот. Роки йдуть, і стає все тяжче. Але я не здаюся. Буду боротися, аби дожити до того моменту, коли в Україні буде все добре й прекрасно. І до мене приходитимуть люди й пропонуватимуть свою допомогу.

— І це гріє вашу душу?

— Коли занурюєшся в негатив, розумієш, що хтось черпає твій позитив і саме в ту діру й витікають усі сили. Коли ж робиш для людей щось добре, хороше, прекрасне, отримуєш від цього внутрішнє задоволення. Для мене успішне проведення турніру — потужний енергетичний заряд, який і дозволяє мені щороку все розпочинати по-новій.

Друкована версія