Напевне ж немає у Києві жодної людини, крім Олександра Школьника, хто з дверей квартири виходить просто на... палубу корабля.
Ні, він не багатий олігарх, що має розкішну власну яхту чи особняк, розташований над Дніпровим плесом, а колишній робітник заводу «Арсенал», який змайстрував собі балкон у вигляді носової частини судна.
З квартири... на палубу
— Прошу до мене на капітанський місточок, — гостинно посміхається Олександр Григорович, проводячи нас через кімнату, заставлену сотнями кубків та сувенірів, на свій диво-балкон.
— А він, часом, не відчалить від будинку? — підтримуємо його жартівливий тон, обережно ступаючи на вкриту дашком палубу-балкон із пластиковими бортами, по обидва боки якої майорять прапори України.
Кімната виступає метрів на п’ять від стіни та має загострену форму бака (носа судна) і обставлена за всіма морськими правилами. Як і належить, на капітанському місточку встановлено штурвал, біля якого закріплено компас (із наголосом на «а», як говорять моряки) — за ним у морі звіряють курс.
Поряд підвішено корабельний дзвін, яким «відбивають склянки (певні проміжки часу), подають сигнал загального збору чи б’ють на сполох при пожежі або пробоїні корми, а також посилають розпізнавальний сигнал у тумані, щоб на корабель не наткнулося інше судно», — просвітив нас «капітан».
У носовій частині висить рятувальне коло. Посередині палуби прикріплений до підлоги, щоб не рухався при штормі, спеціальний корабельний столик, на якому лежать морська карта та бінокль, а навколо нього — масивні стільці. Позаду на обох кормах встановлені дві бутафорні гармати ХVII століття з дерев’яними станинами й колесами та чавунними дулами, біля яких лежить по три ядра.
— Не думайте, що це іграшкові — вони справжні, — перехопив наш погляд господар «корабля». — Сюди вставляється спеціальна петарда, підпалюється гніт і лунає постріл, щоправда, холостий. Балуюсь так іноді на якісь свята. Ядра ж бережу на крайній випадок, коли вороги штурмуватимуть Дніпро, — гармати ж бо дивляться на схід, звідки може виникнути загроза, — пожартував пан Олександр, показуючи на річку, що добре проглядалася крізь дерева з балкона цього будинку на схилі біля станції метро «Арсенальна». — Поки ж використовую хіба що бінокль, аби подивитися на жінок у купальниках на пляжі навпроти. Це я жартую, бо в свої 72 та ще при перенесених травмах якось уже не до того...
Про історію створення свого незвичного балкона-корабля романтик із печерських пагорбів Олександр Школьник розповів таке. Він 30 років працював на заводі «Арсенал», зокрема, оптиком-механіком — займався встановленням та налагодженням прицілів. Тож об’їздив десятки армійських об’єктів.
Побував на багатьох кораблях і в доках, і саме військово-морський флот, офіцером якого він є, йому найбільше сподобався. Особливо близько потоваришував із тодішнім керівником одного Херсонського військового підприємства, колишнім військовим моряком, а нині контр-адміралом у відставці, прізвища якого називати не може, щоб не «видавати військову таємницю».
Він і допоміг втілити давню мрію Школьника — створити балкон-корабель.
Майже всі деталі для його комплектування, а також гармати та штурвал виготовили там місцеві умільці, а до Києва їх доправили фурою.
Тут уже Олександр Григорович за допомогою справжніх спеціалістів і змонтував «корабель» на палях, навісивши його над першим поверхом.
Здивовані сусіди цікавилися, що це він затіяв, чи не буде влаштовувати шумні гуляння, на що «капітан» відповідав, що вік уже не той.
Тож вони не суперечили проти такого дивного балкона, та й районна влада дала «добро», адже споруда розміщується на стіні, що протилежна вулиці, тож не псує фасаду і нікому не заважає.
А щоб перекрити доступ пиякам, які полюбляли збиратися в скверику просто під вікнами, Школьник ще й встановив металеву сітку — тепер тут справжня зона відпочинку зі спортивним майданчиком.
Повна квартира... нагород
До речі, саме спорт, яким захоплювався не менше, ніж кораблями, відіграв велику роль у житті Олександра Григоровича. Свого часу він серйозно займався академічною греблею і навіть мав перший дорослий розряд.
Також перепробував ще чимало інших видів, правда, не так успішно. Коли ж вийшов на пенсію, то почав займатися виготовленням кубків, медалей та інших нагород і сувенірів, створив фірму Desata-sport, яка вже 20 років є лідером з виробництва нагородної спортивної продукції — навіть працював для Укрспортзабезпечення.
Його кубки та медалі багаторазово вручали на всеукраїнських, міжнародних, а також різноманітних любительських, корпоративних та інших змаганнях, їх замовляли відомі спортсмени, які потім стали тренерами та проводили різні змагання.
Під час наших відвідин цього майстра якраз прийшов забирати замовлені кубки свого імені колишній відомий гравець київського «Динамо» та тренер української збірної, який нині курирує юних одеських футболістів, Леонід Буряк.
В Одесі проводять його іменні турніри, переможців яких і нагороджують іменним кубком кумира молодих спортсменів. Для Леоніда Буряка Школьник виготовив спеціальний кубок із його портретом. Футболіст сказав, що не вперше користується послугами цього майстра і йому, а також юним футболістам дуже подобаються такі нагороди.
Таку ж оцінку дав і президент федерації інтелектуальної гри «Мафія» Ернест Федоров, який саме прийшов замовити чергову партію кубків і медалей для переможців наступного чемпіонату Києва.
Раніше Олександр Григорович виготовляв кубки для щорічного міжнародного турніру з художньої гімнастики «Кубок Дерюгіної», для олімпійського чемпіона зі стрибків з жердиною Сергія Бубки та ще багатьох іменитих спортсменів. Якось навіть охоронці Президента Віктора Ющенка замовляли в нього такий іменний подарунок для керівника.
Дві кімнати квартири-майстерні Олександра Школьника буквально заставлені сотнями різноманітних кубків, нагород та сувенірів. Вони присвячені всім видам спорту, а також різним пам’ятним подіям чи просто можуть служити гарним сувеніром на день народження або іншу дату. За час нашого візиту майстру замовили оригінальний набір фаната футболу у вигляді бутси, м’яча і чотирьох чарочок, які підсилять радість перемоги чи пом’якшать гіркоту поразки. А для любителя соколиного полювання він виготовив кубок з дерев’яним орлом, якого придбав у Єгипті, та прикріпив на вершині чаші.
— На жаль, в Україні практично не виготовляють фігурок та іншої фурнітури, якою можна прикрашати кубки, — розповідає майстер. — Щоправда, дещо я купую на «блошиних» ринках і використовую для сувенірів «під старовину». Але це — мізер, а в основному доводиться замовляти та завозити їх із Нідерландів, Німеччини, Італії. Практично раз на два роки їздимо до Амстердама, де проходять міжнародні зустрічі виробників нагородної атрибутики, і там налагоджуємо ділові та партнерські контакти. Словом, збираємо «по запчастинах», а потім за допомогою різних пристроїв, зокрема лазерного станка, яким робимо написи, та інших, а також власної фантазії монтуємо різноманітні кубки чи всілякі нагородно-сувенірні вироби.
Є у творчому доробку Олександра Школьника і неординарні «вироби». Наприклад, пріснопам’ятний «золотий батон» на підставці, прикрашений оригінальною верхівкою. Виготовила фірма Олександра й кубок-гігант висотою 1,7 метра, який вручали переможцю неофіційного чемпіонату Європи серед будівельних організацій України, Білорусі, Туреччини та Франції.
Ще один створили спеціально для фанатів київського «Динамо», який обіцяв оплатити Ігор Суркіс, але потім щось «не склалось» і він залишився в колекції Школьника.
А одного разу до фірми звернулися учасники антарктичної експедиції на станції «Академік Вернадський» із проханням виготовити пам’ятну дошку на честь відкриття там храму — зменшену копію Школьник зберігає на стіні. Ще в нього є досить дорогі речі — срібна Ніка та рибина на гребені хвилі, а також глобус із срібно-золотими континентами.
— Але найдорожчими для мене є ті кубки і нагороди, які отримують за перемоги спортсмени і розчулено цілують їх зі сльозами на очах, — зізнається Олександр Григорович. — Тоді найбільше відчуваєш, що зробив для когось щось корисне і приємне. Заради цього варто працювати.
