П’ять років тому очікування змін серед українців досягли найвищого рівня з часів незалежності.
Люди, які вийшли на Майдан, вимагали змін у державі.
Боротьба з корупцією, проєвропейський вектор країни, покарання винних за розстріли на Майдані, реформа судової системи та стабілізація економічної ситуації.
Це те, чого очікували громадяни в 2014 році після Революції гідності, анексії Криму та окупації Донбасу.
Відповідаючи на питання, «яка найголовніша проблема в Україні за останні п’ять років, 49% респондентів, за даними останнього опитування соціологічної групи «Рейтинг», назвали війну на Донбасі. Впродовж п’яти років відповідь на це питання майже не змінилася.
Незважаючи на формальну боротьбу з боку державних органів з корупцією, громадяни не вірять у те, що новостворені анктикорупційні органи зможуть суттєво змінити ситуацію.
Ще в 2015 році було створено низку інституцій, які мали б запевнити українців у протилежному. НАЗК, НАБУ, САП та ДБР — саме на них покладали найбільшу надію.
Забуваючи про головну інституцію, яка б і мала виносити вироки корупціонерам — Антикорупційний суд.
У результаті майже за чотири роки роботи органів не притягнуто до кримінальної відповідальності жодного політика або ж чиновника. Тому розчарування в цьому питанні навіть не потребує пояснень. Люди так само чекають.
2014-2015 роки стали обвалом української економіки. Війна підірвала довіру міжнародних партнерів, інвестори масово залишали український ринок, шалений ріст курсу долара, і, відповідно, інфляція. Вийти на позначку «плюс» вдалося лише у 2018 році. Економічне зростання показало цифру 3%.
Проте для втрат, які Україна отримала у 2014 році — це невеликі показники і приріст має бути значно більший.
Ще одна з ключових проблем для українців — суди. Судова реформа п’ять років після Майдану має дуже низькі зрушення.
Головна проблема, чому Україна пасе задніх у залученні інвестицій, порівняно з західними сусідами, — це надто малий прогрес у встановленні верховенства права.
Це видно і з рейтингу TransparencyInternationa, де ми покращили позиції на 10 пунктів — із 130-го на 120-те місце. Але це глибока друга половина списку.
За соціологічними даними Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва, 60% опитаних громадян оцінюють політичну ситуацію в країні як напружену, а ще близько 28% — як вибухонебезпечну.
І майже половина зазначила, що життя в Україні є нестерпним. Серед населення зберігається зневіра щодо можливості впливати на дії влади. Зокрема, 54% опитаних відзначили, що вони не змогли б нічого зробити у разі порушення їхніх прав владою.
Проте тут варто також додати, що, порівняно з 2012 роком, фіксується поступове зменшення частки негативних відповідей та невелике зростання позитивних.
Так само не довіряють і відчувають беззахисність громадяни до правоохоронних органів, прокуратури та судів. Що в 2013-му, що зараз довіра до цих органів максимально сягає 7%.
Але що цікаво — українське суспільство все більше прагне авторитарного правителя. За даними соціологів, понад 60 % населення тією чи іншою мірою погоджується з твердженням, що «для нормального розвитку країнi потрiбна «сильна рука», і аж ніяк не демократія».
Якщо ж говорити про надії на майбутнє, то, незважаючи на вибори, все менше людей сподіваються і бачать перспективи в країні у найближчі роки. На запитання «чи очікуєте ви покращення у найближчий рік?» лише 17% опитаних заявили, що так.
Тоді як більшість — а це 52% — переконані у відсутності позитивних зрушень у державі найближчим часом. Майже 50% відповіли, що сьогодні в Україні немає політичних лідерів, які могли б ефективно керувати країною. Не мають довіри українці і до політичних партій.
Проте одна з основних вимог Майдану — проєвропейський вектор країни таки поступово реалізовується.
І ось тут можна простежити цікаву тенденцію — у 2013 році абсолютна більшість громадян негативно ставилася до вступу до НАТО, 49% виступали за приєднання України до Митного союзу і 42% підтримували вступ до ЄС.
Нині ж частка прихильників ЄС зросла до 48%, а от більше половини населення тепер заявляє, що проти приєднання до союзу з Росією і Білоруссю.
Також варто згадати, що Угода про Асоціацію з ЄС, яку відмовився підписувати екс-президент Віктор Янукович, таки була ратифікована, Україна отримала безвізовий режим, а в Конституції закріпили євроатлантичний вектор.
Ще однією перевагою, на думку громадян, є те, що інформаційний та медійний простір України відійшов від Росії. Йдеться і про припинення трансляції російських телеканалів, і про обмеження на показ російського контенту.
Плюсом є й ускладнення в’їзду до України для представників російських ЗМІ. Тут не можна не згадати про квоти на телебаченні та радіомовленні, а також про розвиток української кіноіндустрії.
2011 року в українських кінотеатрах показали лише один фільм українського виробництва. Для порівняння — в 2018 році українці побачили понад 30 стрічок українського виробництва.
Усі їх частково профінансувала держава. Проте проблема ще поки залишається з інфраструктурою, адже щоб дивитися кіно, як мінімум, необхідні кінотеатри, а їх у 43-мільйонній країні дуже мало.
Загалом, за даними Держкіно, в Україні працює 177 кінотеатрів із загальною кількістю екранів 512. Для порівняння, в Британії у 2018 році було 4300 екранів.
Проте попри повільні зрушення у реформувані країни та очікування серед громадян, на запитання «що ви відчуваєте, коли думаєте про майбутнє країни?» домінуючою таки залишається відповідь «надія» — а це 43% громадян.
