Вадим Кондратюк: «Для чого їхати за кордон, якщо можна працювати у себе вдома»

Декан факультету тваринництва та водних біоресурсів Національного університету біоресурсів і природокористування України, сорокарічний Вадим Кондратюк, каже, що єдине питання, в якому він досі поки ще не досягнув остаточного порозуміння з ректором Станіславом Ніколаєнком, — це вільне відвідування студентами лекційних занять.

 

 

— Діяльність науково-педагогічних працівників направлена на результативність навчального процесу та підготовку висококваліфікованих професіоналів своєї справи. Тому ми враховуємо світовий досвід та побажання студентів щодо відвідування лекційних занять при обов’язковому виконанні лабораторних та практичних робіт. Ми як передовий факультет впроваджуємо методи, які повинні стимулювати студента ходити на заняття та отримувати знання.

 

Сьогодні щоденна відвідуваність на нашому факультеті сягає понад 80 відсотків. І якщо вісім років тому я міг говорити про заледве відсотків двадцять свідомих студентів, які точно розуміють, чому вони обрали цей виш і свою спеціальність, то сьогодні можу спокійно поручитися вже за половину підопічних.

 

За ці роки місць під держзамовлення (за кошти державного бюджету) на нашому факультеті не лише не зменшилось, а навіть додалось у кілька разів, бо бажаючих освоїти суто аграрні високотехнологічні спеціальності стало більше, можете оцінити наш ризиковий, але безумовно результативний поступ. 

 

— Вадиме Миколайовичу, хто сьогодні ваші абітурієнти?

 

— Можу сказати, що здебільшого це справді вже ті діти, які ще зі школи зацікавилися певною спеціальністю, знайомі з нею не з чужих слів і цілком усвідомлено прийшли, щоб набути знань і навиків, які б дозволили удосконалювати обраний фах. Мені це дуже імпонує, бо й сам я свого часу обрав цей виш завдяки дитячому захопленню бджільництвом. Був у нашому селі Бехи на Житомирщині дідусь-пасічник Роман, який залюбки пояснював мені премудрості свого ремесла і дозволяв пробувати свої сили і розвивати уміння на практиці...

 

Десь половина нинішніх наших студентів — ті, хто так само захопився і цілеспрямовано йде до мети, аби створити потім власний бізнес. Такі вже з порогу заявляють, що спеціалізуватимуться чи то на конярстві (хочуть створити іподром), чи то створять форелеву ферму, чи збираються розводити бджіл і експортувати по всьому світу якісний мед...

 

Інша частина — студенти, які розуміють, що потужний розвиток аграрної промисловості в Україні точно не залишить їх без цікавої і вдячної роботи технологів з тваринництва у великих агрохолдингах. Одні — діти чи родичі власників таких компаній, інші просто завчасно аналізують реальні перспективи кар’єри і фінансової віддачі... Ті, кого батьки приводять за принципом «та хоч би вже в якийсь інститут поступив» — вони хоч і є, але це одиниці. Пріоритети в країні, на щастя, таки змінюються. Бо мода модою, а треба ж іще й тверезо оцінювати реальний ринок праці. 

 

— Знаю, ще кілька років тому потенційні роботодавці випускників не лише вашого, а й більшості вітчизняних ВНЗ, скаржилися на брак практичних навиків у випускників через відсутність адекватної виробничої бази під час навчання. Наскільки відповідає сучасним вимогам база вашого факультету?

 

— Знаєте, в нас саме через організацію однієї з таких сучасних баз — для студентів, які рибництво обрали, ціла буча здійнялася. Без реальних водойм із сучасними комплексами для розведення риби — яке може бути навчання? А яке рибництво на столичному асфальті? От ми й створили кілька років тому повноцінний навчально-виробничий комплекс поблизу Києва. Гуртожиток там побудували, сучасне обладнання почали встановлювати...

 

То мама одного зі студентів організувала навіть знімальну групу центрального телеканала: рятуйте, віддали дитину в Київ навчатися, а її в глухе село запхнули! Довелося везти, показувати, пояснювати, що все законно і відповідно до затверджених навчальних програм... Студентам зручніше жити саме там, де проходить основна частина навчання.

 

До речі, ще важче було переконати в необхідності їздити на лекції та семінари за місто столичних викладачів. Але ж узгодили прийнятні робочі графіки, домовилися, хоч і не без початкових нарікань та анонімок...

 

Головне, враховуючи побажання роботодавців, — маємо сьогодні чудові бази з усіх спеціальностей, включно з рибництвом, вівчарством, бджільництвом... До речі, з кафедрою конярства і бджільництва готуємо сьогодні цікавий благодійний проект: практику безкоштовної іпотерапії для діток із ДЦП та іншими недугами, які, доведено, можна полегшувати завдяки взаємодії з тваринами. Для нас дуже важливо, щоб він розвивався саме на благодійних засадах. І ми вже знайшли меценатів, готових його підтримати фінансово.

 

— Вадиме Миколайовичу, на сайті факультету є інформація щодо освітньої, наукової діяльності, пов’язаної з розробкою і впровадженням новітніх технологій, що відповідають міжнародним стандартам, — у тім числі у співпраці з вузами США та Європи. Безумовно, цікаві перспективи для ваших майбутніх студентів. Можете детальніше про це розповісти?

 

— Нинішня науково-технічна база, в тім числі і в лекційних аудиторіях, справді дозволяє нам навіть у режимі реального часу синхронізувати заняття та організовувати дискусії через прямий відеозв’язок за профільними темами. Ось недавно відбулися такі відеоконференції за участю представників профільних вузів із Франції, Литви... Крім того, що маємо хорошу практичну і теоретичну складову, ми все-таки опираємося на якість освітнього процесу, яка залежить насамперед від наукових працівників, наших викладачів.

 

Якщо це практичні заняття — то це практика стовідсоткова, якщо лекція — це повноцінна лекція повинна бути. І ми навіть створили спеціальні комісії — з робочих планів, з перевірки лекцій... Приходили й слухали лекції всіх викладачів — і 70-річних, і тих, кому 25 чи 30 років... У таких умовах кожен викладач точно розуміє: або йому треба дуже ретельно готуватися до занять, або він зганьбиться перед колегами.

 

До речі, ми ще й постійно проводимо анонімне анкетування серед студентів, питання в якому стосуються наявності можливих корупційних дій. І якщо кілька років тому студенти іноді вказували на можливість «домовленостей» із викладачами, то сьогодні такий моніторинг корупції дає «нульовий» показник. Тому хочу звернути увагу батьків наших потенційних студентів: тих, хто сподівався здавати екзамени, покладаючись на батьківські гаманці, у нас відраховують.

 

А освіта для студентів, які вступили за бюджетною квотою і навчаються собі в задоволення, у нас таки безкоштовна. І на останок, ринок вже зараз пропонує заробітну плату нашим випускникам, яка стартує від 15 тис. гривень і набагато вище. Тому для чого їхати за кордон, якщо можна працювати у себе вдома, отримувати набагато більше, розвиватися професійно і духовно, ростити дітей, будувати своє майбутнє і бути щасливим!