Ці думки одного з беззаперечних моральних авторитетів України — Блаженнішого Любомира Гузара — ми знайшли в день його народження.
Незадовго до смерті він видав книгу «Де скарб твій... Бесіди владики Любомира Гузара з підприємцями», де розмірковував над питаннями держави, церкви та яку роль бізнес має відігравати у суспільстві.
Одним з останніх його інтерв’ю була розмова з кореспондентом Agravery.com.
Сьогодні, коли владика, до мудрих міркувань якого завжди прислухалися думаючі люди, незалежно від конфесій і віросповідань, уже не з нами, хочемо нагадати його думки щодо таких актуальних для нинішньої України речей: землі, об’єднання праці, відносин із державою та у власній громаді.
Про працю аграріїв
У цьому є певна краса: опікуватись природою, землею та тваринами. Той, хто живе в місті, ніколи не розуміє того спокою та порядку — є час збирати, час садити, треба чекати...
Аграрна справа — те, що споконвічно дано людині Богом.
Людина, яка живе в ритмі року, збору-посівів, набирає певного характеру. Впливає на неї й близкість до землі, почуття власності.
Робітник, навіть якщо дуже добре отримує та має гарні умови, не має власності. А це важливо. Ми вкотре вшановували річницю Голодомору.
Найбільша мета цього злочину проти людства — позбавити людину, селянина, прив’язки до землі. Людина, яка має зв’язок із землею, добре працює, має дуже потужне суспільне єство.
Про потенціал України
Україна — прекрасна країна, бо ми маємо природні багатства, які дозволяють нам розвивати індустріальне виробництво.
Але ми не лише країна індустріальна, де домінуючим є робітництво, ми маємо величезні можливості для роботи землеробів.
Найбільша наша цінність — чорноземи, які споконвічно дозволяють нам працювати на землі, збільшувати свою присутність у світі як торгівців зерном.
Крім того, Україна має доступ до моря, і це дозволяє нам збільшити свій потенціал. Ми маємо усвідомити вплив землі, і тої близькості до моря, і того природного багатства, яке нам належить. Це все формує нашу ідентичність.
Про ставлення влади до селян
Наша політична еліта — це діти Голодомору, з тої самої школи. Як раніше, так і дотепер у ментальності української влади немає бажання дати людям право розпоряджатися землею, і зробити її приватною власністю. Ми все ще живемо радянськими категоріями, коли люди є невільниками держави, а з другого боку наше суспільство поділене на багатих та бідних. Тому селяни завжди залишаються заручниками ситуації.
Про землю
Люди не будуть продавати землю, якщо бачитимуть у ній свій капітал та майбутнє. Вони продають, бо не бачать, як правильно чинити, опинившись на розпутті. Приватна власність — це не лише проблема легальності (який ви папір маєте), це настанова душі.
Про розумне ставлення до ресурсів
Витягнути із землі все за один-два роки — це є просто дурнота. Треба так господарювати, аби підприємство і за 10-20 років приносило добрий результат. У міру.
У нас на сьогодні виробники хочуть заробити якомога більше нулів до своїх доходів. А що ви будете продавати завтра? Усе в природі росте повільно, ніщо не росте нагло.
Люди хочуть втручатися у природу, перелаштовувати її. Сьогодні посадили, а завтра — викопали та з’їли. Так не буде. На все свій час — дерево не дає плодів на перший рік.
Про великий бізнес
Олігарх — це непогано, але якщо він буде справедливим. Не можна дивитися на один день чи вчинок, потрібно давитися у десятиріччя вперед — що то дасть? Якщо поділити землю між олігархами, то вони будуть контролювати все, а народ стане кріпаками.
Про кооперацію
Кооперація — це гарно. Між кооперацією та колгоспами я не бачу жодного зв’язку. Колгоспи були спрямовані на те, аби зробити з людини раба, а кооператив — це спілка зрілих людей. Це об’єднання задля допомоги одне одному в господарюванні.
