«Нам iз дружиною, як малозабезпеченим, держава двічі пропонувала гроші на розвиток бізнесу, але ми відмовлялися від них, — розповідав не так давно авторові цієї публікації батько багатодітного сімейства з села Нелюбівка Диканського району Сергій Ходіс. — Не могли повірити в те, що безвідсотковий кредит будемо погашати за рахунок сплати податків. Ну не чули ми раніше про таке. Боялися, якщо чесно, зв’язуватися з державою. Раптом, думали, це якийсь підступ».
У Сергія золоті руки — він майстер iз цiнної деревини, і напевно, не пропав би в житті. Хоча стати господарем власної майстерні з виробництва меблів зміг лише завдяки пілотному проекту Міністерства соціальної політики України «Рука допомоги», який другий рік реалізується за підтримки Світового банку.
Із тих пір пройшло майже нічого — якихось десять місяців. Нині Сергій Ходіс успішний підприємець. Його сім’я втратила статус малозабезпеченої.
І він з упевненістю дивиться в завтрашній день. Адже придбане на виділений кредит німецьке обладнання дозволило йому збільшити обсяг продажів дерев’яних виробів у три рази!
Люди стають на ноги і змінюються навіть зовні
«Спостерігаю за зовнішніми і внутрішніми змінами людей, які отримали фінансову підтримку своїх ідей, — розповідає координатор проекту «Рука допомоги» Інна Шинкаренко. — Вони стають на ноги і змінюють свій гардероб, зачіски — статки дозволяють сходити до хорошого перукаря, купити добротний одяг. Але найголовніше — у них змінюється свідомість, з’являється впевненість, розпрямлюються плечі, за якими немов крила виростають».
А недовіру й скепсис до нашої програми переживав не лише Сергій. Спочатку доводилося проводити велику роз’яснювальну роботу. І серед чиновників трьох визначених Кабміном областей для проведення соціального експерименту — Харківської, Львівської й Полтавської. І серед внутрішніх переселенців, малозабезпечених працездатних людей, на яких розрахований проект. Це, до речі, досить непростий контингент.
Серед малозабезпечених, як виявилося, є такі, якi вже в третьому поколінні живуть на соціальні виплати. Не працювати стало звичкою для багатьох, адже чим довше триває період безробіття, тим людині складніше реалізувати себе і тим легше втратити мотивацію до роботи, надію на поліпшення життя. Дехто взагалі не міг навіть мріяти про власну справу, бо був надто бідним. Багато з тих, хто втратив роботу, намагалися зайнятися підприємництвом, проте боялися брати кредити в банку під високі відсотки.
А тут їм раптом пропонують безвідсоткову позику до 70 тисяч гривень для ведення бізнесу. При цьому повертати необхідно лише різницю між сумою фіндопомоги і сплаченими за три роки податками і зборами. Нам було важливо повернути фізично активних людей на ринок праці, вивести їх зі стану бідності. Не просто, як кажуть, нагодувати один раз, а дати вудку в руки і навчити ловити рибу.
Одним із побічних ефектів нашого проекту, на який ми спочатку навіть не розраховували, стала легалізація деяких підприємців. Вони побачили перспективу розширення свого бізнесу за допомогою державної програми і погодилися вийти з тіні. І тепер держава отримала нових платників податків, нові легальні робочі місця, відновлює довіру людей до себе. У нас уже є бізнесмени, які взяли на роботу по п’ять-шість осіб. Деякі вже заплатили стільки податків, що перекрили виділений їм мікрокредит.
До речі, ніхто з тих, кому була протягнута «Рука допомоги», не призупинив своєї діяльності.
— Скільки людей стало учасниками проекту і яка сума була виділена для їх підтримки?
— Отримали поворотну фінансову допомогу на створення власної справи 243 людини. Найбільше у Львівській області — 115 осіб, 79 — у Харківській і 47 — у Полтавській. Решта — в територіальних громадах Донецької та Житомирської областей, на які був розширений експеримент влітку минулого року.
А взагалі з початку реалізації ініціативи Мінсоцполітики нам вдалося працевлаштувати понад дві тисячі iз числа малозабезпечених і внутрішньо переміщених осіб і близько тисячі залучити на тимчасові роботи.
Проект «Рука допомоги» — лише маленька частина великої допомоги Світового банку, спрямованої на модернізацію системи соціальної підтримки населення. Ця сума обчислюється 300 мільйонами доларів. На реалізацію нашого проекту в минулому році було виділено 20 мільйонів гривень, і всі вони освоєні. Бум бажаючих взяти мікрокредит на розвиток власної справи почався у вересні — рівно через рік після старту ініціативи Мінсоцполітики. До цього часу ті, хто вичікував, чим це закінчиться, переконалися, що програма дійсно працює.
Звичайно, можна сказати, що поява в країні 243 нових підприємців, які взяли до себе на роботу 56 осіб, — це крапля в морі. І сплачені ними за рік із лишком понад 1 мільйон 300 тисяч податків — теж начебто небагато. Але ж цих людей держава раніше утримувала за свій кошт, а нині вони забезпечують матеріально власні сім’ї, наповнюють бюджет. Тепер, розуміючи, якої віддачі можна очікувати від цієї ідеї, ми формуємо новий підхід до вирішення проблеми зайнятості особливих категорій населення. Сьогодні говоримо, що як пілотний проект себе вичерпав, а отриманий досвід слід перенести на всю Україну і треба зробити це максимально швидко. Люди з різних регіонів звертаються з приводу участі в проекті. Однак для прийняття закону і поширення проекту на всю країну необхідний час. Зате у регіонах, де проект працював, його реально продовжити, оскільки механізм запущений.
— У бюджеті передбачені на це гроші?
— На жаль, фінансування проекту в бюджет-2019 не закладене. Проте, як запевнив міністр соцполітики Андрій Рева під час підсумкової конференції пілотного проекту «Рука допомоги», яка відбулася у грудні у Львові, кошти на продовження роботи проекту найближчим час будуть знайдені. Отриманий досвід ляже в основу нового законопроекту, який дозволить розширити практику стимулювання зайнятості та підприємництва на всю країну. Документ уже розробляють.
Своя справа утримала молоду родину від еміграції
— Цікаво, які напрямки діяльності вибирають бажаючі відкрити власну справу?
— У кожному регіоні був складений список видів діяльності, в якому він насамперед відчуває потребує. Львівська область, наприклад, робила ставку на розвиток приватних селянських господарств і, треба зауважити, досягла в цьому значних успіхів. Там уже існують козячі ферми, теплиці з вирощування овочів і квітів, пасіки... Однак, як показав досвід, креативність наших людей неможливо затиснути в якісь рамки. Вони захищають бізнес-плани з виробництва пральних машин, рослинного молока, арахісової пасти, екологічно чистих будівельних матеріалів, меблів, сирів, солінь, вирощування бройлерів, малини...
Налагоджують бізнес, у якому є необхідність саме в конкретному населеному пункті, роблять його сімейним. У невеликому містечку Сколе Львівської області, наприклад, молоде подружжя Ольги та Ігоря Онуляків відкрило піцерію, яка стала дуже популярною у місцевих мешканців — раніше сколяни не мали можливості ласувати випічкою, що давно стала повсякденною для багатьох українців, а нині в день замовляють до півсотні пiц.
Та найголовніше, як сказала Ольга на підсумковій конференції пілотного проекту «Рука допомоги», те, що проект зберіг її родину — вони з чоловіком не залишили дітей і не поїхали на заробітки за кордон, мають щастя жити і гідно заробляти на рідній землі й робити життя на ній кращим. Ось на цей результат — на стримування процесу еміграції — теж спрямовано наш проект.
А хтось відкрив автомайстерню, хтось — салон краси, майстерню з пошиття взуття, одягу, вишивки, виготовлення м’яких іграшок, організував розвиваючі заняття з дітьми дошкільного віку... Найбільше людей зайнято в сфері послуг і в сільському господарстві, трохи менше — у промисловому виробництві й торгівлі.
— А де гарантія, що бізнес не прогорить?
— На місцях представники комісій з реалізації проекту, створених при облдержадміністраціях, в які входять фахівці центрів зайнятості, управлінь соціального захисту населення, податкових інспекцій, бізнес-організацій, дуже скрупульозно перевіряють бізнес-плани бажаючих брати участь у проекті. Затверджують лише ті, які мають перспективу розвитку. І потім фахівці центрів зайнятості, консультанти проекту постійно здійснюють підтримку його учасників.
Якщо треба, підключають до вирішення проблем місцеву владу, бізнес-організації і т. д. Тобто проект також вивів на новий рівень взаємодію між соціальними службами, місцевою владою та бізнесом, а центри адміністративних послуг стають сервісними центрами. І місцеві влади, до речі, дуже активно просять продовжити проект у тих регіонах, де він реалізується, бачачи в ньому реальну підтримку свого населення, можливість розвитку підприємництва.
— Але ж програми боротьби з бідністю населення приймали в нашій країні неодноразово. У чому відміннність «Руки допомоги» від попередніх спроб соціальної підтримки українцям?
— Щорічно близько мільйона наших громадян отримують державну допомогу як малозабезпечені, але це не поліпшує їхнього матеріального становища, оскільки виділені кошти просто проїдаються. Ми ж учасникам проекту не даємо грошей у руки і на банківський рахунок їх не переводимо. На них закуповуємо обладнання та матеріали, необхідні для старту бізнесу.
Як я вже згадувала, мікрокредит — безвідсотковий, і він зменшується на суму сплачених за три роки податків.А якщо власник підприємства прийняв на роботу двох людей із числа малозабезпечених або внутрішніх переселенців, ветеранів АТО, він зовсім звільняється від повернення кредиту.
Учасники проекту на початку своєї підприємницької діяльності не залишаються сам на сам із проблемами — вони отримують консультаційну підтримку і супровід у підготовці бізнес-плану, кожні три місяці звітують про виконану роботу. Менш ніж за півтора року реалізації проекту ми, всі причетні до нього, стали однією дружною сім’єю, в якій панує дух взаємопідтримки і взаємонавчання. Скажу більше: український досвід повернення малозабезпечених на ринок праці зацікавив європейців, і вони хочуть його у нас перейняти.
