Комуністи не пам’ятають Голодомор

Доброго дня та доброго здоров’я, шановна газето «Україна молода» та її трудівники!

 

Я — громадянин України, Микола Аврамович Сидоранський, маю 45 років трудового стажу, 4 роки прослужив у Радянській армії (в НДР), ветеран Другої світової війни.

 

Сьогодні я інвалід, ноги попухли, без милиць не пересуваюся, глухий, із купою болячок — це все «заробив» у СРСР за свою працю.

 

Оце тільки й радості, що почитати вашу газету. Читачам важливо, зокрема, що ви друкуєте спогади тих, хто пережив 1932-33 роки радянського Голодомору, потім уже голоду 1946-47 років.

 

Нас тоді трохи врятувала Західна Україна, куди їздили жителі Полтавської, Харківської, Сумської, Київської областей.

 

Їздив і я, тож добре пам’ятаю господаря в селі Містковичі, в якого я прожив від весни 1947 р. до жнив, завдяки чому й вижив, бо сім’я наша була велика — 9 душ: семеро дітей та батьки.

 

Ще залишилися люди, хоч їх і дуже мало, які добре пам’ятають 1932-33 роки — чим вони тоді харчувалися, як виживали. Ой було, було...

 

Але я знаю, що буде краще жити, коли не стане жодного комуніста та їхнiх послідовників при владі.

 

Бо поки вони отримують великі зарплати, мають недоторканність, службові машини, квартири, гарні пенсії, то й не згадають, як жилося людям під час Голодомору, яке жахливе було життя у колгоспах.