7 лютого, вже завтра, у столиці Німеччини відкривається 69-й (!) міжнародний кінофорум.
Берлінале традиційно вважається одним із найавторитетніших, найфундаментальніших у світовій фест-ієрархії.
Одначе нині він вочевидь поступається Канну і Венеції.
Втім Берлін від самих початків (коли він стояв на межі двох світів, Східного і Західного, побіля знаменитої подільчої стіни) мав свою «фішку»: по-перше, збирав фільми зі Сходу, свідомо викликаючи діалог культур, а по-друге, робив акцент на ідеях не стільки художніх, скільки політичних та соціальних — тих, які могли б порятувати світ.
А чому б його й не порятувати чи принаймні не підремонтувати?
Косслік і наступники
Особливість нинішнього фестивального дійства — воно буде останнім для директора Берлінале Дітера Коссліка. 18 літ на чолі такого форуму — це вам не абищо.
Косслік прийшов на початку ХХІ століття, прийшов, коли постав новий багатоповерховий Berlinale Palast і весь фестивальний центр, якому годі шукати порівняння.
Аби якось урівноважити отой шик респектабельності, Дітер поводився на публіці украй нерозважливо, несолідно, сказати б карнавально — незрідка збираючи іронічні усмішки.
Одначе не це було причиною основних докорів директору в останні роки, а рівень фестивальної програми. На думку багатьох, до неї далеко не завжди потрапляли достойні фільми.
Як до основної, так і до таких важливих її сегментів, як Panorama і Forum (останній витворився 50 літ тому і покликаний збирати картини експериментального, пошукового штибу).
Ще від минулорічного літа відомі імена тих, хто замінить Коссліка. Їх одразу двоє. Пост художнього керівника обійматиме 48-річний Карло Шатріан. Працював кіножурналістом, із 2013-го очолював дуже авторитетний фестиваль у Локарно.
А виконавчим директором призначено Маріетту Ріссенбек. Їй 62, тривалий час очолювала German Films, інформаційний центр міжнародної дистрибуції німецьких фільмів.
Має великий досвід у кіноіндустрії та широкі зв’язки, що важливо, аби Берлінале давав представницьку картину світового кіно.
Дволикий фест
Те, що фестиваль очолив тандем, у якому дотримано паритету жінки і чоловіка, навряд чи випадково.
Доводилося читати, скажімо, вимоги, аби у фестивальних програмах фільмів, чиїм режисером є жінка, було стільки ж, скільки й тих, які були продуковані під керівництвом чоловіка.
Відтак не дивно, що на сайті Берлінале неодноразово підкреслено: у великому конкурсі змагатимуться 17 фільмів, режисери 7 з них є жінки.
Хоча нині жінки приходять у кінорежисуру частіше, ніж чоловіки,— тож, дивись, за кілька років уже чоловікам доведеться боротись проти «дискримінації». Хоча ніби ж так очевидно: критерієм фестивального відбору має бути мистецька якість, а не стать кінотворців.
Якраз завдяки жінці-режисеру прапор України майорітиме біля Berlinale Palast. У великому конкурсі — історичний трилер «Гарет Джонс» польської режисерки Агнешки Голанд, спільне виробництво Польщі, Великої Британії та України, яку представляє компанія «Кінороб» (у її активі фільми «Незламна» і «Сторожова застава»).
70-річна Голанд — один із найвідоміших майстрів польського кіно. Два роки тому в Берліні, так само у конкурсі, була її стрічка «Слід звіра / Pokot», який отримав схвальні відгуки преси.
З особливим інтересом дивитимусь нову роботу Агнешки, оскільки 10 років тому мені пощастило брати участь (як одному зі сценаристів) у роботі над неігровою стрічкою «Живі» Сергія Буковського.
Одним із героїв картини і був Гарет Джонс, валлійський журналіст, який у 1930-ті приїздив у СРСР і Україну, намагаючись донести до правлячих кіл Заходу правду про український Голодомор.
І зіткнувся з майже цілковитою байдужістю — не в останню чергу вона пояснюється ефективною роботою радянської ідеологічної машини (як і нині, до речі, тільки вже російської).
Зрештою, Гарет загинув у монгольських степах — швидше за все, при активній «помочі» радянських спецслужб.
У головній ролі 33-річний британський актор Джемс Нортон. Серед інших його робіт — роль Андрєя Болконського у недавньому британському серіалі «Війна і мир», за романом Льва Толстого.
Катрін Деньов — Божою милістю
У конкурсі чимало знайомих імен. Скажімо, фільм «Золота рукавичка» німця Фатіха Акина (етнічного турка), який колись отримав у Берліні «Золотого ведмедя». Цього разу його оповідь про серійного убивцю.
Знаменитий француз Франсуа Озон презентує фільм «Божою Милістю» — про сексуальне насилля над дітьми. Пікантність історії полягає в тому, що в ролі насильників постають католицькі священики.
Титулований француз Андре Тешине цього разу досліджує — у фільмі «Вороги» — коріння тероризму.
Причому йдеться про благополучну французьку сім’ю, наймолодший представник якої захоплюється радикальним ісламом. У ролі бабусі, глави тієї родини, Катрін Деньов.
Актриса вже майже 60 років працює в кіно — і на найвищому мистецькому і професійному рівні!
Класик китайського кіно Чжан Імоу так само давно в кіноіндустрії, і форму тримає. Цього разу у ретродрамі «Одна секунда», про фермера, фаната кіно.
Ну, і вже чиста політика і властиві їй інтриги в американській картині «Влада» Адама Маккея, одного з номінантів на цьогорічний «Оскар». Крістіан Бейл у ролі віце-президента Діка Чейні.
Актор маловпізнаваний у цій ролі. Ще б пак — додав 20 кілограмів живої ваги. Чого не зробиш заради мистецтва, та ще й найважливішого!