Недоспівана мелодія: 70 років тому народився творець популярної української музики Володимир Івасюк

Володимиром його назвав батько — на честь двох своїх улюблених поетів: Сосюри та Cамійленка.

Івасюк буквально виріс на репетиціях учительського хору, в якому співали батьки.

 

 

Не дивно, що в десять років і сам співав так, що став відомим у рідному місті Кіцмань.

 

 

У 15 про нього почули Чернівці, а вже у 20 говорила вся Україна.

Паралельно з естрадною кар’єрою Івасюк вчився у Чернівецькому медичному університеті. Володимира звідти відрахували, буцімто за відставання.

 

Та насправді — за участь в «політичному інциденті». Івасюк був одним із тих, хто в 1966 році повалив пам’ятник Леніна у рідному селі Кіцмань.

1971 рік прославив Володимира Івасюка на весь Союз. Тоді його «Червону руту» визнали найкращою піснею року.

 

Заспівав він її разом із Назарієм Яремчуком та Василем Зінкевичем зі сцени в Москві.

 

Наступного, 1972, року на весь Радянський Союз дзвінко прозвучала вже інша його знакова пісня — «Водограй».

Володимир Івасюк став одним зі знакових творців популярної української естрадної музики. За 30 років, які він встиг прожити, написав 107 пісень та 53 інструментальних твори. А ще писав музику до спектаклів.

 

Та серед цього справді великого і розмаїтого творчого спадку не знайдете жодної пісні російською мовою. Івасюк завзято відмовлявся писати навіть музику до російських текстів. Говорив: «Я — український композитор».

Коли у 1979 році радянська влада вирішила з помпою святкувати 325-річчя Переяславської угоди, Івасюку пропонували створити музику на хвалебні вірші. Та він на це не пішов.

 

Зробив протилежне: замість прославляння горезвісного «возз’єднання» сів писати музику для опери козацької доби.

Того ж року Володимира Івасюка не стало. 18 травня його знайшли повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія тодішньої влади — самогубство. Та в неї ніхто не вірить. Бо занадто багато підстав для сумнівів у намірі накласти на себе руки має життєствердна біографія Івасюка.

 

Так, за два місяці до смерті молодого композитора викликали в КДБ для бесіди з приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Володимира переконували передати ці гроші у «Фонд миру» в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але закордон геть не цікавив Івасюка.

 

І він відмовився. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу: майже місяць невідомості. 24 квітня 1979 року Володимир забіг додому, сказав, що повернеться за годину, і… зник.

 

Поліція вела пошуки до 11 квітня, потім закрила справу. А тіло знайшов начебто випадковий солдат, що наткнувся на нього в лісі 18 травня.

Дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають архіви цієї справи. Усі папери зберігаються в Москві під грифом «таємно». Генеральна прокуратура вже незалежної України двічі поновлювала розслідування обставин смерті Івасюка: у 2009 та 2014 роках.

У лютому 2015-го прокурор Львівщин Роман Федик заявив: Івасюка вбили працівники КДБ.