У Києві вшанували 100-річчя драматурга Олекси Коломійця

На Камерній сцені імені Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відзначили 100-ліття від дня народження Олекси Коломійця — найпопулярнішого українського драматурга 1960—1980-х років. Вечір вела народна артистка України Лариса Хоролець. 

 

«Якщо Бог любить трійцю, то вершинних п’єс у Коломійця було три: «Фараони», «Голубі олені», надзвичайно популярна у 1970-х роках i удостоєна Шевченківської премії, та «Дикий Ангел», що одержала свого часу Державну премію СРСР (у цій драмі Коломієць відчув крах того самого СРСР ще за десять літ до того, як це сталося), — розповідає Лариса Хоролець. — Успіх драматурга — річ невмируща. Щоправда, сьогодні його п’єси практично зійшли зі сцени. Хіба що «Фараонів» ще можна наживо побачити в столичному Театрі на Подолі».

 

А ще «Фараони» лишилися на кіноплівці, причому у двох варіантах: фільм-спектакль «франківців» за участі  Миколи Яковченка (1964) та фільм «Прощайте, фараони!» (1974). 

 

Донька Олекси Коломійця Оксана зорганізувала зустріч тих, у чиїй пам’яті живе ім’я батька. На зустріч прийшли і добрим словом згадали відомого драматурга Герой України поет Дмитро Павличко, український літературознавець Микола Жулинський, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, поет, прозаїк, драматург Василь Фольварочний, літературознавець, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Михайло Слабошпицький. Їм було що згадати й розповісти гостям. 

 

«У мене була фантастична роль чорта (до слова, Коломієць не вживав цього слова, а говорив «той») у спектаклі Коломійця «Срібна павутина», — поділився народний артист України Анатолій Хостікоєв.

 

— На того біса приїздили дивитися з інших міст. Я досі бережу рецензії. В цьому образі я потрапив у свою стихію трюкарства й акробатики. Попросив робітників установити на стінах непомітні скобки, і глядачеві здавалося, що я просто бігаю по стінах. У спектаклі була сцена, де чорт ховався від міліціонера, хапаючись ногами за ці пристрої і врешті висів униз головою. Глядач дурів, не розуміючи, як це відбувається. Мені справді багато чого дано батьками, природою, Всевишнім, і я намагався це використовувати в творчості. Спасибі Олексі Коломійцю за ті прекрасні миті життя».

 

Приємно порадували присутніх студенти курсу народної артистки України Лариси Хоролець, які виконали уривки з вистав. Піснею прийшли вшанувати пам’ять драматурга тріо бандуристок Українського радіо на чолі з Тетяною Маломуж.

 

Вечір пам’яті Олекси Коломійця проходив на Камерній сцені імені Сергія Данченка, який також народився 17 березня. Свого часу театральний режисер казав: «Я завжди заздрив художникам, письменникам — вони залишать твори, що житимуть і після них, у яких залишаться їхня душа, серце, думка. Театр же — віддзеркалення моменту. Вистава знята з репертуару — що залишиться після неї?» А залишається пам’ять, поки пам’ятатимуть...

 

За його заповітом 1994 року Олексу Коломійця поховано в рідних Харківцях на Полтавщині поруч iз могилами матері та Архипа Тесленка.