У Музеї історії Києва представляє персональну виставку «Срібна земля» відома сучасна художниця Ольга Кравченко.
Пані Ольга живе в Києві, народилася на Хмельниччині, а своєю другою батьківщиною вважає Закарпаття.
Вісімнадцять років, відтоді, як облюбувала й придбала дім під червоним черепичним дахом у Воловці, на полотні оспівує це селище, а ще Пилипець, Мукачеве, Ужгород. Як мінімум двічі на рік вона їде в цей край.
— Срібна земля — інша назва Закарпаття, — це легенда про срібні закопані дзвони, — захоплено розповідає Ольга Кравченко. — Тобто довго над назвою виставки не думала. Та й донька порадила, бо більшість картин — це пейзажі, краєвиди, фантастичні копиці сіна, сакура — характерні для регіону. Щоправда, не всі місцеві жителі знають й усвідомлюють, в якому чудовому краї живуть — на срібній землі.
Відтак, майже двадцять рокiв, як узяла пензля до рук, пані Оля їздить на Закарпаття.
«Картина має бути розкішшю для очей», — сказав свого часу Ежен Делакруа. Так воно і є. Споглядаючи роботи художниці, око радіє, душа насолоджується, наповнюється творчістю. Блукаєш посеред тієї краси, вдихаєш аромати скошеного сіна з вішальників (мала копичка сіна), милуєшся краєвидами, затамовуєш подих під сакурою... На мить зупиняєшся біля Мукачівського замку, милуєшся ошатною дерев’яною церквою в мальовничому селі Гукливе, слухаєш, про що шепоче Шипіт...
Не забула художниця й колишню чеську школу із зворушливими смарагдовими дверима, і місточок через потік. Воловець літній, зимовий, вечірній. Міст, станція. І, зрештою, Різдвяна ялинка. Пощастило ж тобі, селище Воловець, що з такою любов’ю тебе описала Ольга Кравченко.
На виставці представлено 73 роботи. Це часточка творчості художниці. «Багато робіт розкупили, роздарувала, — розповідає вона. — Багато перебувають у музеях i приватних колекціях Великобританії, Італії, Іспанії, Норвегії, Росії. Румунії, США, України».
Ось «Парад копиць» — не відпускає. Хочеться вдихнути на повні груди того трав’яного аромату, пройтися поміж танцюючих вивищень. А деруться копиці до гори, під самісінький ліс. І виструнчилися, мов на конкурсі краси.
І так захоплює кожна картина Ольги Кравченко — мов маленька новела, етюд чи історія життя. Як не погодитися зі словами письменниці Любові Голоти про художницю: «Вона захоплена світом, який переносить на полотно. Її картини не пахнуть фарбами. Вони пахнуть повітрям і простором». Цвітіння сакури, мальовничі селища, унікальна архітектура, святкові й побутові сценки чарівного Закарпаття, виконані в легкій імпресіоністичній манері — й оживають перед очима глядача.
Філолог за освітою, Ольга Кравченко взяла пензлик до рук після сорока років, як і її батько, хоча бажання малювати мала ще з дитинства. Навчалася самостійно, а також брала приватні уроки живопису та графіки. Починала з зображення квітів, згодом зацікавилась пейзажами. Найважливішим у творчому процесі вважає щирість і пристрасть.
Однією з найвизначніших подій свого творчого життя Ольга Кравченко вважає знайомство з легендою українського живопису Віктором Зарецьким, який свого часу написав портрет майбутньої художниці в стилі сецесіон. Саме зустріч iз митцем послужила їй поштовхом до початку власного творчого шляху.
«Я вражена, — тамує подих Віра Варинова-Кулеба, народна художниця України. — Це ж треба народитися такому українському Ван Гогу. Їй Богом даний талант. Її хатки, мов намисто. Це не просто пейзажі — це казка, яка живе в душі Олі».
