Цей заклад у центрі столиці добре відомий і киянам, і приїжджим з усієї України, та й іноземцям також.
Насамперед через дивовижну творчу атмосферу, незвичний інтер’єр і наявність постійно діючої книгарні. А також через контингент відвідувачів і ту неймовірну кількість різноманітних акцій, літературних, мистецьких, соціально-освітніх, які відбуваються у цих стінах практично щодня.
Кнайп-клуб «Купідон» на розі Пушкінської й Прорізної — добре відома точка, важливий пункт на мапі Києва, насамперед на мапі культурній. Підвальне приміщення на три різного розміру зали, серед яких є «Польська» і «Грузинська», плюс букіністична книгарня, яка, до речі, користується чималою популярністю у бібліофілів, — ось це і є «Купідон». Зазвичай зали наповнені спокійною богемною публікою.
А в уїк-ендові вечори в кнайп-клубі — переаншлаги, коли люди, навіть стоячи, через плече один одного, слухають і споглядають зіркових гостей, українських чи заїжджих. «Купідонові» дуже пощастило з локацією: заклад розташований за квартал від двох центрових станцій метро — «Хрещатика» і «Театральної». До майдану Незалежності також квартал із невеликим хвостиком. І кияни, і приїжджі не проминають нагоди спуститися вузькими по-львівськи загадковими сходами і зануритись у приглушене світло головної зали з переплетенням химерних труб попід стелею, дизайном відомого львівського художника Володимира Кауфмана. Меблі, принаймні деякі зі стільців, мають на собі випалене тавро: крилатий хлопець із луком і стрілами. Усі ці меблеві дива привезені з майстерні Кауфмана у Львові. А улюблену залу закоханих — «Грузинську» — оформлював знаний український художник Кирило Проценко. Його славнозвісні янголи на стелі — один з улюблених предметів крадіжок серед мистецьких «фетишистів».
Ну, це і є, власне кажучи, Купідон. Провокатор любовi, інспіратор прекрасних почуттів. Такою видається філософія, прихована у назві закладу. І, звісно ж, кнайп-клуб має свій день народження, і цей день — 14 лютого. Тож цьогоріч «Купідон» має круглу дату — 25! Ще в 1994-му підвальне приміщення на розі двох центральних київських вулиць почало перетворюватись на те, чим воно є зараз — мистецький осередок, відкритий для усіх жанрів і напрямків. Перетворення це відбулося не за один день, але вже чверть століття «Купідон» надає прихисток і тамує голод, тілесний i духовний, спраглих киян i приїжджих. Про день народження і про все інше розмовляємо з Федором Баландіним — засновником і багатолітнім керівником «Купідона».
Історiя. Початок
— Отож, Федоре, як узагалі з’явився «Купідон» на Пушкінській?
— Узагалі це — збіг дуже великої кількості обставин, який, мабуть, і не є збігом на всі сто процентів. Тут, на перехресті Пушкінської й Прорізної, один проти одного, трохи навскоси існували два знамениті гастрономи. Ще на їхніх зовнішніх широких підвіконнях постійно стояли філіжанки кави з плямами фарби на денцях і з відбитими вушками — так «на виніс» причащалися кращі митці Києва, поети, художники, актори, музиканти.
Імена всі блискучі, легендарні: Юрій Покальчук, Ігор Римарук, Василь Герасим’юк. Коли я власноруч працював, приводячи приміщення хоча б до первісного порядку, і саме шкріб стіну при вікні у підвалі, раптом наді мною, вгорі, на вулиці хтось починав читати вірша. Це було так дивно і натхненно водночас. Тобто це місце мало таку мистецьку енергетику, таке якесь випромінення вже давно.
Жадан, Лазуткін, Ірванець.
При своїх початках «Купідон» був набагато скромнішим, меншим. Але ми відчинилися, і митці, ті, що читали свої вірші на підвіконнях, перемістилися до нас, у «нору». Принаймні у нас були чашки з вушками, і решта посуду теж нормальніша. Також і з музикою — я категорично відмовився від будь-якого шансону, і в нас у записах грала або українська, або класична музика. Про живу музику — окрема розмова, її в нас теж чимало..
Мистецька публіка і була нашими першими відвідувачами. Тож напрямок розвитку закладу було задано від самого старту проекту. Митці приваблювали інших митців, тому творчої атмосфери не бракувало від початку.
У 2002-2003 роках ми провели те, що зараз називається «ребрендинг» — повну зміну інтер’єру, меблів й усього іншого. Отоді у нас попрацював Кауфман — прекрасний львівський митець, художник і перформер. Доти він сторонився Києва (хоча, як він розказував, замовлень не бракувало), але в нас при оформленні інтер’єру Влодко явив свій талант практично на повну потужність. (Хоча зараз ми думаємо про чергову зміну, час диктує, так що невдовзі, можливо, відвідувачі уздрять зовсім новий «Купідон». Але поки що химерні труби, які не мають жодного навантаження, крім естетичного, тягнуться над головами відвідувачів у головній залі).
«Купідон» на сьогодні вже згаданий у багатьох літературних творах. Зокрема, в романі Оксани Забужко «Музей покинутих секретів». Та і в «Харкові-1938» Олександра Ірванця автор теж не оминув нас увагою, присвятивши цілий розділ. А зі створених і обнародуваних у «Купідоні» віршів давно можна видавати товстелезну антологію, що ми й плануємо зробити в дальшому чи ближчому майбутньому. Бо в нас тут щосуботи ось уже шостий рік збираються поети, молоді і старші, на акцію, що зветься «Перша поетична кава». Не пропущено жодного тижня, а починались ці читання водночас з Революцією гідності, в листопаді 2013-го.
— При вході до «Купідона» увагу гостей одразу привертає дошка оголошень — вона аж рясніє різноманітними афішами концертів, спектаклів, поетичних читань і майстер-класів, наклеєними одна поверх одної. Кількість культурних акцій у «Купідоні» навряд чи піддається обчисленню. Чи все ж ви маєте якусь свою внутрішню статистику?
— Останнє десятиліття чи півтора, відколи існує iнтернет, приблизний підрахунок, звісно, можна провести. Але ж «Купідон» постав ще у передінтернетну епоху. І з тієї епохи теж залишилися свідчення, але свідчення ці фрагментарні, всього зафіксувати неможливо. Наприклад, один із перших, принаймні вечір, який став легендою, — Сергія Жадана у Києві — теж відбувся у нас. Юрій Покальчук мріяв зробити зустріч із молодим поетом із Харкова. Але, щоб більше заохотити публіку, ми зробили спільний вечір Покальчука й Жадана. Треба б пошукати фотографій із того вечора...
Крiсло Пако
— Кого з гостей-відвідувачів ви могли б виділити? Хто особливо вам близький і дорогий?
— Почнемо з Юрка Покальчука. Коли митці пішли до нас у кнайпу, він був одним із перших. Пригадую, як він стрімко вкотився зі сходів у двері, швидко роззирнувся довкола і вказав рукою на одне з місць при столі: «Отут я сидітиму». До речі, в головній залі у нас і досі є «крісло Покальчука» — одне з найзручніших, глибоке, з підлокітниками. В ньому всі люблять посидіти, воно майже ніколи не буває порожнім.
Юрій Володимирович мав великий авторитет серед літераторів та інших митців, тож за ним потяглася й решта. І так по сьогодні — не минає дня, щоб у «Купідон» не зазирнув хтось із поетів, акторів, журналістів.
Поети кавового покоління: Тетяна Майборода, Андрій Давидов, Тарас Малкович, Петро Коробчук, Артем Полежака.
— У вас бувало й чимало іноземних гостей з гучними іменами?
— Так, наша «Польська» зала часом буває забитою під зав’язку, — як, наприклад, на концерті Андрія Макаревича, котрий грав і співав у нас під час Революції гідності. Також і Сергій Жадан колись своїми читаннями створив страшенну тисняву, але це було в головній залі. Хоча чимало відомих людей заходить до нас не виступати, а випити кави чи пива, або відвідати книгарню, як, наприклад, чудовий поет, Шевченківський лауреат Юрій Буряк. Іще, як я нещодавно сам довідався, у нас бував (цілком приватно, як відвідувач) Олег Сенцов, він сидів тут із друзями після прем’єри свого фільму «Гамер», за високим столом, який називають кафедрою.
Білоруські зіркові друзі теж нерідко тішать нас своїми візитами. Їхній культовий бард із Гродна Віктар Шалкевіч якось півтори години зачаровував публіку на маленькій естрадці в головній залі. А прекрасний поет і перекладач (і також бард) Андрей Хадановіч мав у нас уже навіть декілька окремих творчих вечорів, і також публіки було непристойно багато, як на наші скромні розміри.
Також у нас виступали поети зі Словенії, Хорватії, Франції. Київська публіка ходить на подібні вечори, інтерес присутній. І взагалі, поетична програма фестивалю «Київські лаври» вже кілька років значну частину своїх акцій проводить у «Купідоні».
— Повертаючись до вже згаданої дошки оголошень: у вас виступають і відомі митці, і початківці, які роблять в літературі чи мистецтві лише перші кроки. Чи легко отримати можливість зробити творчий вечір у «Купідоні»?
— Намагаємося не відмовляти нікому. Я маю свої смаки, але часто надаю майданчик і молодим митцям, зовсім мені не близьким. Бо, на мою думку, мистецьке життя має бути різноманітним. Тому в нас бувають акції на кілька десятків осіб, але молодий автор таки отримує аудиторію, отримує приміщення й шанс для самодекларування.
— Також у вас у головній залі часом грають «Шпилясті кобзарі» — перспективний і цікавий гурт. А які ще музичні акції відбуваються в «Купідоні»?
— Той самий Юрій Покальчук був і знаним меломаном, тому він приводив до нас і пропонував виступи багатьом тодішнім молодим, незнаним, але перспективним гуртам. Зараз, коли я слухаю радіо і чую назви гуртів, то подумки майже щоразу кажу собі: «А вони ж у «Купідоні» виступали ще бозна-коли». Були у нас і «Вогні Великого Міста», і «Мертвий півень» з Міськом Барбарою, група «Фіолет» та «FUCKтично самі» з юною Іреною Карпою. Цікава також «Машала Доза» — гурт, що грає східну, балканську та українську музику. Але цей перелік можна ще чимало продовжувати...
Нашi люди в Голлiвудi
— А що поєднує «Купідон» і групу Gogol Bardello, автограф якої є на стіні «Польської зали»?
— Лідер славнозвісного джипсі-панк-гурту Євген Ґудзь — легендарний киянин. Варто лише сказати,що він — один iз небагатьох справжніх американських зірок, що зробив себе сам. Його найкращий друг — культовий український діджей Іван «Дербастлер» — довгий час грав свої сети в «Купідоні». І саме тому Євген Ґудзь, часом буваючи в Києві, свої вже на сьогодні легендарні «квартирники» завжди влаштовує саме в нашій кнайпі. А коли ми всі побачили Євгена в головній ролі відомого голлівудського фільму Everythi—g Is Illumi—ated, де його партнером був Елайджа Вуд, ми зрозуміли, що автограф Євгена на стіні треба вже охороняти. (Сміється).
Андрій Макаревич.
— Також у «Купідоні» відбуваються презентації книг. Одна з найгучніших і недавніх — презентація перекладу поеми Льюїса Керролла «Полювання на Снарка», зробленого відомим майстром слова Юрком Позаяком. А які ще видання у вас були представлені?
— Презентацій літературних у нас дійсно було чимало. Так, наприклад, книжка французького автора про Анну Ярославну під титулом «Анна Київська. Дружина Генріха І» вийшла у видавництві «Лаурус» 2016 року, в рамках фестивалю «Анна Фест». Переклав її українською знавець французької мови та культури Іван Тюссо-Рябчій, і, звісно ж, презентована ця книга була в нас. Після того було засноване видавництво «Пінзель», і пан Іван став його директором. «Пінзелем» випущено вже кілька доволі резонансних видань, зокрема сенсаційний роман Ерве Ґібера «Другові, який не врятував мені життя».
Зараз плануються до друку кілька цікавих книг, зокрема знаменитий комікс бельгійського автора цього жанру Ерже про Тін Тіна, а також роман Олександра Ірванця «Рівне/Ровно», який уже вп’яте прийде до українського читача. Особливою творчою перемогою молодого видавництва став вихід першої в Україні книги з далекого Таїланду. Бестселер із Бангкока — біографічна книга «Катя і принц Сіаму» — унікальна розповідь про українку Катерину Десницьку. Дівчина, народжена в Луцьку, ставши згодом киянкою, за волею долі вийшла заміж за спадкового Принца Сіаму. Карколомна доля українки в книзі її онуки, принцеси Таїланду Наріси Чакрабонгсе вражає!
Христина Бердинських.
У 2014 році ми заснували «Анна Фест», точніше A——e de Kyiv Fest й увічнили пам’ять Анни Ярославни скульптурою на Львівській площі столиці. Вигадавши образ Анни у вигляді маленької тендітної київської княжни, яка робить перші кроки в житті, я звернувся до київського скульптора Костянтина Скритуцького, який згодом втілив цей образ у бронзі. А в продовження цього почину ми заснували вже «проект у проекті» під назвою «Шлях королеви» — і наші авторські репліки скульптури юної Анни плануємо розмістити в тих містах Європи, якими пролягав її шлях із Києва до Парижа. Зокрема, монументи Анни Ярославни вже відкрито у польському Кракові, французькій Тулузі і йдуть перемовини про встановлення у Відні та Празі. І всі перелічені мною пректи задумуються, обмірковуються і створюються переважно у стінах «Купідона».
Вандали подали iдею
— З поетами і бардами зрозуміло. А чи бувають у вас, скажімо, актори? Адже кілька головних театрів столиці розташовано буквально неподалік.
— Молодий театр і Театр імені Лесі Українки справді — за квартал від нас — в один і в інший бік. Частими гостями є, наприклад, Ірма Вітовська або Римма Зюбіна. Дві чудові, надзвичайно харизматичні актриси. А Ірма до всього ще й виконує роль Анни Ярославни у нещодавно реалізованій у рамках «Анна Фесту» театральній виставі «Едігна, донька Анни Київської та Генріха І. Початок славного служіння». Поетичний текст цієї п’єси створено Олександром Ірванцем тут-таки, в «Купідоні», у лютому 2015-го, а прем’єра відбулася у червні минулого року в форматі ope— air, під колонадою Міністерства закордонних справ України. Після чого вистава була показана у Кракові в рамках Дня Києва у славному королівському місті. Ця вистава, можна сказати, стала моїм дебютом як театрального режисера. Хоча я людина кіно, маю диплом університету ім. Карпенка-Карого.
Фемен у «Купідоні» приймає Лєбєдєва.
— У вас так естетично оформлені вхідні двері — абстракційними патьоками червоної фарби. Напевно, з вами співпрацюють інші художники, окрім згаданого вище Володимира Кауфмана?
— Це оформлення наших дверей має свою історію. Його зробив художник Костянтин Скритуцький (м.ін. автор багатьох відомих вуличних об’єктів у Києві, зокрема знаменитого Їжачка), але все було не просто. «Купідон» відкриває двері для всіх — у нас мали свої акції і представники ЛГБТ, і патріоти, і космополіти, і анархісти. Так само й представництва інших держав — у нас презентували свої культурні проекти посольства різних країн: Франції, Швейцарії, Бельгії, Польщі.
Тож одного разу, саме перед початком акції польського посольства, якісь молодики — певно, що з політичних міркувань — облили нам вхідні двері червоною фарбою. Ось тоді Скритуцький із безформної плями і зробив оті «крила», які зараз прикрашають вхід. Перетворив, так би мовити, грубу витівку на мистецький чин. Це подібно до того, коли Сергій Параджанов, перебуваючи в ув’язненні, робив чарівні колажі зі старих зеківських шкарпеток.
— Багато хто звертає увагу, що при найближчому столі біля входу в «Купідон», досить часто сидить немолодий усміхнений чолов’яга. Привітний, але з якимось «діаспорним» акцентом.
— О... Це славнозвісний американець українського походження Роман Швед. Успішний архітектор, який усе життя прожив у США, по здобуттю Україною незалежності переїхав до Києва. І тут працював за фахом. Маючи дуже творчу вдачу, робив багато культурних проектів, підтримуючи молоду Українську державу. Варто сказати, що він є засновником першого в Україні Rotary Club, який досі існує і допомагає пологовим будинкам. Це людина-оркестр. Справжній провідник українського Відродження. Цікаво, що зірка української рок-сцени Сергій Фоменко (Фома) саме завдяки блискучому перекладу Романа Романовича створив свій перший англомовний альбом.
— Довго ходили чутки, що «Купідон» має відношення до славнозвісного руху Femen.
— Femen — це окрема сторінка в історії «Купідона». І хоча ставлення українців до витівок «бездахових» напівоголених дівчат досить не однозначне, але в історії публічного протестного мистецтва вони сказали своє слово. Тепер, коли це вже історія, можна визнати, що практично всі їхні акції народжувались у «Купідоні». Просто тут, на столах, вони малювали свої транспаранти, кроїли провокативні костюми й вигадували атрибутику. Я вважав своїм обов’язком їм допомагати. Це був час досить депресивний, і активність дівчат хоча б мінімально додавала кольорів тогочасній сірій буденності. До речі, всі дівчата нині досить успішні. Сумно, що найталановитіша з них, Оксана Шачко, покинула цей світ...
За планом. І поза ним
— Чим живе «Купідон» сьогодні? Які плани маєте на рік, що недавно настав?
— Продовжуємо працювати у всіх напрямках. Буквально днями має вібутися презентація першої збірки талановитого поета з Луцька Олександра Шуміліна «Просте. Складне», яку автор представить на суд читачів, переважну більшість серед яких становлять відвідувачі «Першої Ранкової Кави». Також неподалік «Купідона», на Великій Житомирській, ми щойно відкрили «Orthodox. Книги-кава-ілюстрація» — унікальний мистецький простір у Сквері київських інтелігентів, виявляється, є й такий. Троє відомих у різних галузях особистостей: книжковий експерт Любов Трофимова, культовий київський бариста і ростер (майстер смаження кави) Олександр Луговський i художник-ілюстратор Олег Грищенко — створили свого роду артистично-кавовий «монастир», де будуть представлені книжки, кава та ілюстрації найвищого ґатунку. Унікальність цього закладу полягає у тому, що в галереї «Ортодокса» будуть експонуватися винятково ілюстрації до нових видань, і графік виставок уже складений на два роки вперед.
Також щасливо складається творча співдружність із чудовим графіком Андрієм Єрмоленком, знаним з обкладинок «Українського тижня» і журналу «ШО», який створив для нас анімацію — візуальну частину вистави «Едігна». Зараз ми з ним працюємо над новим театральним проектом, свій внесок до якого робить, окрім Єрмоленка, також поет-слемер Артем Полежака, музиканти Марія Максакова і Фагот.
Тож чекаємо шанувальників музики та поезії в «Купідоні», і не тільки. Бо ж 25 років — це вік розквіту!
