«Ти чуєш, любий мій, дівча помре, щоб народилась жінка»... «Якщо мета — свобода, тоді юрба завжди стає народом»... «Вона святі чує голоси, що Франції віщують перемогу»... «Ти звик, що все на світі продається...» «Продається діва Жанна, що всіх із розуму звела»... «Якщо чорні ми — чорна будь і ти»... «Іду на смерть без каяття. Усім кажу «спасибі»: тобі, життя, за вибір твій, за сум небес, за Божий дар...»
Ці цитати у пам’яті багатьох від 1989 року, відколи зазвучала українська рок-опера «Біла ворона», яку створили поет і драматург Юрій Рибчинський та композитор Геннадій Татарченко.
Її слухали — хто з касет, хто з платівки. Щасливчики дивилися постановку про Жанну д’Арк у столичному Театрі імені Івана Франка із Наталією Сумською й Анатолієм Хостікоєвим. Постановка Сергія Данченка з 1991-го йшла 12 років поспіль.
І ось прем’єра рок-опери «Біла ворона» наприкінці лютого 2019-го на головній сцені Національної оперети України. Робота над підготовкою оригінальної сценічної версії в театрі тривала майже рік. Режисер-постановник — Максим Голенко.
Балетмейстер-постановник — Максим Булгаков. Над сценографією працював Володимир Ковальчук, костюми створила Ольга Левченко.
Жанна д’Арк.
Фото з сайта operetta.com.ua.
«Теми, підняті в рок-опері, — це віковічні теми, вони ніколи не згаснуть і завжди будуть стояти на терезах: зрада, проблема вибору, любові народу або те, як держава поводиться зі своїми героями», — каже генеральний директор-художній керівник Національної оперети України Богдан Струтинський.
«Коли ми з Юрієм Рибчинським писали цей твір, то навіть не уявляли, що його можна адаптувати для театру оперети, — поділився враженнями Геннадій Татарченко.
— Постановок було багато, але всі вони йшли в драматичних театрах, головними виконавцями були актори, які співають. Сьогоднішній показ — це справжнє свято для мене, тому що я почув свою музику у виконанні професійних співаків. Це мене дуже тішить!»
Режисер-постановник Максим Голенко каже «УМ», що його постановки «Білої ворони» у Рівненському обласному українському музично-драматичному театрі та Вінницькому академічному музично-драматичному театрі імені Садовського різняться з тим, що показує Київська оперета. Лише текст не змінено. Музика в іншому аранжуванні.
«Для цієї рок-опери характерно те, що її прем’єри завжди відбуваються у складні для України часи: перша постановка — у 1991 році, у рік здобуття незалежності, потім вона знову зринула у 2004 році, і наразі третій її пік, починаючи з 2014-2015 років і до сьогодні, — говорить Максим Голенко. — Коли наша країна переживає важливі та ключові моменти у своїй історії, ми без зайвих слів розуміємо про що в ній йдеться. Це тема натовпу і героя, влади і героя, як влада чинить із героями. Усі ці теми ретельно досліджуються у рок-опері».
У столичній Опереті «Біла ворона» нагадує бродвеївську постановку, з сучасним балетом, десь навіть із степом і рок-н-ролом, та трирівневою сценографією: Столітня війна у прямому сенсі на сцену виринає з-під землі, а оркестр (диригент-постановник Сергій Нестерук) весь час височіє у глибині над сценою.
Жанна д’Арк — 19-річна юнка. «Кожне дівча, наче свіча...» Вона любить, хоче жити, вірить в ідеали, відстоює свободу для всіх, і з юнацьким максималізмом не зрікається свого чесного імені. Трохи наївна, смілива, незрадлива і незлостива.
«Тут немає хореографічних дивертисментів, як зазвичай у класичній опереті або мюзиклі. Артисти балету діють пластично, як головний персонаж. Вони є народом, солдатами, парламентом, тобто уособлюють у собі всіх нас, якби їх не було, то не було б і Жанни д’Арк — головної героїні. Це більше психологічна та емоційна робота, ніж суто хореографічна», — каже балетмейстер-постановник Максим Булгаков.
Юрій Рибчинський резюмує: «Я писав «Білу ворону» майже 30 років тому, а виявилося, що історична матриця, яку я створив у творі, відповідає сьогоденню навіть більше, ніж періоду, коли я над нею працював».
