Чемпіонка Європи та світу з бодібілдингу серед спортсменів-любителів Вікторія Погрібняк зізнається: «Розвиватися мене мотивує й те, що я є прикладом для багатьох людей».
30-річна полтавка останнім часом упевнено піднімається на найвищу сходинку п’єдесталів престижних змагань із бодібілдингу. І тепер, тільки даючи інтерв’ю журналістам, згадує, що її перша спеціальність — технолог із виробництва та переробки продуктів тваринництва. Пояснює: після школи іще достеменно не знала, чому хотіла б присвятити себе. А після закінчення Полтавської аграрної академії дівчина здобула додаткову освіту в академії фітнесу, до того ж пройшла численні тренінги, аби працювати вже як персональний тренер із фітнесу. Ось так і потрапила у свою стихію.
«Золото» чекало на Вікторію в категорії Wome—’s physique
— Я завжди була активною: у школі займалася танцями, в аграрній академії відвідувала тренажерний зал, — розповідає моя співрозмовниця. — Потім був такий період у житті, коли ми з моїм чоловіком Андрієм Мироненком жили в Луганській області й мали там невеликий власний фітнес-клуб. Андрій — також спортсмен і, до речі, мій тренер. Повернулися до Полтави в 2013 році: хоч у містечку, де ми проживали, не було ніяких бойових дій, проте напруга вже висіла в повітрі.
Тож усе кинули й у моєму рідному місті розпочали з чистого аркуша. Сталося так, що якось зайшли до фітнес-клубу «Спартак» (на той час іще не знали, чим займатимемося), та так тут і осіли. Якщо говорити про мою роботу тренера, то я допомагаю людям, котрі приходять у тренажерний зал, полюбити заняття спортом, зміцнити здоров’я, покращити форму тіла, при цьому даю рекомендації з правильного харчування. А щодо бодібілдингу, то це й хобі, і можливість розвиватися — загалом значна частина мого життя.
— Одного ранку ви прокинулися й вирішили взяти участь у змаганнях?
— Дізнавшись, що мають відбутися обласні змагання з бодібілдингу, Андрій запропонував: не хочеш, мовляв, спробувати? Я виступила на тому турнірі в популярній останнім часом категорії Body fit—ess. І потім іще кілька років підряд виступала саме в цій категорії. Вигравши кубок області й України, на відбірному турнірі на чемпіонат Європи отримала лише бронзову медаль. Дуже тоді засмутилась: як таке може бути? Та після змагань до мене підійшли судді й заспокоїли: у тебе, мовляв, чудова форма, але твоє «золото» чекає на тебе в категорії Wome—’s physique. Недаремно кажуть, що немає лиха без добра: якби мені тоді не присудили «бронзи», на чемпіонаті Європи могла б не ввійти й до шiстки, оскільки не відповідала категорії Body fit—ess, по суті, переросла її.
— Таким чином, на минулорічному чемпіонаті Європи з бодібілдингу ви, дослухавшись до порад, уперше виступили вже в новій для себе категорії.
— Так, цей турнір відбувся в Іспанії, в невеликому затишному містечку на березі моря — Санта Сусанна. Позаминулого року також брала участь у чемпіонаті Європи й здобула бронзову медаль (виступала знову ж таки в категорії Body fit—ess). А цьогоріч, виступивши в категорії Wome—’s physique, одразу ж виборола «золото». І мені навіть сподобалась ця категорія, в якій має бути більшою деталізація м’язів, яскравіше виражений їхній рельєф, я зрозуміла, що саме в ній можу якнайповніше розкрити форму свого тіла, показати результат нелегкої роботи над собою. Я просто обожнюю інтенсивні тренування із «залізом», мені подобається результат, який вони дають.
— Вважається, що ріст м’язової тканини є реакцією на стрес, спричинений фізичним навантаженням.
— Будь-які тренування неможливі без болю. Навіть якщо дівчина приходить до спортивного залу, щоб підтягнути руки, стегна чи сідниці, все одно доведеться потрудитися, бо м’язи люблять навантаження. Якщо тренування минуло занадто легко, у такому разі не варто чекати й на результат. Якщо говорити про мій режим тренувань, то під час підготовки до змагань маю лише один-два дні відпочинку на тиждень. А решта — тренувальні дні. Оскільки обсяг вправ дуже значний, кожне тренування триває не менше двох годин. Якщо ж це період, як ми говоримо, «міжсезоння», то кількість тренувань дещо скорочую, адже, не забувайте, ще й працюю персональним тренером. Хоч минулого року період підготовки до змагань розтягнувся практично на цілий рік. Звичайно ж, це нелегко, це не для слабаків.
На те, щоб наростити 20 кілограмів м’язової тканини, знадобилося цілих п’ять років
— Після чемпіонату Європи ви взяли участь у чемпіонаті світу з бодібілдингу.
— Перед цим поїхала на турнір Diamo—d Cup до столиці Польщі Варшави, в якому «засвітилося» не так багато учасників. А потім здійснилася моя заповітна мрія — я потрапила на Ar—old Classic Europa. Цей турнір відбувся в іспанській Барселоні, і там я теж виступила успішно, завоювавши два «золота»: перемогла у своїй ростовій категорії, а також стала абсолютною чемпіонкою змагань. Після цього на мене чекав найвідповідальніший турнір — чемпіонат світу з бодібілдингу, що відбувся в польському місті Білосток. Знову виступаючи в категорії Wome—’s physique, виборола золоту медаль. До речі, на цих змаганнях мала і свого роду дебют: уперше виступила в парі з атлетом із Києва Антоном Ференцем — там була така номінація. За парний виступ нам з Антоном присудили «срібло» («золото» отримала інша пара з України). Хоч, якщо чесно, спочатку взагалі не погоджувалася на цей виступ, бо вже звикла вигравати й мене не влаштовують третє, п’яте, сьоме місця.
— Сподобалося перемагати?
— Так, це завжди приємно. Коли звучить Гімн України — мурашки по шкірі. Хоча, коли тебе нагороджують медаллю, неодмінно згадуєш, скільки праці й поту ти в неї вклав. Бо насправді підготовка до змагань протікає не так гладко. Особливо коли тренер — твій чоловік. Ми варимося в одному котлі, нерідко виникають сварки на цьому ґрунті, коли емоції беруть гору. Хоч дуже ціную підтримку Андрія, він став моєю надійною опорою в житті. І всі мої перемоги викувані нашим сімейним підрозділом. Ось тут стоїть багато моїх кубків. Коли береш їх до рук, мимоволі пригадуєш, скільки переживань із ними пов’язано. Отримуючи кожен із цих кубків, підкорювала якусь вершину. Уже маю звання майстра спорту України. Зараз за першість на чемпіонаті світу отримую звання майстра спорту міжнародного класу. Усе це — внесок у скарбничку власних спортивних досягнень. Відрадно, що мої заслуги мотивують займатися спортом моїх клієнтів. У свою чергу, мене мотивує розвиватися те, що я є прикладом для багатьох людей.
— Є люди, на яких працює генна програма, в яких багато м’язів чи не від народження, тобто, так би мовити, природжені культуристи, а є такі, яким пощастило менше. До яких належите ви, Вікторіє?
— Завжди мала струнке, підтягнуте тіло. Бо зараз навіть 20-річні нерідко мають уже й пузце, і целюліт — усе через те, що не стежать за фізичною формою, ведуть пасивний спосіб життя, сидять біля комп’ютерів. Коли розпочинала свій шлях у спорті, важила 53 кілограми. Зараз маю 73 кілограми й почуваюся набагато краще. Звичайно, довелося попотіти, щоб наростити таку м’язову масу, — на це знадобилося цілих п’ять років. І це було реально важко. Потрібно було не лише постійно давати тілу серйозні навантаження, а й відповідно харчуватися, підвищувати калорійність раціону, щоб забезпечити себе енергією. Оскільки тренування дуже інтенсивні, ти витрачаєш багато калорій, а отже, маєш не допускати їхнього дефіциту.
— Десь вичитала, що спортсмени, котрі займаються бодібілдингом, змушені харчуватися кожні 2-3 години, тобто 5-7 разів на день, а тому завжди носять із собою «тормозок».
— Увесь час так роблю, відколи почала брати участь у змаганнях, а отже, нарощувати м’язову масу. Збираючись на роботу, беру із собою 3-4 контейнери з їжею, де обов’язково м’ясце, кашка, салат. І потім через кожні три години, навіть якщо тобі іще не хочеться, маєш поїсти. Тобто, як уже говорила, важливий режим як тренувань, так і харчування — без цього не буде ніякого прогресу.
Посіла перше місце серед спортсменів-любителів своєї категорії в IFBB-рейтингу
— Хтось, захопившись нарощуванням м’язової тканини, вдається до «хімії». Водночас є цілі організації, які пропагують так званий «натуральний» бодібілдинг.
— Знаєте, дуже важливо, навіть займаючись спортом, насамперед зберегти здоров’я. Не треба забувати про те, що рано чи пізно спортивна кар’єра завершиться, і тоді тобі захочеться, скажімо, стати мамою (я, до речі, про це також мрію). Інтенсивні тренування, дієти і так є стресом для організму. Чого варта тільки «сушка» перед змаганнями, покликана зробити м’язи візуально більш виразними, надати тілу чітких обрисів. У мене цей період триває місяців три, а то й більше. Їси в цей час, як завжди, багато, але все дієтичне: м’ясо нежирних сортів, каші, різні овочі, деякі фрукти. Дуже люблю кисломолочний сир, але, коли розпочинається період «сушки», про нього тільки мрію, оскільки від молочних продуктів доводиться зовсім відмовитися. Тобто ніякої «хімії». Максимум, що можу собі дозволити, так це протеїн, амінокислоти, харчові добавки для посилення витривалості під час тренувань, приросту м’язової маси. Усе це не заборонено — продається у будь-якому інтернет-магазині. Дуже хочеться, навіть займаючись бодібілдингом, зберегти жіночність, привабливість, харизматичність. До речі, і судді на це звертають увагу — під час змагань оцінюють не лише красу тіла спортсменок, а й загальну гармонію.
— Минулий рік був для вас щедрим на успіхи, удачі, несподіванки. А що далі?
— Рік пролетів так швидко. Хоча під час підготовки до змагань так не здавалося. Було багато переживань, емоцій. На всіх престижних турнірах я посіла перше місце, а отже, наступного сезону можу або повторити свій тріумф, або ж отримати карту професіонала IFBB (Міжнародної федерації бодібілдингу та фітнесу) і спробувати свої сили вже на професійних турнірах із грошовими призами. Ось такий у мене вибір. Що ж до аматорів, то за результатами набраних на міжнародних турнірах балів кожен атлет отримує місце в IFBB-рейтингу. Так от, можу похвалитися тим, що посіла перше місце в категорії Wome—’s physique серед спортсменів-любителів у цьому світовому рейтингу. Скажу чесно, у цьому також була певна мотивація: піднятися на вищу сходинку IFBB-рейтингу й отримати якусь винагороду. Адже в такому разі можна хоча б частково покрити витрати на ті ж членські внески за участь у змаганнях, перельоти і просто харчування, що в Україні стало недешевим задоволенням.
— Іще Авіценна писав: якщо займатися фізичними вправами, немає жодної потреби у вживанні ліків.
— Підтримувати фізичну форму потрібно у будь-якому віці. Скажімо, я б дуже хотіла, щоб моя мама більше цьому приділяла уваги. Та вона живе у приватному секторі й більше займається «агрофітнесом». Уже доведено, що фізкультура, спорт діють на організм, як молодильне яблучко. Просиджуючи ж весь вільний час на дивані, ми просто марнуємо життя.
