Намагання влади України позбутися значної частини об’єктів державної власності — загалом неоднозначне по своїй суті — наразі терпить крах.
План приватизації минулого року провалено. Як і позаминулорічний.
І дуже схоже, що у 2019-му ситуація кардинально не зміниться.
Рік iще тільки стартував, але державні чиновники поспішили заявити: більшість топ–об’єктів нецікаві потенційному покупцеві.
Не зуміли продати — довелося позичати
Нещодавно у Кабінеті Міністрів визнали: приватизація-2018 в Україні була провалена. Від планових показників вдалося досягти тільки 1,4%. Причина — зрив великої приватизації.
Загалом наша держава планувала отримати в бюджет від продажу своєї власності — 3,5 тисячi державних об’єктів — 21,3 мільярда гривень, а отримала лише 300 млн.
Торік, як відомо, були внесені зміни в правила приватизації державних об’єктів. За рівнем значущості їх розділили на дві групи. В першу потрапили великі об’єкти — велика приватизація, в другу — невеликі підприємства. Об’єкти великої приватизації повинні реалізовуватися тільки через аукціони.
Зокрема, в минулому році планувалося реалізувати п’ять обленерго, «Турбоатом», Одеський припортовий завод, Запорізький титано-магнієвий комбінат, «Сумихімпром» i низку інших великих підприємств. Утім не склалося.
І фінансова дірка у державному бюджеті через недоотримані кошти поставила серйозну проблему перед владою.
Не отримавши коштів від продажу майна, уряд був змушений більше позичати за кордоном. На доволі невигідних умовах, адже саме така ситуація склалася сьогодні на світовому фінансовому ринку.
Як відзначили в Мінфіні, внаслідок надзвичайно низьких надходжень від приватизації уряд у грудні ухвалив рішення про їх заміщення додатковим обсягом внутрішніх запозичень.
Планові показники державних запозичень до загального фонду бюджету протягом року були збільшені з 215 млрд. до 289 млрд. грн.
«Фактично державні запозичення щодо загального фонду надійшли на суму близько 277 млрд. грн. в гривневому еквіваленті, або 96% від уточненого плану. Зовнішні запозичення склали 103 млрд. грн., внутрішні — 174 млрд. грн.», — повідомили в Мінфіні.
Не продали раніше, спробуємо ще раз...
Тож уже найближчим часом українська влада намагатиметься активізуватися і таки проштовхнути вперед нелегкий приватизаційний віз. Хоча він уперто не бажає їхати. Стимулів для Кабміну — більш ніж досить.
З одного боку, прискорення приватизації — одна з умов міжнародних фінансових донорів України. Зокрема, Міжнародного валютного фонду, який наполягав на терміновому роздержавленні вже давно, але до пори до часу погоджується виносити це питання за дужки.
Втім на кону сьогодні — черговий транш нової програми кредитування. І цілком можливо, уряду вже не вдасться відтермінувати виконання Україною «приватизаційного» пункту меморандуму.
З іншого боку, Україна все ще сподівається на напівміфічний «план Маршалла», який для нас нібито готовий організувати Захід. Йдеться про комплекс кредитів i заходів із модернізації, спрямованих на рвучкий розвиток вітчизняної економіки.
Раніше віце-прем’єр Климпуш-Цинцадзе заявила, що Україна в найближчій перспективі не отримає від Заходу «плану Маршалла». Поштовхом до позитивного рішення з боку західних країн вона назвала успіх великої приватизації.
Ну і, зрештою, важливий аспект — фінансовий. Тобто, виконання Державного бюджету на нинішній рік. Як відомо, ухвалений Верховною Радою закон про держбюджет на 2019 рік передбачає надходження від приватизації на суму 17,1 млрд. гривень.
Тобто, йдеться про цифру, яка вже містилася у держкошторисі України на 2015-й, 2016-й і 2017 роки, але ще жодного разу не була виконана.
Торік, як ми пам’ятаємо, уряд вирішив підвищити план до 21,3 млрд. гривень, але знову отримав пшик: велика приватизація знову не почалася і план виконаний не був.
Навіть в урізаному вигляді: у грудні Верховна Рада внесла зміни до бюджету-2018, зменшивши план приватизації до 18,8 млрд. грн.
Таким чином, уже на початку року стало відомо: цьогорiч до списку малої приватизації внесли 792 об’єкти. Нещодавно затвердили й перелік приватизації великої.
Так, на приватизацію в цьому році планують виставити ВАТ «Тернопільобленерго», «Центренерго», «Запоріжжяобленерго», акціонерну компанію «Харківобленерго», «Миколаївобленерго», «Хмельницькобленерго», Об’єднану гірничо-хімічну компанію, вугільну компанію «Краснолиманська», ПАТ «Азовмаш», державне підприємство «Завод «Електроважмаш», ПАТ «Сумихімпром», «Одеський припортовий завод», ВАТ «Оріана», ПрАТ «Президент-Готель», державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», фармацевтичну компанію «Індар».
Голова Фонду державного майна України Віталій Трубаров заявив: для шести підприємств з цього списку ФДМУ в 2018 році відібрав інвестиційних радників.
За частиною інших, за його словами, інвестиційні радники не затверджені, і почати практичну роботу з приватизації неможливо.
Натомість сьогодні триває підготовка до приватизації ПрАТ «Президент-Готель» інвестиційним радником «Конкорд Консалтинг» у консорціумі з «Бюро Маркуса» і Redcliffe Partners. ПАТ «Азовмаш», який не отримав жодної заявки від претендентів на інвестиційного радника, готуватиме до приватизації Фонд державного майна.
Крім того, на ВАТ «Оріана» та «Украгролізинг» має намір оголосити повторний конкурс iз відбору інвестиційного радника, оскільки в попередні рази подавалися лише по одному учаснику.
За іншими підприємствами iз переліку великої приватизації буде оголошено конкурс.
Продавати чи нехай зачекає?
Міністр фінансів Оксана Маркарова переконана: цьогоріч роздержавлення буде успішним, і 17 мільярдів гривень до державного бюджету надійдуть.
Щоправда, так оптимістично до цього процесу ставиться лише пані Маркарова. Більшість же експертів налаштована значно песимістичніше.
Апелюючи до таких особливостей, як передвиборчий рік, коли деякі політики намагатимуться отримувати електоральні бали, «захищаючи Україну від розпродування».
Ліберальніші аналітики зазначають: сьогодні далеко не найкращий момент продавати активи, адже Україна перебуває у стані кризи, у тому числі воєнної, а тому ціна матеріальних активів є заниженою.
Тож варто дочекатися, коли наша економіка почне зростати, і тоді від продажу цих об’єктів можна виручити значно більше.
Їхнi опоненти заперечують цю тезу і кажуть: економіка України тому й перебуває у перманентній кризі, що державною власністю опікуються неефективно!
Адже, як заведено вважати, держава — це неефективний власник.
А тому великі об’єкти треба якнайшвидше передати у руки великому капіталу, який зможе вкласти в ці підприємства суттєві інвестиції, зробивши їх прибутковими.
І наводять приклади, коли у західних країнах активно продавали майно саме у час кризи і за символічну ціну, що дозволило цим державам вивести економіку на вищий рівень.
Приватизаційні ж скептики парирують: все сказане, звичайно ж, дуже правильно! Але при цьому варто зауважити, що головна умова приватизації — її прозорість.
Чого в наших реаліях досягнути не так уже й просто. І наводять не менш переконливі приклади приватизації Луганського тепловозобудівного заводу чи Запорізького алюмінієвого комбінату, коли великі підприємства були передані «стратегічному інвесторові» з російським паспортом. Який успішно довів їх до банкрутства...
Аргументи «за» і «проти»
Акценти у цій суперечці розставив економіст, директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко, сформулювавши шість головних тез. Перша, за його словами, — приватизація необхідна.
Друга — приватизація дасть можливість обрізати частину корупційних доходів тим, хто зараз експлуатує державну власність в своїх інтересах.
Третя — успішна приватизація може змінити порядок денний у політичних торгах. Четверта — вітчизняний або іноземний інвестор не стоїть iз мішками грошей за рогом, намагаючись почати свій біг у бiк приватизованих в Україні підприємств. Інтерес до цих об’єктів більш ніж скромний.
«П’ята теза: в умовах поганої економічної ситуації в країні і недостатньо розвинених інституцій рівень криміналізації економіки може виявитися вищим, ніж здається на перший погляд. Це означає, що є ризики відбілювання незаконно отриманих коштів через приватизацію. При цьому соціальна справедливість перебуватиме в зоні ризику, — зазначив Устенко. — І, нарешті, шосте — контроль за проведенням продажів, навіть якщо вони здійснюються через систему ProZorro, має бути дуже пильним».
Ще одна зона ризику — наступні вибори, президентські та парламентські.
«В Україні до президентських і парламентських виборів велика приватизація не відбудеться. Існує багато політичних ризиків, через які інвестори не захочуть вкладати гроші в підприємства. Після виборів частково, може, і вдасться здійснити продаж деяких об’єктів. Відповідно, держбюджет у поточному році не буде наповнюватися за рахунок приватизації, хоча він і раніше не наповнювався шляхом приватизації», — сказав економіст Олександр Охріменко, уточнивши, що тільки після виборів стане відомий розклад усіх політичних сил.
Велика приватизація — це великий міф!
Цікаво, що деякі представники влади із ним повністю погоджуються.
«Якщо бути відвертими, то велика приватизація — це велика проблема, — зазначив заступник міністра економічного розвитку Максим Нефьодов. — Проблема більша і складніша, ніж загальне уявлення про те, що погані політики не хочуть продавати державне майно через власні корупційні інтереси або популізм... Ми всі розуміємо, що на більшості державних підприємств, як поліпи, наросли посередники, які на цих підприємствах заробляють. Ми розуміємо, що заробляють вони всупереч закону, у нас є навіть маса кримінальних справ від НАБУ до ГПУ, які це підтверджують. Але це — півбіди».
За його словами, головна проблема полягає у тому, що ті об’єкти, які виставлені на продаж, нецікаві потенційним покупцям.
«Ми так довго розповідали всім про священне державне майно, яке нікому не можна віддавати, що дійшли до того, що попит на більшу частину об’єктів великої приватизації практично відсутній. А це об’єкти великі, часто містоутворюючі, продати їх за одну гривню — це політичне самогубство. І я навіть не впевнений, що у владі є люди, які можуть або мають право це зробити, навіть якщо цього вимагатиме ситуація», — зазначив чиновник.
На думку Нефьодова, у переліку приватизаційних об’єктів є такі, що не готові до продажу.
«Тобто, теоретично їх можна частково підготувати — вигнати посередників, розібратися з кредиторами, завершити суди. Але, на мій погляд, це утопія. Треба визнати, що в держави зараз немає ресурсів цим займатися. Як кадрових, так і фінансових. Тому що ґрунтовна підготовка до продажу вимагає інвестицій, часу, грошей, кадрів. На всі об’єкти нам ресурсів не вистачить. Ми можемо займатися тільки деякими з них, як правило, найбільшими.
Але якщо ми говоримо про менші об’єкти, треба визнати, що цукерку з них ми не зробимо. Як колишній інвестбанкір я б за таке не взявся. У команди нашого фонду приватних інвестицій на піку було до 12 інвестицій, не більше. Говорити про те, що держава зможе нормально підготувати всі об’єкти великої приватизації, — обманювати себе. Хвороба надто запущена», — стверджує заступник міністра.
«Наші діаманти в короні великої приватизації — ОПЗ, «Центренерго», облгази — це радянський спадок. Для нас вони — титани нашої промисловості, унікальні підприємства і гордість країни. Але для більшості західних інвесторів їх унікальність має в основному музейний сенс. Це не означає, що ці об’єкти не можуть працювати або не можуть бути прибутковими, але думати, що всі хочуть ці активи, — помилка. Навіть наші олігархи не хочуть, — продовжує чиновник.
— Ми не бачимо божевільної зацікавленості з боку вітчизняного бізнесу до об’єктів приватизації, навіть для них уже є у світі цікавішi речі, в які можна інвестувати кошти. Але по кожному об’єкту вестимуть ретельну роботу, підготовку, організацію торгів. Утім зараз розробити єдиний алгоритм дій, який гарантував би нам хоча б 75% успіху, неможливо».
