Ще з прадавніх часів існувала бойова українська культура. Передусім, козацька.
На державному рівні вже визначено національні види спорту.
Та далеко не кожен пересічний мешканець України знає про це.
Про рукопаш «Спас», здоров’я та успіх ми поговоримо із засновником школи українського бойового мистецтва «Спас», доктором філософії в галузі педагогіки, автором унікальної оздоровчої системи «9 сил» Олександром Притулою.
«Стусан» чи «копняк» замість «удару»
— В Україні офіційно визнано поняття «національний вид спорту». Олександре Леонтійовичу, розкажіть про це більше. Що це дає для розвитку і поширення «Спасу»?
— Сьогодні ми маємо, з одного боку, позитивний імпульс національного відродження, що торкається усіх сфер нашого життя. Великі позитивні зміни відбуваються в культурі, спорті, в економіці, це і здорове харчування, природне екологічно чисте сільськогосподарське виробництво... А поряд — пережитки радянського минулого, консервативна державна система.
Сьогодні ми маємо чітке визначення, що таке національні види спорту, до яких входять рукопаш «Гопак», український рукопаш «Спас», українська боротьба на поясах, гирьовий спорт... Деякі види спорту стали вже інтернаціональними, бо мають міжнародні федерації.
Національний спорт — це спорт, який заснований на національних традиціях фізичної культури, має певну специфіку рухальної спадщини, яка базується на національних традиціях. Здається, удар і в Африці удар. Але не зовсім так.
Існують певні відмінності, характерні для нашого народу. Існує і національна термінологія, яка несе у собі історичну спадщину: удари у «Спасі» мають українські назви, наприклад, «стусан» чи «копняк». Національний колорит під час навчально-тренувального процесу і проведення змагання; важливу роль відіграє заспів (козацька пісня)...
— «Спас» — це не просто боротьба, а ціла філософія...
— Так, боротьба — це лише прояв «Спасу». «Спас» — це звичай, це ціла філософія, це культура нашого народу. Це навіть більше, ніж бойове мистецтво. Всеукраїнська федерація «Спас» має 7 напрямків діяльності:
1) Спорт. І це не тільки рукопаш «Спас» як вид спортивного єдиноборства. Це ціле багатоборство: національні види боротьби («штовхач», «навхрест», «на поясах», козацьке фехтування на шаблях, кінна підготовка...). Всебічна підготовка козака-воїна.
2) Бойова культура українського народу. Ми маємо явище, яке сьогодні декларуємо, але яке в Україні офіційно не визнано, але це наш наступний крок: бойова українська культура. Ми знаємо різні види української культури: танцювальну, пісенну, музичну...
Але якщо брати собі за мету виховання воїна, то ми маємо стояти на принципах українського лицарства (як цього дотримуються багато сучасних наших українських воїнів україно-московської війни).
Тобто не найманець, а лицар — захисник народу, держави, правди, совісті. А це і бойові пісні, і бойові танці, і бойові обряди. Хлопчик народжується — і він уже воїн. Бойова культура — це банк духовності народу, банк бойового духу народу.
3) Козацька педагогіка. Бо саме від того, як ми виховаємо наших дітей, залежить, якою буде наша Україна. Педагогіка — це та сфера, яка має ключик від машини часу України. Це шлях у майбутнє і погляд на минуле. Що ми закладемо у наших дітей, як ми їх навчимо, як вони реалізують, передадуть далі знання?
Українська педагогіка має тисячолітні корені. І сучасні педагогіки європейських держав закладені були при козацтві. Концепція педагогіки Китаю випрацювана за Сухомлинським, а це — похідна від козацької педагогіки.
Давайте згадаємо, які були у середньовіччі педагогічні фактори. Це монастирські школи, індивідуальне навчання дворян, а в Європі не всі були писемні. Про Московію я взагалі мовчу, там бояри були не писемні, тому завжди існував думний дядько.
А при Гетьмані Сагайдачному було близько 70 січових шкіл! Навіть жінки писали листи. Пересічний козак знав декілька мов, а гетьмани — по 8-9 і вели особисте листування різними мовами. Чи знають сьогоднішні керівники держав стільки мов?
4) Козацька медицина, козацьке здоров’я. Ми навіть не задумуємося, коли говоримо: «Бажаємо тобі козацького здоров’я!». Це ввійшло у нашу підсвідомість. Адже величезний пласт криється у козацькому способі життя. Ми знаходимо і проповідуємо найпростіші методи козацького оздоровлення і лікування.
Бо в основі «Спасу» стоїть не виховання спортсмена, а виховання здорової людини, здорового майбутнього покоління. Здоров’я ми розглядаємо із семи сторін: фізичне, фізіологічне, психічне, енергетичне, духовне, соціальне і родове. Бо наше завдання — ще й передати здоров’я своїм нащадкам, щоб козацькому роду не було переводу.
5) Національно-патріотичне виховання. Безумовно, козацтво мусить стати авангардом у національному вихованні. На мою думку, сьогодні для нас є важливим національне питання дітей та молоді, а треба розглядати національно-патріотичне виховання громадян усіх верств населення України.
Нам потрібно виховувати українця, якого б віку він не був. Сьогоднішні події — війна з Московією — пробудили український дух. Національно-патріотичне виховання — це основа національної безпеки держави і народу. Бо немає вищого ступеня духовності, ніж любов до рідної землі.
6) Соціальне партнерство, яке ми ставимо на принципах козацького звичаєвого права.
7) Наука. Адже будь-які речі неперевіреними не можна пускати у процес. У Всеукраїнській федерації «Спас» є наукова рада, яка працює за цими напрямками, забезпечує науковим підґрунтям спорт, педагогіку, медицину козацького здоров’я, національно-патріотичного виховання і звичаєвого права.
Філософія переможця без втрати людяності
— «Спас» має вже свою історію. У скількох областях України займаються цим бойовим мистецтвом?
— Всеукраїнська федерація «Спас» створена у 2005 році. Ми маємо симбіоз громадських організацій, які поєднані між собою, у 12 областях України (Запорізька, Січеславська, Київська, Миколаївська, Херсонська, Полтавська, Кіровоградська, Рівненська, Волинська, Харківська, Сумська, Закарпатська) працюють школи, де навчають «Спасу».
Загалом, по Україні — від 3 до 5 тис. дітей. Насправді вікових обмежень у нас немає: є «спасівці» від трьох до 70 років. Є й дівчата-козачки. Об’єднуються навколо нашої організації матері, батьки, діти яких займаються «Спасом».
— Ви автор шести книг. Найбільш популярними стали «Спас» — звичай козацьких родів», «Успіх та людяність» і «9 сил». Чим поєднані для Вас, як науковця і тренера, успіх і бойові мистецтва?
— Як науковець я займаюся фізичною культурою і спортом, бойовими мистецтвами, козацьким здоров’ям, системами здоров’я, заснованими на етнічних традиціях, а також проблемою психології і технології успіху.
Я написав книгу про успіх і заснував УШУ (Українську школу успіху). Українцям є ким пишатися! Україна — це дійсно країна успішних і всесвітньо відомих людей. Тарас Шевченко: понад 1300 пам’ятників встановлено у світі, з них — більше трьохсот — за кордоном. Григорій Сковорода — людина, яка заклала підвалини «сродного труда».
Василь Сухомлинський — всесвітньо відомий педагог. Кибальчич створив теорію покорення космосу людиною. Сікорський, Вернадський... Багато українців здобули успіх і всесвітнє визнання у найрізноманітніших сферах.
В українській філософії закладена філософія переможця. Не «побєдітєля», який натворив біду і тепер керує. А саме переможця, який міг і зробив трошки більше, змінив щось у світі на краще.
Я був здивований, що вчитель Миколая Коперника був наш український професор Юрій Дрогобич, який заклав йому основи, напрямок планетарної теорії, яка зробила свого часу революцію в науці. І сьогодні в Україні спеціалісти з айтi-технологій одні з найкращих у світі. А скільки чемпіонів світу з бойових мистецтв, інших видів спорту!
Основа УШУ: досягти успіху, але не втратити людяність. Саме про це я пишу у своїй книжці «Успіх та людяність». І сьогодні це дійсно світова проблема: важливо залишатися людиною за будь-яких обставин. В основі цієї теорії стоїть гасло «Неможливе можливе», бо для нас нічого неможливого немає.
Я описав таке явище, як характерники у книжці «Спас — звичай козацьких родів». Тут я спробував показати філософські основи «Спасу» на основі казок, переказів, козацьких карбів. Досліджував характерництво як явище на основі бойової культури українського народу, художніх творів і фольклору.
Створена мною система «9 сил» уже працює у Швеції, Естонії, Латвії, Польщі, Італії, у США, в штаті Каліфорнія, Франції, Англії. Система унікальна, на основі найпростіших вправ, які можуть виконувати навіть малюки. Найстаршій людині, яку я знаю, що виконує ці вправи, 83 роки.
Наприклад, мій учень Андрій за допомогою «9 сил» вилікував серце, хоча йому мали робити складну операцію. До системи входять найкращі вправи, адаптовані для будь-якого середовища, як я називаю — «спортзал у кишені».
Система вправ нешкідлива, а користь буде однозначно. Презентація цієї книжки «9 сил» відбулася у Швеції. Книжка перекладена російською і англійською мовами. Мрію перекласти її багатьма мовами.
Змінивши себе, ти зміниш світ
— Розкрийте секрет здорового способу життя на основі своєї оздоровчої системи «9 сил».
— Існує 7 принципів концепції здоров’я:
1) Мислення, менталітет. Потрібно усвідомити, що ми є частинка Всесвіту. І, насамперед, треба собі поставити мету: прожити 150-200 років, тоді ви проживете 120 років. А якщо ви ставите мету: як би дожити до завтра, — то без питань. Бог допоможе. Тобто має бути мислення здорової людини.
2) Рух. Саме система «9 сил» може забезпечувати постійний рух наших внутрішніх функціональних систем організму.
3) Дихання. Коли запустити систему «9 сил», то і дихання покращиться, легені запрацюють потужнiше.
4) Водний баланс. Треба пити воду свіжу, чисту, добру. Оновлювати себе.
5) Здорове харчування.
6) Захист.
7) Очищення: фізичне, фізіологічне, духовне, енергетичне, родове, бо іноді треба робити аналіз своєї родини і допомагати іншому.
У нашій системі оздоровлення існує 7 ступенів розвитку: ви самі, ваша родина, ваше мале коло спілкування, мала батьківщина, велика Батьківщина — Україна, Планета Земля, Всесвіт. Від нас, наших думок залежить, як буде розвиватися Всесвіт.
Я пригадую такий випадок: колись кобзар Василь Литвин приїжджав до нас на фестиваль. Він іде дуже сумний, а я запитую: «Василю Степановичу, чому ви сумуєте? У нас свято, дітки зібралися...» А він каже: «Як мені не сумувати? В Індонезії близько 130 тисяч життів забрало цунамі...»
Він реально переймався, він це відчував, це неможливо приховати. Але ця розмова була інтимною, він цього не розповідав людям. Мене це дуже вразило. Він був справді людиною Всесвіту.
Мені ще далеко до такої людини, яка всією душею і серцем переймалася, страждала через страждання іншого... І тут він раз — і веселу пісню заспівав. Тобто він усередині себе робив баланс журби і радості, добра і зла на користь світла. Бо, як сказав Олесь Бердник, «Пітьма вогнища не розпалює». Слава Богу, Україна народила таких синів.
А головний секрет здорового способу життя дуже простий — бути людиною.
— Яке ваше життєве кредо?
— «Вдосконалюй себе, людино, а через себе — світ». Я вважаю, що, дійсно, змінивши себе, ти зміниш світ. А дехто говорить фразу: «Ми змінимо світ». Шановні друзі, я хочу сказати, що не треба змінювати нічого. Світ створений до нас, ми можемо тільки себе вдосконалювати. Бо ми — лише частинка Всесвіту.
— Ви належите до козацького роду. Хто були ваші вчителі? Порадьте сучасним батькам, як виховати козака, воїна, захисника рідної землі?
— Починалося все з дитинства. Бабуся співала козацьких пісень. Дідусь садив на коліна, гуцикав, прибирав коліна, і так я навчився падати. Він казав, що це мене колись спасе. Дядько мій гнув підкови, дуже потужний був козак, навчив мене бджільництва, в’язати мотузки, привчив працювати руками.
А татко мій залучив мене до фізичних вправ, які були природними. З дитинства я мав великі можливості розвиватися фізично. До цього стимулювала вся моя родина. У рік мене татко посадив на коня.
У нашій родині були деякі речі неписані, на побутовому рівні, і, безумовно, вони не робилися напоказ, але западали глибоко в душу, запам’яталися. Бабуся завжди казала, що ми козацького роду.
Ми займалися боротьбою, захоплювалися козацтвом, зачитувалися книжками про козаків: Петро Панч, «Гомоніла Україна», Зінаїда Тулуб, «Людолови», Володимир Малик, «Посол Урус-шайтана». Хоча дуже мало було літератури...
Я захоплювався творами Олеся Бердника, вважаю його своїм першим духовним учителем. Другим духовним учителем був для мене Василь Степанович Литвин, кобзар, дуже мудра людина... Духовні вчителі — це провідники нації. Переоцінити внесок Олеся Павловича у духовне відродження України неможливо.
Він створив Українську Духовну Республіку; це наша держава, звідки ми приходимо у сучасну державу і намагаємося розвивати добро, захищаючи її, запускаємо проекти, які несуть відродження України. Наприклад, відродження «Спасу» — один із таких проектів.
Хочу сказати, що сотні «спасівців», наших вихованців сьогодні боронять Україну від московського загарбника. І це дуже важливо. І жодного зрадника ми не маємо. Більше того, всі активні захисники України. І коли стоїть вибір, то для «спасівця» насамперед — національні інтереси України.
«Свято» походить від слів «святий», «світло»
— Хто привів вас до бойового мистецтва?
— Із 1989 року в мене були вчителі Микола і Олександр Нікіфорови, які благословили мене на збір «Спасу». У їхньому дитинстві, за їхнiми розповідями, був один дідусь — колишній вояк УПА, який навчав їх деяким прийомам боротьби...
Тож із перших років незалежності України ми вступили до козацтва. З 1992 р. я є українським запорозьким козаком, отримав посвяту від Гетьмана України Володимира Муляви. Зараз дуже багато є козацьких організацій. Але ми повинні усвідомити — всі ми належимо до єдиного українського козацтва.
Леонід Петрович Безклубий, Анатолій Петрович Бондаренко — козаки, носії традиції «Спасу», які навчали мене. «Спас» сьогодні — це зібрання методів, методик, які передавалися від серця до серця, а також отримали сучасну обробку.
Звичайно, я дуже вдячний своїм учителям. І ми сьогодні працюємо, удосконалюємо їхні знання, щоб довести до професіоналізму. «Спас» сьогодні — це сучасна бойова система, яка у різних напрямках (у спорті, у військово-прикладній сфері) показує дуже позитивні результати. Багато наших учнів сьогодні у спецвійськах, і вони там одні з кращих.
— З якою метою ви організовуєте фестивалі бойових мистецтв?
— «Свято» походить від слів «святий», «світло». І чим більше ми робимо таких речей, тим більше людей побачать і пробудяться. Ми запалюємо в інших вогонь розвитку, самовдосконалення заради розвитку нашої держави України і всього доброго світу. Бо просто тренування мало хто бачить. А фестиваль — це прекрасний мотиваційний засіб, щоб наша справа розвивалася.
— Порадьте, як виробити силу волі, побороти лінь і почати займатися фізичною культурою?
— Дуже багато тренерів, коучерів навчають, що потрібно вийти з зони комфорту — і все у вас налагодиться. Але тільки дурень виходить із зони комфорту. Жодна тварина у світі не полишає комфортне місце. Знайдіть комфортне місце для виконання цих вправ. Якщо ви полюбите себе, то ви намалюєте собі мрію. У книжці «Успіх і людяність» я написав про 7 ступенів успіху:
1) Станьте володарем своєї думки, станьте вільними у своїх думках, не живіть думками того, хто хоче вами управляти, приєднайтеся до думки Всесвіту, до думки матері-землі.
2) З думки формується мрія. Мрійте! І ви побачите, що якщо мрія буде надзвичайно сильна, то вона збудеться.
3) Мета, яка народжується з мрії. Якщо є чітка мета: «Я хочу бути здоровим!» і у вас вливаються ці 9 сил при виконанні вправ: і Божа сила, і сила землі, і сила каменю, і сила змії, і сила Всесвіту, — у вас буде сила, якщо вона вам потрібна. Якщо енергія, сила, здоров’я не потрібні, то навіщо виконувати ці 9 вправ?.. Якщо ми хворі, убогі, плаксиві, то кому ми потрібні?..
4) Чіткий намір: «Я це зроблю!»
5) Чітке знання, віра, відання, що це можливо. Адже неможливого немає нічого.
6) Ентузіазм. У кого жага — тому й допомога!
7) Обов’язково дійте!
І дев’ять вправ — це не панацея. Хочете одну — робіть одну вправу, але із задоволенням!
