Особливий настрій днями панував у Національному музеї літератури.
Клуб вихідного дня запросив на гостину у Київ народний етнографічний аматорський фольклорний ансамбль «Вербиченька» з села Пристроми, що в Переяславському районі на Київщині.
Автентичні костюми, насичений колоритний репертуар пісень, музичні інструменти з домашнього начиння не могли не захопити киян.
Ніжно й обережно учасники колективу взяли до рук звичайнісінькі чавунчики, ложки і... покотилося залою незвичайне музичне диво. Неймовірні дзвони, виконані на чавунах, здивували й «підзарядили» глядачів.
Навіть звичайнісінькі металеві граблі — музичний інструмент
Ольга Мірошниченко, незмінна художня керівниця «Вербиченьки» iз задоволенням розповідає про колектив: «Ансамбль створила чотирнадцять років тому. Так у житті сталося, що народилась й виросла я у Пристромах. Усе і всі тут мені рідні.
Та після закінчення культпросвітнього училища поїхала працювати у Березань. Працювала 35 років у місцевому Будинку культури. Там і долю свою зустріла. Вийшла заміж.
Та коли відчула, що батьки в селі потребують допомоги, п’ятнадцять років тому переїхала з родиною до Пристром.
Про створення «Вербиченьки» навіть не думала. Народ сам потягнувся до мене. Жінки заходили й пропонували поспівати. Так ідея сама по собі прийшла. Над вбранням довго не думали. У бабусиних скринях знайшли найдорогоцінніше — сорочки, спідниці, корсетки.
У кого цього багатства не було — поділилися. Вирішил так, щоб діти й онуки не забували про наші надбання, щоб знали, що таке козацький жупан.
З інструментами також проблем не було. Ними стали гребінь, ложки, дошки для прання, качалка, рубель. Навіть звичайнісінькі металеві граблі застосували, пофарбувавши у колір золота. Все це створює неповторні мелодійні звуки, які доповнюють наш спів.
Жодне свято в селі не відбувалося без наших виступів. Побачили, що не просто подобаємося людям, що не марно співаємо, що годинами нас не відпускають зі сцени».
Гран-прі всеукраїнського фестивалю
Слава до «Вербиченьки» прийшла, коли чотири роки тому з Всеукраїнського фестивалю народних талантів, що проходив у Сорочинцях, привезли гран прі. Це додало енергії, ентузіазму, впевненості.
Під наполегливим і прискіпливим керівництвом Ольги Мірошниченко учасники колективу вдосконалюють свою пісенну майстерність, намагаються зберегти давні духовні традиції славного Переяславського краю. І зусилля не виявилися марними — фольклорний ансамбль «Вербиченька» отримав звання народного.
Репертуар колективу багатогранний. Серед пісень і давно забуті, старовинні, народні, авторські, сучасні... Щороку тут створюють нові програми, оновлюють і доповнюють репертуар. У репертуарі звучать гуморески в чудовому майстерному виконанні Наталі Гордієнко.
В колективі добре ставляться до молоді, запрошують до колективу, влаштовують тематичні пісенні концерти.
Ольга Мірошниченко любить дивувати односельців. Ідеї до неї приходять незвичайні. Якось виникла думка зібрати пісні, в яких оспівуються дерева.
Зібрали й записали таких текстів близько сотні. До репертуару взяли шістдесят. Три години співали, а зала їх не відпускала, аплодувала. До того ж сказали, що час збіг так непомітно.
А ще пані Ольга чудово співає під супровід баяна, яким вправно й майстерно володіє.
Сценарій пані Оля може написати за ніч. Зараз мріє записати пісні, в яких співається про імена. Отак, розгорнувши алфавіт, пригадує пісні, записує. Зараз члени колективу збирають пісні про квіти.
Народ любить українську пісню
Надія Федоренко розповідає, що колись працювала на пошті: зв’язківцем, листоношею. Пригадує, які важкі торбинки з листами й газетами носила.
«Важко жилося, — говорить пані Надія, а рятувала пісня. — Виспіваєшся — і на душі легше. А минулої осені ми вирішили птахів переспівати (сміється) — зібрали репертуар пісень про птахів. Здорово вийшло». Пані Надія тримає в руках дерев’яну ложку з різьбленням «Опішня».
«Виступати й там доводилося», — пояснює, вловивши мій погляд.
Котиться залою пісня. «Ой у полі озеречко», «Ой дубе ти дубе», «Із-за гір гори», «Ішли воли з діброви»...
«Українці завжди співали, навіть не маючи великих статків, — розповідає учасниця колективу Наталія Ковальчук. — Наші діди й бабусі співали, важко працюючи: коли орали, сіяли, вишивали... У піснях передавали свої почуття, настрій, підтримували одне одного».
«Немає кращого села, як наше — Пристроми», — оголошує пісню про рідне село ведуча вечора Наталя Гордієнко.
Прославляючи рідний край, пісню «Пристроми» написав житель села Микола Ігнатенок, а на музику поклала Ольга Мірошниченко. Уже з другого куплету піснi підспівувала вся зала.
«Багато пісень я записала від своєї мами, — розповідає Ольга Мірошниченко. — Більшість із тих пісень викликають великий інтерес як у етнографів, так і у глядачів. Народ любить українську народну пісню, навіть підспівує. І це радує, тішить душу».
Та найбільша радість і щастя для всіх учасників «Вербиченьки» — це нагода співати в Національному музеї літератури, в залі, де свого часу виступав молодий Микола Лисенко.
Учасниці народного етнографічного аматорського фольклорного ансамблю «Вербиченька» є берегинями пісенної спадщини. Саме завдяки таким колективам ми маємо надію, що наша пісня буде жити вічно.
