Вітчизняна економіка вступила у непростий 2019 рік. З одного боку — нібито успішні реформи, про які регулярно повторює влада.
З іншого — передвиборчий рік, коли та сама влада має йти на популярні, навіть популістські кроки, що часто шкодять реформам.
І над цим усім нависає привид успішної чи неуспішної співпраці з Міжнародним валютним фондом, від якого ми сьогодні залежимо доволі сильно.
Адже МВФ вимагає реальних реформ та скорочення видатків, що зовсім не вписується у передвиборчі декорації, а без цього нашу економіку можуть чекати суттєві проблеми, аж до дефолту включно...
Відтак розвилка, на якій ми опинилися, виглядає доволі драматично і варіантів подальших ходів може бути безліч.
Українці самі «візьмуть у руки» європейські зарплати
Найоптимістичніше щодо вітчизняних перспектив, як водиться, налаштований Прем’єр–міністр Володимир Гройсман.
«Ми працюємо, щоби в 2019 році економіка стабільно росла на понад 3%. Будемо продовжувати робити капітальний ремонт країни, інвестувати ресурси в дороги, інфраструктуру, будемо будувати об’єкти соціальної інфраструктури», — сказав Прем’єр, обіцяючи проводити реформи, в тому числі й медичну.
Міністр фінансів України Оксана Маркарова вважає, що ситуація у нашій країні стабілізувалася. За її словами, економіка зростає вже протягом 12 кварталів.
«І якщо Україна збереже статус-кво такий, як зараз, то для того, щоб наздогнати Польщу, така, як вона є сьогодні, треба 50 років. Це, звичайно, для нас дуже довгий термін. І ми точно плануємо і маємо рецепти, щоб наздогнати швидше», — сказала вона і додала, що робитимуться кроки, щоб прискорити темпи розвитку й отримати бажані результати.
Які саме кроки робитиме уряд, міністр не повідомила. А за прогнозами економічних експертів нашу державу в 2019 році очікує стагнація економіки і втеча сотень тисяч працівників за кордон.
У січні 2019 року Світовий банк знизив розрахунковий темп зростання ВВП України на 2019 рік з 4% до 2,9%. Аналітики пояснюють: виною цьому — зростання невизначеності щодо політичних подій і негативний вплив уповільнення структурних реформ на динаміку української економіки.
До зовнішніх загроз, які можуть завдати шкоди економіці України, аналітики включають можливість подальшої відкритої військової агресії з боку Росії, приділяючи особливу увагу розвитку ситуації в басейні Азовського моря. Інші небезпеки — це неконтрольований Brexit, торгові війни США з Китаєм та іншими країнами, а також уповільнення зростання світової економіки.
На думку експертів, наслідком цих явищ може стати надлишкова пропозиція сировини, а отже — падіння її вартості на світових ринках. Це боляче вдарить по українському експорту, призведе до скорочення припливу валюти і зниження вартості гривні і, отже, сприятиме інфляції.
Ще один ризик, на який сьогодні звертають увагу — можливе падіння інтересу іноземних інвесторів до вкладення грошей в країни, що розвиваються.
Зазвичай подібні явища виникають напередодні світових економічних криз, тоді капітал шукає для себе найбільш надійний прихисток, яким зазвичай є розвинені економіки та захищені ринки.
І хоча бізнес у цих сегментах дає значно менший прибуток, ніж у країнах третього світу, як, наприклад, в Україні, але він дозволяє знизити до мінімуму можливі ризики.
Ще один негативний сценарій для України: відтік робочої сили збільшить диспропорції між попитом і пропозицією на ринку праці, що вплине на подальше зростання заробітної плати в Україні.
Рішення, ухвалені Німеччиною і Чеською Республікою щодо лібералізації ринків праці і їх ширшого відкриття для працівників з України, ще більше ускладнять ситуацію на ринку праці в нашій державі. Іншими словами, заробляти українці будуть, може, і більше, але бурхливого розвитку економіки, скоріше за все, не буде.
«Зрозуміло, що експорт робочої сили найближчим часом тільки посилюватиметься. Уже зараз він формує близько 12% ВВП України, але цей показник може вирости до 20% в найближчі роки. Як наслідок — українці самі «візьмуть у свої руки європейську зарплату», — коментує тенденцію економіст Олександр Охріменко.
За його словами, в міру інтеграції українці, які мають досвід роботи в ЄС, зможуть працювати на нових підприємствах, які відкриватимуться в Україні в рамках глобалізації.
«Для європейського бізнесу вже зараз відкриття логістичних центрів в Україні для поставок товарів по всьому світу стало звичайним явищем. Ростемо», — зауважив він.
Зростають ІТ, «аграрка», сфера послуг
«Структурні зміни» — це гарний вираз, який часто люблять вживати політики та економісти, але вони рідко звертають увагу на реальний хід подій в країні. В Україні, дійсно, за п’ять років відбулися істотні структурні зміни, які вже впливають на наше життя, але про це намагаються не згадувати», — продовжує Охріменко, зазначивши, що саме структурні зміни тепер будуть впливати на наше життя протягом найближчих 50 років.
Йдеться про тенденцію, коли Україна за останні п’ять років стала «аграрною країною».
«Дійсно, частка сільського господарства у ВВП України зросла з 7,6 до 8,9%. Але при цьому частка переробної промисловості у ВВП України зросла з 11,5 до 12%, — зазначає експерт.
— Сільське господарство не тільки годує українців, а й стимулює розвиток промисловості. Тому воно багато в чому допомогло пережити кризу 2014-2015 років і забезпечуватиме зростання промисловості України в найближчі роки».
При цьому металургія, на його думку, була і буде флагманом української промисловості. А ось видобуток корисних копалин хоча і продовжує відігравати велику роль в економіці України, але його частка у ВВП була близько 6% і залишатиметься на такому ж рівні. Якщо, наприклад, у нашій країні не почнеться бум видобутку сланцевого газу.
При цьому частка IT-послуг у 2018 році становила 3,8%, у той час як в 2013 році була лише 3,3% від ВВП.
«Повторити досвід США і зробити силіконову долину в Україні складно, але розвивати ІТ-послуги реально, і це відбуватиметься і далі, та замінити IТ-послугами сільське господарство або металургію нереально. Потрібно реально оцінювати можливості, — коментує Охріменко.
— Сфера послуг в Україні розвивається дуже хорошими темпами. І це добре, тому що світова тенденція якраз і робить ставку на сферу послуг, а не на промисловість. Тому не дивуйтеся, що частка торгівлі у ВВП України займає близько 14%, і це найбільший сектор економіки».
За словами економіста, в цьому плані ми йдемо у фарватері.
«У ЄС і США частка торгівлі також є головною у ВВП. Ми йдемо за трендом. Крім того, розвиток інтернет-торгівлі дозволяє Україні стати світовим гравцем у цій сфері. Уже через 15-20 років інтернет-торгівля витіснить традиційну. При цьому не має значення, де буде офіс фірми або складу. Все буде глобалізовано. Уже зараз з’являються торгові компанії, де офіс — в Ірландії, склади — в Україні, а покупці продукції — у всіх країнах світу. І це — майбутнє. Саме така сфера торгівлі потрібна нам і потрібна світу», — констатує він.
Податки по-новому
Ще одна реформа, яка суттєво впливає на ділову активність, — рівень оподаткування та адміністрування податків. За твердженням влади, в цьому сенсі у нас усе добре. Тобто податків стало менше, а платити їх — простіше.
«Частка податків у ВВП України в 2018 році становила 15,7% проти 12,8% в 2013 році. Фіскальний тиск зріс. Багато в чому через рахунки ПДВ — тепер бізнесу доводиться віддавати більше грошей до держбюджету. Зросли і податки з фізичних осіб, що теж добре для скарбниці, але дратує українців. Але так буде і далі, — стверджує Охріменко і додає:
— Будь-яка влада хоче, щоб усі громадяни платили податки, адже грошей у держбюджеті на всіх не вистачає. Тому буде загальне декларування доходів і витрат українців, і ліквідація, реформація спрощеної форми, а також обмеження розрахунків готівкою. Вчіться платити податки, як в ЄС, навіть якщо вам це не подобається».
Міражі оборонки
Війна, як знають всі економісти, це лише з одного боку сумна і печальна подія. З іншого — дозволяє розвиватися економіці завдяки зростанню військово–промислового комплексу.
За логікою, така ж ситуація має бути і в нас: маємо п’ять повних років україно–російської війни, нові озброєння, освоєні нашими виробниками, поповнення фронтових і тилових складів тощо.
Утім статистика показує зворотне: частка експорту озброєнь з України з 2009 по 2018 роки впала на 47%. Принаймні так свідчать дані дослідження Стокгольмського інституту дослідження проблем світу.
За його інформацією, з 2009 по 2014 роки частка українського експорту на світовому ринку становила 2,7%, але з 2014-го по 2018-й вона скоротилася до 1,3%.
Таким чином, Україна зайняла 12-те місце в рейтингу найбільших експортерів зброї за версією SIPRI, піднявшись на одну позицію: в торішньому рейтингу Україна посідала 11-те місце.
До першої п’ятірки рейтингу ввійшли США, на які припадає 36% світового ринку торгівлі зброєю, Росія (21% — з 2009 року впала на 17%), Франція (6,8%), Німеччина (6,4%) і Китай (5,2%). Усього на п’ять найбільших експортерів зброї припадає 75% світової частки.
До речі, лідерами імпорту зброї стали Саудівська Аравія (12% — проти 4,3% в 2009—2013 роках), Індія (9,5% — впала 24% з 2009 року), Єгипет (5,1%), Австралія (4,6%) та Алжир (4,4%).
Україна хоча й не ввійшла до рейтингу, але, згідно з дослідженнями, торік ми закупили зброї на світовому ринку на 50 млн. доларів.
Питання «Чому?» сьогодні звучить особливо гостро, надто враховуючи останній скандал із Укроборонпромом.
«Не варто покладати особливі надії на аудит підприємства оборонки, навіть якщо залучити «велику четвірку». Причому всю. До речі, одна з цих компаній прогледіла навіть корупцію у FIFA, де все було взагалі «на поверхні» і «рити» особливо не було потрібно, — написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» економіст Олексій Кущ. — Значно важливіше зовсім інше питання. Україна витрачає 5% ВВП на сектор оборони, а кореляції між цими витратами і зростанням ВВП немає.
Військовий аспект не оцінюю, веду мову про суто економічний. Навіть у звітах НБУ з цього приводу тиша. Але ж в умовах воєнного конфлікту держзамовлення в оборонному секторі має бути одним із драйверів розвитку економіки. Це за «їхньою» теорією. А на «нашій» практиці виходить інше... Симптоматично, що ні влада, ні опозиція розкручуванням цієї теми не зацікавилися. Адже якщо встановити чітку математичну модель впливу оборонпрому на ВВП, то можна з точністю до мільйона відстежувати поточний індикатор корупції. Тільки ось кому це у нас треба?».
