Гостюючи у місті Ірпінь, зацікавився історичним минулим, природними скарбами Приірпіння.
Дуже мальовничою, зокрема, виявилась місцина, на якій розташований Будинок творчості письменників, притягують місцеві озера, соснові ліси.
Звичайно ж, у цьому зануренні в нову місцевість не можна не захопитися чарами древньої праслов’янської річки, чудової перлини Вишгородщини — річки Ірпінь (діти лагідно називають її «Ірпінкою»).
Це права притока Дніпра, в межах Житомирської та Київської областей, завдовжки 162 кілометри.
Бере початок із маленького джерельця біля села Яроповичі на Житомирщині, а закінчується біля села Козаровичі, де її води насосним «домкратом» піднімаються до рівня Київського водосховища.
Як сказав краєзнавець та мандрівник із села Демидів Володимир Ткач, ця річка, волею долі, виявилася в епіцентрі формування слов’янського етносу, наступного державотворення.
Цитую: «Це був природний кордон між слов’янськими племенами: лівобережний Ірпінь — древлянська земля, а з правого берега — територія полян. Кілька тисяч років тому Ірпінь служив північною межею Країни скіфів. На правому березі річки ще можна знайти залишки скіфських курганів, а далі — жодного... Ірпінські грузькі береги з тупиковими заводями та плесами, заболочена заплава, густі очерети і верболози служили лінією оборони Києва аж до ХХ століття».
Землі довкіл річки фактично були серцевиною Київської Русі, вони зазнали і битв, і спустошень, і національних революцій.
Загальновідомо про шлях «із варяг у греки» дніпровським маршрутом. А ось науковець колишнього Київського педінституту ім. О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова), автор книги «Змійові вали» А. С. Бугай (1905—1988) висловив дуже цікаву гіпотезу про важливу роль річки Ірпінь у контактах Києва із Західною Європою.
Так, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею Анатолій Зборовський пише на сайті «Ірпінь. Citi»: «А. Бугай звернув увагу, що на обох берегах Ірпеня, на місці нинішніх сіл Демидів, Гостомель, Білогородка, Чорногородка, Дзвонкове, були розташовані городища. Вони охороняли водний шлях по Ірпеню. Знахідки великих човнів і якорів (один такий якір знайшли на висушеній заплаві в Мостищі, що нині є частиною Гостомеля) свідчать, що наша річка колись була судноплавною.Аркадій Сильвестрович, аналізуючи топоніми, зробив висновок, що з Ірпеня судна перетягували до іншої річки і так далі до Бугу, а потім до Дністра та Дунаю, яким рухалися до західноєвропейських країн...»
Отже, зважаючи на густе переплетіння історичних факторів, зробимо висновок: річка Ірпінь є природним об’єктом надзвичайного історичного значення.
У перспективі річка-труба?
Згадую минулорічні весняні та осінні, більш-менш повноводі, картини річки Ірпінь. Зате у середині листопада вигляд «Ірпінки» почав жахати багатьох: за оцінками у соцмережах, рівень води різко впав і вважався ледь не катастрофічним.
Я виконав серії світлин на берегах річки вже у січні, й скажу, що, у порівнянні з листопадом картина стала ще сумнішою: це вже була не річка, а річечка...
Мандруючи з онуком берегами «Ірпінки», намагалися «прикинути», наскільки ж знизився рівень води у січні, у порівнянні з «благополучним» рівнем у жовтні (порівняльні фото січня і жовтня додаю).
Вважаю, що перепад рівнів помітно перевищив метровий показник. На деяких ділянках русла було видно, як просвічувалося дно і глибина була десь із півметра, а то й менше.
Отже, про нормальне гідрологічне життя, повноцінний іхтіосвіт річки нині не може бути і мови. Зокрема, про нульові улови розповідали мені рибалки-любителі в жовтні.
Про замерзання риби в «Ірпінці», внаслідок низького рівня води, 24 листопада на своїй сторінці у «Фейсбуці» повідомляла місцева журналістка, громадський активіст Михайлина Скорик-Шкарівська: воду було спущено, заваривши шлюз, риба гинула «без можливості заховатися на глибині...», а рибалки були в шоці, не знали, як можна запобігти біді. У середині січня я бачив кількох рибалок на кризі неподалік руслового шлюзу № 6 (це якщо спускатись до річки 6-ю лінією), але улови їхні були мізерними.
Ось думка еколога, голови Асоціації рибалок України Олександра Чистякова: «Річка Ірпінь була живою. Нині це мертве джерело. Риби фактично немає. Заросла ряскою, осокою, очеретом. Вимагає негайного порятунку!..»
Звичайно, визначальним фактором обміління малих річок в Україні, зокрема річки Ірпінь, є кліматичний фактор: глобальне потепління, кліматичні аномалії, посухи тощо.
Із висновків Гідрометцентру: «На водних об’єктах... відбувається значне заростання русел, пересихання малих річок і формування ділянок стоячої води».
Екологічний занепад малих водних «судин» — одна з величезних загроз Дніпру, що міліє, замулюється тощо. Нині саме малі річки стають ареною битви за головну річку України.
А який же загрозливий антропогенний «фон» впливу на малі річки! Це і скидання шкідливих стоків, і безгосподарський відбір води, і захаращення прибережжя, і намагання вкрасти заплавні території шляхом забудови...
Надважливо для річки Ірпінь: забезпечення, насамперед, режиму проточності, системного чищення русла — ці дії місцевої влади мали б бути першочерговими.
На двох моїх жовтневих світлинах — потужні «пробки» із ряски в районі залізничного мосту через річку та в її затоці біля шлюзу № 6. Ці картини жахають!
Нещодавнє впорядкування набережної річки Ірпінь на невеликому відтинку не може не радувати, але чи порадує споглядання з набережної теплої пори плеса, що суціль нагадує зелене болото?
Чи потрібна буде набережна річці, що занепадає, зникає? А може, впорядкування набережної — це тонкий «хід конем» в «операції» поступової забудови заплави?.. Як цього досягти? Звісно, шляхом осушення.
Ось думка користувача «Фейсбука» Геннадія Хмари: «Рівень води й улітку спеціально знижують, річка заростає, перетворюється на болото. Слабкий водотік можна «загнати» до труби, а зверху — створити парк із доріжками та новобудовами...»
(Видається, «хід конем» зроблено і при облагородженні частини території Будинку творчості письменників: тут створено сучасний парк, але ж залишається ще ласий письменницький «сектор», прилеглий до річки...)
Заплава
Весняної пори у минулі роки річка щедро розливалась: про загрози наступу води на житлову зону нагадують дренажні канави. Бабуся з 6-ї лінії, від кінця якої до річки з півкілометра, розповідала, як вода у минулому підходила до самих будинків. Було моторошно. Ситуація періодично може повторюватись.
Старожили згадують, які чудові врожаї городніх культур вирощували у заплавній частині річки у минулі роки! Чому б не продовжити цю практику?
Нині ж це запущена територія (ніде не бачив більш високих, просто «каліброваних» бур’янів! — див. світлину).
Чиновники пояснюють ситуацію тим, що, мовляв, на заплаві річки не можна вести сільськогосподарської діяльності, оскільки там «промисловий торф, що нітрати випускає і не можна там нічого садити»; дійсно, чи була з цього приводу відповідна експертиза? (Із запиту до мерії журналістки Михайлини Скорик-Шкарівської).
Про важливість збереження заплави, недопущення дикунської забудови на цій території наголошує вже згадуваний голова Асоціації рибалок України Олександр Чистяков: воді потрібно буде кудись діватися, може ставатися підтоплення не лише заплави, а й в інших частинах міста; мешканцям необхідно активізуватися щодо порятунку річки, вимагати розроблення проекту щодо її розчищення.
Післямова
Із деякого часу я дивлюсь на річку Ірпінь через призму заплави. Часто над нею ввижаються «довгі руки» баштових кранів. Цей рух оманливий. Здається, стріли диригують величним оркестром майбутнього ірпінського благополуччя, щасливих новосіль. І це добре. Та у грі цього перпетуум-оркестру вже не один рік вчуваються насторожуючі дисонанси безжальної будівельної «поп-музики»...
Хотів би порадити мешканцям Ірпеня частіше приходити до річки. Спуститися, наприклад, вулицею Михайла Стельмаха до території Будинку творчості письменників, походити обома її «половинками», парковою та письменницькою.
Від будинку Чоколова спуститися сходами до річки. Пройтися берегом до руслового шлюзу № 6: поєднання водних пейзажів із пейзажами первозданних лісів поза річкою (не дай Бог, щоб коли-небудь їх чіпали!), тут просто чарівне!
Бути пильними та сигналити про будь-які неподобства на заплаві (на одній із моїх світлин — широка канава: до заплави вже тягнуться загребущі руки по чорнозем!).
Цікаво також побувати у районі залізничного мосту. З його «верхотури» панорамно видно новобудови Ірпеня. Вони поступово та безжалісно поглинають зелену окрасу міста. Головне питання: що з колишніх природних красот залишиться нащадкам? Де ця міра гармонійної рівноваги? Упевнений, що її вже порушено і бізнесові інтереси беруть верх. Пора загальмувати апетити!
