Минули святки...
І радість, і маски, і кулі останні
вляглися у вату і в коробки.
Погасла звізда. Стало темно у стайні.
Минули святки.
Минули святки, відгриміли салюти,
і треба б іти, а, власне, — куди?..
Якщо попереду не добрий, а лютий,
і не плоди ще, а холоди?
Сповзло напускне торжество із ликів
царів, що насправді були шахраї.
Злізли до справ із ходуль великі,
пішли медоточити холуї.
У когось ще ложка куті на балконі,
на комусь — ще полиск тії звізди.
А сніг заліта в рукави й за ковнір
того, хто людину не зміг знайти.
І кулі останні — ще не останні,
і радість нова – вже не нова.
І тихо заплакав рожденний у стайні,
бо знов не почуті Його слова.