На Сцені «77», під дахом Національної оперети України, — чергова прем’єра: показали ексцентричну трагікомедію «Оркестр».
Режисерка Анна Горянська запропонувала власну версію відомої однойменної п’єси французького драматурга Жана Ануя.
Прем’єрний проект народився у рамках Міжнародного конкурсу лабораторії молодих режисерів музичного театру, коли етюд Анни Горянської здобув найбільшу прихильність експертів.
Оркестрантки, ролі яких виконують чоловіки, розповідають епізоди з власного життя, заново проживаючи їх перед глядачами.
– Вистава експериментальна, — розповідає режисера Анна Горянська. — В чому? Основний момент, на мою думку, цікавим для глядача буде тим, що ролі в нашій виставі грають чоловіки: і піаністку, і жіночий оркестр. Експеримент полягає в тому, що актори не перевтілюються в жінок. Це гра на межі. Це передача людського характеру, людських рис, особливостей натури, а не просто статі: чоловік чи жінка. Таким чином ми намагаємося узагальнити проблеми, які звучать у п’єсі автора. Тобто якщо людина не щаслива, якщо вона не пізнала кохання або якщо не щаслива в цьому коханні, то яка, власне, різниця: чоловік це чи жінка?! Бо ж страждання, як і щастя, не має статі. Саме над цим й експериментуємо.
Жана Ануя часто порівнюють із нашим Антоном Чеховим. Простота тексту не втрачена, а вміло перенесена на сцену. Це історії повсякденного життя, в яких ми часом застрягаємо, мов у болоті.
Але якісь моменти поглиблюють, прояснюють світло в цьому болоті. Часом нам треба побачити все збоку. Глядач має знайти саме це світло.
У виставі «Оркестр» акценти не розставлені: хто позитивний, хто негативний герой. Актори намагаються розкрити душу кожного, її біль, побачити позитивні сторони для того, щоб глядач самостійно міг зробити висновки, прийняти чиюсь сторону і замислитися: чи не живу я в такому ж болоті й чи не варто мені трішечки визирнути й побачити свій рівень.
Мадам Ортанс — головна героїня — досить неприємна жінка, яких у нашому житті вистачає в кожному «оркестрі» (колективі). Але у неї є й позитивні риси. У порівнянні з іншими учасницями оркестру вона — особистість, яка не зламалася, переживши війну і всілякі потрясіння.
Вона зібрала цей оркестр, дала людям роботу. Так, вона керує, тримає усіх в кулаці, бо ж як інакше, без дисципліни? І вона має право нагадати усім, мовляв, ви ж були раді, коли вас взяли в цей оркестр, отож і «не плюйте в колодязь».
Бо ж без дисципліни в театрі ніяк. Із головною роллю керівниці оркестру пречудово справився Кирило Басковський.
«Оркестранткам» вдалося подивувати й заінтригувати глядача жестами, інтонацією, цікавими акторськими рішеннями.
Загалом у виставі йдеться про любов, смерть, мистецтво, вірність та зраду. «Оркестр» Жана Ануя піднімає завісу й дозволяє за маскою побачити справжню людину з усіма її плюсами та мінусами.
