Помаранчеві монахи, люди лев’ячого роду та дерево життя: подорож до Шрі-Ланки

 

На острові — ідеальна погода. У прибережній смузі температура завжди 30-32 градуси в тіні. Вночі вона знижується лише на 4-5 градусів. Температура води в океані незмінна: +27... +29С. Справжня країна «вічного літа». До екватора звідси всього 650 кілометрів.

Мрія про далекі країни стає тут реальністю. Кожен день на Шрі-Ланці приносить унікальні враження, а кожна поїздка островом залишається в житті сторінкою, яку хочеться перечитувати знову і знову, а то й прожити заново. Багато іноземців живуть тут місяцями і навіть роками. Туризм для країни — вагома стаття доходів. Частка у ВВП від нього сягає 10%.

Природа щедро обдарувала острів. Не менш цікавою є й історія країни, яка має давню літописну традицію і відображена у великій кількості стародавніх будівель i різноманітних пам’ятниках. А родзинкою, яка стає вирішальною для багатьох мандрівників, є тутешня релігія: Шрi-Ланка — один зі світових центрів буддизму. А мода на цю релігію невпинно шириться світом.

Буддизм у країні — державна релігія, яку сповідує понад 70% населення. Вона накладає незгладимий відбиток на всі сторони життя острів’ян, їхній духовний світ i національний характер. І це неважко помітити, куди б ви не пішли...

 

Ланкійці нікуди не поспішають і завжди посміхаються. Щасливі люди, навіть попри те, що країна не може похвалитися високим рівнем життя. Жодного разу ми не почули, аби хтось тут підвищив голос. Або, не дай Боже, сварився. Гніватися — ознака поганого тону, вважають ланкійці. Навіть не зов­сім приємні для співрозмовника речі треба промовляти спокійно і лагідно. 

 

У країні безліч буддійських храмів. Екзотичною картинкою Шрi-Ланки (як і всіх буддійських країн) є бгікшу (монахи), які на знак смирення голять наголо голову і носять однаковий одяг — помаранчеве покривало. Вони відразу впадають в око на вулиці, зустріч iз ними вселяє невідоме раніше екзотичне благоговіння. Щоправда, життя монахів нелегке: вони харчуються лише тим, що подають добрі люди, а їхнє перебування на цьому світі визначають 253 заборони. Однак є й втішні моменти: ланкійських монахів часто запрошують за кордон читати лекції про основи віри. 

 

Усі колоніальні володарі — португальці, голландці та британці, які почергово змінювали один одного на острові — намагалася витіснити буддизм. Однак спроби християнських місіонерів навернути острів’ян у нову релігію зазнали фіаско: буддизм, маючи тисячолітні корені, вистояв проти християнської експансії. А нині, зважаючи на популярність Будди у світі, навіть завойовує численних прихильників у західному світі.

 

Ланкійці завжди посміхаються.

 

Приємно дивує демократизм і толерантність буддизму: кожен монах у будь-який час може повернутися до світського життя, це не забороняється. Цікаво також, що буддизм (як це не парадоксально) не заперечує інших богів. Тож на Шрі-Ланці люди шанують ще кілька десятків богів. А Будда з великих і малих постаментів лише скептично дивиться на все це розмаїття вірувань людської душі.

 

«Якщо говорити про буддизм відверто, то це — безкінечна розмова, — писав класик ланкійської літератури Мартін Вікрамасінгхе. — Скажу коротко. Для мене Будда і буддизм не система догм і релігійного ритуалу. Це система споглядання світу. У цій системі багато ланцюгового, зокрема для того, хто займається літературою і мистецтвом. Страждання, яким так багато місця відведено в буддизмі, — джерело емоцій, а отже, і мистецтва, оскільки мистецтво без емоцій неможливе».

У світі найзнаменитішим ланкійським (цейлонським) продуктом є чай. Екскурсія на одну з фабрик входить у традиційний туристичний пакет.

 

На листку чайного куща — краплі тропічного дощу. Дощ упав зненацька і закінчився за мить. Ланкійка, одягнена в сарі, проводить нас у сад. Розповідає, які саме листочки і коли важливо зняти з чайного куща, як правильно їх сушити та подрібнювати.

 

Пояснює: зелений чай і чорний чай — це те саме листя, тільки зібране і висушене в різний період. І чому чай у пакетиках — це просто пил...

 

А ще є чай білий — елітний, його на Шрі-Ланці продукують зовсім мало, тому він дорожчий, але смак його — неповторний. Ланкійка посміхається: «А зараз я покажу вам піч, де листя висушують на каучукових дровах. Жодної хімії...»

 

Тут, на фабриці чаю неподалік Канді, зберегли всі традиції приготування знаменитого цейлонського напою. Колишня колоніальна назва острова залишилася в назві цього традиційного напою. Це бренд. Історія, яку не зміниш. Урешті ми сіли на гірській терасі, щоб випити чаю з порцелянових чашок. Ані втома від тривалих переїздів, ані відчутні перепади висот і часових поясів не можуть стати на заваді, якщо мрієш на власні очі побачити, як квітне чай... До речі, з вікна літака Шрі-Ланка схожа на чайний листок. І це здається цілком логічним. І символічним... 

 

Цікаво, що до ХІХ століття чай на острові не вирощували. Перші кущі привезли сюди з Індії, які пречудово прийнялись у гірській місцевості. Чим вище зростає чай, тим він смачніший. Відтоді минуло майже два століття. Нині Шрі-Ланка займає третє місце у світі з виробництва чаю — 10% світового ринку, поступаючись лише Індії та Китаю. Якщо у вас немає часу для далекої екскурсії — не турбуйтеся: місцевий чай в оригінальних упаковках продають в усіх міні-маркетах та супермаркетах. Найдешевший — 70-100 гривень за пачку. 

 

До речі, зі Шрi-Ланки походить відома марка чаю «Ліптон». Наприкінці ХІХ століття власник бакалійної крамниці в Глазго Томас Ліптон вирішив знизити ціни на чай і зробити його доступним для більшості британців. Він вирушив на Цейлон, купив тут чайні плантації і завдяки комерційному хисту, технічним нововведенням та постійним рекламним вивертам урешті завоював чайні ринки Британії та США. Його комерційний подвиг оцінила навіть королівська сім’я, надавши колишньому бакалійнику шляхетський титул. А чай «Ліптон» і досі найпопулярніший у світі.

«А чим іще, крім чаю, славиться Шрi-Ланка?» — часто запитують доскіпливі туристи. Ми намагалися відвідати якомога більше визначних місць острова, тож дізналися багато цікавого.

В усі часи країну називали «островом самоцвітів». Із давніх-давен із тутешньої землі добували коштовне і напівкоштовне каміння: сапфіри, аметисти, топази, рубіни. Недаремно острів неодноразово згадується в казковому збірнику «Тисяча і одна ніч». Траплялися камінці унікальних розмірів. Скажімо, знаменитий сапфір «Блакитна красуня Азії» (майже 400 каратів). Це четвертий за розміром огранений сапфір у світі. Його знайшли 1926 року, і відтоді почалися його загадкові мандри світом. 2014 року «красуню» продали за рекордні 17,5 мільйона доларів колекціонеру з Саудівської Аравії. Чим не сюжет для нового роману на кшталт «Місячного каменя» Уїлкі Коллінза?

 

Шрi-Ланку з таким же успіхом можна назвати «островом прянощів». Головна приправа тут — карі, з нею готують майже всі страви. Запашний шлейф супроводжуватиме вас протягом усієї подорожі, а після повернення додому при запаху карі перед вашими очима по­ставатимуть пейзажі острова й ті місця, які ви відвідали. 

 

Буддійські монахи свято бережуть давні традиції.

 

Ще одна популярна пряність країни — кориця. Якщо поїдете на екскурсію на одне з озер чи на річку, вас обов’язково завезуть у місце, де росте коричне дерево. Хлопчина, до якого ми потрапили «на прийом» на острові посеред озера, розрізає гілку коричного дерева і видобуває з нього зовсім тонкий внутрішній шар кори, скручує його в палички і розкладає під стріхою хатинки для просушки. Решту гілки викидає «на дрова». «На сонці корицю сушити не можна — вона втратить смак», — розповідає він, пригощаючи нас корицевим чаєм. Після невеличкої лекції про користь приправи натирає нам зап’ястя олією кориці і пояснює, як нею рятуватись від недуг. «Якщо горло турбує чи голова болить — лікуйтеся тільки цією олією», — запевнив нас на прощання юний ланкієць.

 

Обабіч готелю, де ми поселилися, пустельне узбережжя прикрашали кокосові пальми з жовтогарячими гронами горіхів. Лізти за ними чи збивати їх — безнадійна справа: дуже високо. Щоправда, горіхи продаються тут на кожному кроці. І дешево — 5-9 гривень за штуку. А ще не так давно на Шрi-Ланцi кокосову пальму називали «деревом життя». Вона починає плодоносити вже через 5-6 років після посадки. Урожай — 25-30 горіхів iз дерева — збирають кожні 2-3 місяці, тобто фактично цілий рік. Тож пальма годувала, поїла, вкривала і вдягала жителів острова. У їжу йшла м’якоть горіхів. Із пальмової деревини будували хатини й хліви для буйволів, листям покривали дах. Із горіхів робили чашки, миски, ложки.

Але «первісні часи» вже відійшли в минуле. Скло, бетон і пластик замінили все. 

На острові багато місць, пов’язаних з історією буддизму. Скажімо, в містечку Анурадхапурі росте дерево Бо, вік якого понад 2300 років(!). Це найстаріше живе дерево на планеті. За переказами, воно виросло з саджанця, взятого від дерева в Непалі, під яким Будда досяг просвітлення. На уклін до священної рослини приходять мільйони прочан. А символічні листочки дерева потрапили навіть на державний прапор Шрi-Ланки.

 

Гігантський монумент Будді.

 

Але головна святиня світового буддизму схована в містечку Канді, що потопає серед розкішної природи на центральному нагір’ї острова. До нього виїж­джаємо вдосвіта. Дорога серпантином піднімається вгору. Океан залишився позаду, за вікном авто — зовсім інша Шрі-Ланка: буйволи, рисові поля, хатинки, пальми, джунглі, буддійські ступи, бешкетливі мавпи, що стрибають iз пальм просто на дахи будиночків. Містечка прокидаються: школярки в білих строях чекають на зупинці автобуса, жінки перебігають дорогу, розвіваючи ранкову імлу легкими сарі. Фруктові крамнички — завалені екзотичними плодами. «Помаранчеві» монахи збирають подаяння.

 

Лише ближче до обіду в’їжджаємо у святе місто з легендарним монастирем у центрі. Прочани у білому вбранні не­стримним потоком вливаються у ворота. Ми теж обходимо кілька десятків білих будівель. Квіткові пожертви і запахи тліючих ароматичних паличок навіюють умиротворення. Черга тут — лише до головного храму комплексу, в якому зберігається не що інше, як... зуб Будди.

Коли 483 року до нашої ери померлого Будду спалювали, з попелу нібито дістали чотири зуби і рознесли світом «на сувеніри».

 

Легенда оповідає: правитель індійської держави Калінга, не впевнений у безпеці священної реліквії, наказав своїй доньці Хемакалі переправити її в правовірну і надійну Ланку. Подолавши нелегкий шлях, Хемакалі 371 року привезла зуб на острів, сховавши його в своїй розкішній зачісці. Але тільки 1591 року реліквія опинилася в Канді, де зберігається й досі.

 

Зуб захований у семи скринь­ках. Сюди приїжджають із Монголії, Таїланду, Японії, Тайваню, Китаю, Кореї, Тибету. Прочани приходять поклонитися зубу й отримати благословення. Вважається, що реліквія приносить щастя й удачу богомольцям, їхнім дітям та близьким. Дозволяє сподіватися на кращу долю в наступному народжені. Сам зуб дістають зі сховку лише один раз на рік. Тоді в місті відбувається велелюдне свято.

 

Романтичне узбережжя.

 

Прапор Шрi-Ланки досить-таки барвистий. На ньому зображений лев, який гордо підняв лапу з мечем. Однак леви на Шрi-Ланцi ніколи не водилися, тож для сторонньої людини вибір державного знака здається трохи дивним. Пояснюється все просто: сингали прийшли на острів з Індії і звідти принесли свій символ. А на материку, як відомо, леви й досі не перевелися.

 

Історія країни записана з давніх-давен. Доклали до цього руку буддійські ченці, які в монастирях написали кілька історичних хронік — серед яких найважливіші «Махавамса» і «Діпавамса».

 

Науковці світу визнають: «Махавамса» є найстарішою і найдовшою хронологією на планеті. Вона охоплює події майже 2500 років. Для фахівців  це просто безцінна річ, яка дозволяє заглянути вглиб тисячоліть і докопатися до світанку ланкійської (і не тільки) історії. Скажімо, в літописах згадується 189 монархів острова.

 

А перший з них — легендарний індійський принц Віджая, який під прапором лева висадився на острів 543 року до нашої ери. Прибульці заснували країну Сингал. Відтоді ланкійці називають себе сингалами — тобто «людьми лев’ячого роду». 

 

У містечку Міхінтале треба подолати 1840 кам’яних сходинок, аби піднятися на вершину скелі. Саме тут 247 року до нашої ери зустрілися проповідник буддизму Махінда, якого надіслав індійський цар Ашока, і сингальський король Деванампія Тісса. Після розмови з посланцем монарх зацікавився новою релігією. Його вразила простота і мудрість буддійських постулатів. Відтоді віра поширилася островом, а сингальські королі не шкодували коштів на її підтримку: будували храми та інші культові об’єкти. У численних монастирях ченці вивчали та вдосконалювали буддійську філософію. Тільки буддист, згідно з законами, міг стати королем. 

 

Вважається, що саме на Шрi-Ланцi буддизм зберігся у своєму первозданному вигляді. Ланкійці пишаються своєю ортодоксальністю. Ця течія називається хінаяна, тобто «мала колісниця». Згідно з її канонами, вищої святості можуть досягти лише священнослужителі. 

 

Природний розвиток країни перервали європейці. 1506 року португальський мореплавець Лоуренсу ді Алмейда відкрив острів для Європи. Почалася його колонізація. Саме португальці дали острову назву Цейлон. 1656 року їх замінили голландці, які в містечку Галле збудували потужну фортецю. Нині вона — місце паломництва туристів. Наприкінці XVIII століття голландців витіснили британці. Останнє сингальське королівство зі столицею в Канді під їхнім натиском упало 1815 року. Лише після Другої світової війни Цейлон відновив свою незалежність, а 1972 року країна змінила назву на Шрi-Ланка. 

У селищі Унаватуна на одному з будинків прикріплена меморіальна дошка. Напис на ній свідчить: тут жив і працював письменник-фантаст Артур Кларк. Він випадково потрапив на острів і... залишився жити тут назавжди.

 

«До 13 років я жодного разу не виїжджав за межі Англії, — розповідав він, — я там народився і люблю цю країну. Проте Шрi-Ланка стала для мене другою батьківщиною. Причини тут різні, у двох словах не поясниш. Коли 1956 року я вперше відвідав Коломбо, то збирався написати книгу про цей острів і повернутися в Лондон. А нині я вже закінчив iз десяток книг про Шрi-Ланку! Впевнений: про жодну іншу країну такого розміру не можна стільки написати. І справа не тільки в її красі, хоча не буде перебільшенням сказати, що вона прекрасна.

 

Якщо перетнути острів від краю до краю (а на машині це можна зробити за один день) то побачиш, крім розкішної природи, якої б вистачило на кілька держав, крім цікавого тваринного і рослинного світу, ще й неймовірно багату культуру, вік якої — дві з половиною тисячі років. І це минуле — воно живе, воно органічно пов’язане з сьогоденням, із зусиллями і працею багатьох поколінь. Звісно, Нью-Йорк, Вашингтон чи той же Лондон викликають цікавість, хвилюють і розважають, у них є те, що хвилює мій розум. Однак їх образи розпливчасті, як міраж, а духовні цінності там часто ставляться під сумнів. І потім уся ця суєта, нерідко абсолютно безглузда... Шрi-Ланка з її природністю і ліричністю, близькістю до природи, з її чуйним добрим народом уявляється мені справжнім життям, а не сном, від якого я ніяк не прокинуся.

 

Я впевнений, що людина, добре пізнавши Шрi-Ланку, її народ, історію, культуру, зрозуміє, чому я, перебуваючи половину свого часу в поїздках Європою та Америкою, повертаюся в Коломбо з незмінним почуттям: «Нарешті я вдома!» Короткий приїзд сюди — на тиждень або два, можливо, марний. Але я впевнений: той, хто проведе тут більше місяця, не зможе спокійно розлучитися з островом».

 

* * *

 

З океану віяло свіжістю та солоною морською вологістю. Тропічна ніч швидко гасила небо. Ми зробили останні знімки фантастичного за кольорами заходу сонця (тільки заради них варто сюди приїхати) і з жалем пакували валізи. Вночі ми покидали цей райський куточок. Однак туристична доля подарувала нам іще одну несподіванку. Дорогою до аеропорту в кожному селищі ми зустрічали натовпи людей у білому одязі зі смолоскипами.

 

«Пойя день, — пояснив нам водій. — Це буддiйське свято на Шрі-Ланці, яке відзначають кожного повного місяця. Таких ночей на рік випадає 12-13. Цього дня буддисти відвідують монастирі, храми, медитують та моляться». Тож кількагодинна дорога до аеропорту перетворилася для нас на екзотичну виставу, в якій ми наживо спостерігали ще одне надбання ланкійської культури.