У Києві 1-3 березня проходив англомовний фестиваль Pro.ActFest 2019, організований ProEnglish Theatre за підтримки Національної спілки театральних діячів України та Центру Леся Курбаса. Гасло цьогорічного дійства «Ласкаво просимо до Америки».
Яскраві театральні вистави, мюзикли, майстер-класи змусили глядачів відчути себе на Бродвеї. Або Off-Broadway.
Серед учасників фестивалю були ЦСМ «Дах», Молодий театр, студія Лева Сомова, театр «Сузір’я», театральні установи і представники з Угорщини та Ізраїлю.
У рамках Pro.ActFest показали «Примари» за п’єсою Генріка Ібсена — спільний проект театру «Сузір’я» (Україна) та компанії Mirage Adventure (Ізраїль). Постановку, яка минулоріч була учасницею міжнародного Единбурзького театрального фестивалю (Шотландія).
Режисер і автор інсценізації, художник-постановник і художник по костюмах — Поліна Медведева — разом з акторами зуміла створити сильну психологічну драму про обов’язок у сім’ї і бунтарство, стереотипи суспільства і церкви та ретельне маскування нефізичного насилля у подружніх стосунках, а також одвічні любов і непорозуміння між батьками і дітьми.
Навіть через десяток років після смерті чоловіка дружину переслідують примари безрадісно минулих майже 19 літ сімейного життя.
Генрік Ібсен — норвезький драматург, засновник європейської «нової драми» (яка показує новий тип конфлікту — зіткнення особистості й ворожої їй дійсності, яка спотворює сутність людини). Він написав п’єсу «Примари» датською мовою влітку-восени 1881 року в італійському Соренто. Уперше її поставили вже наступного року, в Чикаго.
Утім, по суті, заборонені у тогочасному суспільстві теми: однобокий осуд церквою дій подружжя, «дикі» шлюби, кохання кровних родичів тощо — ще кілька десятків років супроводжувалися скандалами. У Данії перша постановка відбулася лише у 1903 році.
На Pro.ActFest 2019 показали версію «Примар», яку спеціально створили для міжнародного Единбурзького театрального фестивалю.
У ній витончена психологічна структура постановки поміщена у стерильно-чорний простір, який розділяє лише трансформер, що слугує то як піаніно, то як місце сидіння для оголеної юнки після втіх...
На такому тлі чітко виразні всі чотири образи постановки: Фру Алвінг (заслужена артистка України Ірина Мельник), Освальд, її син, художник (Олександр Бегма), Пастор — (заслужений артист України Дмитро Завадський), Регіна (Гелена Сергутіна). Художник по світлу — Володимир Прудкін. У «Примарах» звучить музика Олександра Бегми (премія «Київська пектораль-2017» у номінації «За найкращу музичну концепцію вистави»).
Інтерпретація шедевру Генріка Ібсена настільки сучасна, що відразу підсвідомо згадуються слова нинішніх дітей до батьків: «А я тебе просив мене народжувати?» і сюжети теленовин про тривале мовчання дружин відомих і знаменитих про зради та пияцтво благовірних.
Постановка Поліни Медведевої елегантна і нещадно жорстока життєвою правдою про суспільний осуд та небажання докопуватися до суті, а ще фаталізм, від якого неможливо ні уберегти, ні уберегтися. Драматичне напруження триває упродовж усієї вистави.
