У фестивальному палаці Berlinale 7 лютого стартував 69-й за ліком міжнародний кінофестиваль.
З якого, по суті справи, й починається світовий фестивальний кіносезон року.
Із Клубу бунтівників
На відкритті фестивалю показали фільм данської режисерки Лоне Шерфіг «Доброта незнайомих» (спільне виробництво одразу семи країн).
Шерфіг входила до знаменитої групи «Догма-95», її фільм «Італійська для початківців» (2000) здобув у Берліні «Срібного ведмедя» і зробив авторку знаменитою.
Звідтоді вона більше знімає англійською і менше зосереджується на данських проблемах. От і герої нової стрічки — мешканці Нью-Йорка, їх четверо, і всі вони мають серйозні житейські проблеми. Боротися з ними краще спільно, хоча як ту спільноту об’єднати — тут так само чимало проблем.
Шерфіг загалом поведена на соціальних проблемах, на «вихованні почуттів» (так, власне, і називається один із її фільмів), на упокоренні, чи то пак адаптуванні бунтарських нахилів молодості (знову-таки один із її фільмів — «Клуб бунтівників»).
Окрім великого конкурсу та кількох інших престижних програм (серед них і конкурс короткометражних фільмів, де ми колись, зусиллями Степана Коваля, мали «Срібного ведмедя» за анімаційного «Йшов трамвай № 9»), є й такий цікавий сегмент, як Berlinale Taletnts.
Туди відбирають найцікавіших молодих кінематографістів (з України цього разу двоє — режисери Аліна Горлова і Нікон Романченко).
«Відкритість і неодмінне прагнення відкриттів» — так характеризується от сей збір молодих талантів на сайті фестивалю.
Серед іншого анонсовано зустріч із Меріл Стріп, яка говоритиме про роль жінок у голлівудській системі (жінки в кіно — це одна з фішок цьогорічного Берлінале).
А композитор Рюйчі Сакамото імпровізуватиме за роялем — на теми власного життя. Серед іншого — обговорення стану критики в сьогоднішній Туреччині, спроба докладніше поговорити про магічне бразильське кіно...
Перспективи — німецькі й не тільки
Берлінський фестиваль уже традиційно знайомить iз добіркою нового німецького кіно («Німецька перспектива» — так називається цей сегмент програми Берлінале).
У найблагополучнішій країні Європи теж чимало проблем, і чимала їх кількість виводиться на екран. Зокрема й тих, що пов’язані з особливостями контактiв різних етнокультурних груп, яких у Німеччині чимало.
Ось один із фільмів «Німецької перспективи» — «Орай» Мехмета Акіфа Бюйукаталая.
Головний герой стрічки, Орай, хоче стати кращим, хоче позбавитись кримінального сліду в своєму житті. Прагне навіть налагодити сімейне життя, одначе не все складається.
Вихід — через віру і мусульманську общину осягнути сенс життя. Відтак Орай вирушає до Кельна і починає жити в тій самій мусульманській общині.
Одначе виявилось, що такий спосіб життя дуже складний — передусім тому, що злетіти над побутом, над своїми почуттями до дружини не так-то просто. Та й чи потрібно?
А у великому конкурсі викликає безсумнівний інтерес картина 53-річного китайського режисера Ван Сяошуайя «Так довго, мій сину». Митець із непростою долею. Уже його дебютна стрічка «Дні» (1993) викликала осуд з боку владних структур, він навіть потрапив у так званий «чорний список».
Відтак наступний фільм («Заморожений») довелось робити під псевдонімом, та ще з проблемами щодо показу. Цензурний комітет тримав його під пильним контролем.
Прорив стався якраз у Берліні, де 2001 року фільм Сяошуайя «Пекінський велосипед» (такий собі парафраз неореалістичного «Викрадачі велосипедів») дістав «Срібного ведмедя». 2007-го, так само в Берліні, ще одна стрічка китайського режисера «Віра в любов» дістала «Срібного ведмедя». Можливо, цього разу китайця нарешті позолотять?
Мабуть, особистий непростий життєвий досвід спричинився до нової картини Сяошуайя. В основі — історія двох сімей за три десятиліття, на тлі тих перемін, які переживає Китай нині (та й хто їх не пережив у ці благословенні часи?).
Напевно що режисер вирішив усерйоз відрефлектувати недавню історію... Те, що вочевидь бракує українцям: ми значно охочіше занурюємось у давніші часи, а в недавні, де, власне, й коріниться більшість наших проблем, зазирати чомусь побоюємось.
Наші в Берліні
У неділю у великому конкурсі покажуть «Гарета Джонса» Агнешки Голанд, це копродукція Польщі, України та Великої Британії. Стрічка про валлійського журналіста, який на початку 1930-х безуспішно намагався привернути увагу Заходу до Голодомору в Україні і до того, що відбувається у СРСР загалом. Залишився непочутим...
Одначе ж світло правди струменить довго, і нині той самий Захід краще розуміє, до чого може призвести потурання російській владі.
На прес-конференції, що відбулась у Києві напередодні Берлінського кінофестивалю, було повідомлено, зокрема, що внесок України в бюджет фільму Агнешки Голанд не перевищує 10 відсотків (25 мільйонів гривень), одначе це не означає, що ми, українці, мало шануємо пам’ять британского журналіста.
Один із керівників кінокомпанії «Кінороб» (саме вона брала участь у продукуванні фільму) повідомив, що картина є однією зi складових соціально-просвітницького проекту.
Зокрема, вже проведено виставку, присвячену Гарету Джонсу, планується назвати його іменем одну з вулиць української столиці.
Наша вітчизняна кіноіндустрія уже традиційно представлена на міжнародному кіноринку. Її стенд буде збільшено вдвічі, як і фінансування.
Стенд — це передусім можливість презентувати міжнародній кіноспільноті все найцікавіше, що є в українському кіно, а також зацікавити новими проектами, новою співпрацею.
Не менше 10 наших продюсерів візьмуть участь у роботі різних секцій кіноринку, зокрема в Co-Production Market. Як показує досвід, саме участь у спільних міжнародних проектах найефективніше сприяє і просуванню фільмів на найбільші фестивальні форуми, і в прокат інших країн. Хоча останнє поки що в солодко-мрійливій перспективі.
Сергій ТРИМБАЧ,
спеціально для «України молодої»
Берлін
