«Сировинні ножиці» і геополітичні виклики: що цього року чекає на економіку України

Вітчизняна економіка вступає в один із найважчих своїх періодів.

 

 

Особливості 2019 року — це, з одного боку, пік зовнішніх платежів, з другого — виборчий рік, що обмежує ухвалення непопулярних рішень з боку влади.

 

 

Обидва ці нюанси накладаються на очікування чергового витка світової економічної кризи, що ставить хрест на навіть несміливих спробах додаткового залучення інвестицій.

 

 

Адже великий бізнес під час турбулентності шукає тихі гавані, якими зазвичай є розвинені економіки, а не країни другого світу, до яких, на жаль, нині належить Україна.

 

Із позитиву, — ми таки продовжили співпрацю з Міжнародним валютним фондом. І навіть отримали перший транш кредиту «стенд–бай» із нової програми: «під ялинку», як і було обіцяно.

 

Тобто, в останні дні минулого року. Якщо ж наша держава продовжуватиме обіцяні реформи, МВФ погодиться виділити чергову порцію коштів і таким чином запалити зелене світло для інших кредиторів: нехай недостатньо масштабних, але у цей період жодні залучені кошти не будуть для нас зайвими. Тим паче, що викликів українська економіка має чимало. 

 

Що дорожче: руда чи барель? 

 

Одна з головних наших проблем у тому, що українська економіка залишається сировинною. І благополуччя кожного з нас прямо залежить від того, скільки коштуватиме пальне, яке ми купуємо за кордоном, а також зерно і металургія. Які ми за кордон продаємо.

 

«Існує напрочуд хороший метод для діагностики нашої економіки і динаміки курсу гривні, — написав у своїй сторінці на «Фейсбуку» аналітик Олексій Кущ. — Можете застосовувати, не пошкодуєте. Називається цей метод «сировинні ножиці»: якщо ціна за тонну руди перевищує номінальну вартість бареля нафти, у нас все добре, якщо навпаки — не дуже. До речі, у грудні 2018 року спотові ціни на руду досягали рекордних 75 доларів за тонну, а «Брент» падав на «дно» в середньому до 54 доларів за барель. Зараз нафта почала зростати, а руда ризикує, навпаки, впасти до 60 доларів за тонну. А такі ножиці можуть підстригти нашу економіку під «напівбокс».

 

«В останні дні минулого року Рада з фінансової стабільності визначила три ключових виклики для України у 2019 році: уповільнення темпів зростання світової економіки і економік країн-торгових партнерів України, коригування цін на сировинні товари, підвищення відсоткових ставок провідними центробанками світу. Погоджуючись iз цим, хочу розширити перелік кількома важливими викликами, в тому числі й політичними, на які наражатиметься Україна в 2019 році, — каже голова ради Національного банку України Богдан Данилишин. — Перший і головний виклик — продовження і можливе загострення військового протистояння на сході нашої країни».

 

Цьому, за словами Данилишина, є кілька причин. З одного боку, історико-культурна.

 

«Росія була задумана як імперія, тому її політичний код передбачає імперську агресивність. Зовнішня політика РФ — це політика, яка проводилась за часів Російської імперії та Радянського Союзу, в основі якої лежать автаркія і мілітаризм. Необхідність утримання територій, що входили в Російську імперію і СРСР, звучить набатом для російських владних еліт. У їхньому розумінні єдино ефективним вважається прямий контроль. Встановити його можна або шляхом приведення до влади «ручних» правителів, або військовою агресією», — стверджує аналітик. 

 

Друга причина — геополітична. «Один iз постулатів геополітики свідчить, що Росія як імперія не життєздатна без України, і якщо Росія втратить Україну, то лише питання часу, коли Росія припинить існування. Путін, судячи з усього, переконаний, що в разі входження України в ЄС і НАТО, не очевидного, але реального у свідомості Путіна, дні Росії будуть полічені. Хіба може він таке допустити?» — риторично перепитує Данилишин. 

 

І нарешті економічна причина. «Воєнний конфлікт має сенс, якщо післявоєнний світ у результаті цього конфлікту буде кращим від довоєнного. Влада Росії і населення, яке її підтримує, вважають, що постановка під контроль частини території України або всієї нашої країни принесе їм економічну вигоду. Своєрідна логіка в цьому є, оскільки ринками збуту для неконкурентоспроможної, за світовими мірками, російської продукції можуть бути в першу чергу країни колишнього СРСР, — резюмує голова ради НБУ.

 

— Всі перераховані фактори, як і раніше, актуальні. Росія не перестане «відчувати» імперські фантомні болі за втраченими територіями і  намагатиметься відновити над ними контроль. Головна мета Росії в розумінні її владних еліт і більшості населення полягає в тому, щоб зробити неможливим вступ нашої країни в ЄС і НАТО, тобто, дії РФ щодо нашої країни, в логіці мислення керівництва Росії, по-своєму раціональні. Тому варто розцінювати ризики продовження  або і загострення військового конфлікту як досить високі. Особливо в періоди, що безпосередньо передують виборам Президента і парламенту нашої країни».

 

Без Фонду наразі ніяк

 

Серед глобальних проблем, які можуть стати нам на заваді, — протистояння в акваторії Азовського моря та виникнення конфліктів в акваторії Чорного моря.

 

«За січень-жовтень 2018 років через порт Маріуполь було експортовано 3,6 млн. тонн чорних металів, а через порт Бердянськ — 0,8 млн. тонн сільськогосподарської продукції, — зауважує Богдан Данилишин.

 

— У разі, якщо відбудеться повна блокада Росією маріупольського і бердянського портів, може припинитися комерційне судноплавство в Азовському морі, негативні наслідки для українського експорту будуть дуже серйозні. Можливість швидкої переорієнтації експорту на чорноморські порти стримується певним дефіцитом рухомого складу — локомотиви і вантажні вагони — Укрзалізниці. Не думаю, що можлива тривала блокада українських портів, розташованих на Азовському морі, проте періодично Росія може сковувати їхню роботу. Тому необхідно продумувати й реалізовувати альтернативні варіанти транспортування експортних вантажів». 

 

Ще одне вузьке місце — недостатня диверсифікація різних видів палива, яке ми отримуємо з–за кордону. Але якщо природний газ із Росії ми вже практично не купуємо, то з іншими енергоносіями ситуація виглядає не так блискуче.

 

«Незважаючи на серйозні заходи з диверсифікації джерел ядерного палива для українських АЕС, значна його частина поставляється з РФ. А питома вага електроенергії, що виробляється на атомних станціях України, становить близько 50% від загального обсягу. До Росії ми вивозимо і відпрацьоване ядерне паливо, хоча будівництво власного сховища ведеться, але немає впевненості в тому, що воно буде введено в заплановані терміни. Тобто, у Росії є серйозні важелі і невійськового характеру для впливу на нашу країну», — зазначає Богдан Данилишин. 

 

І, нарешті, суттєва причина для головного болю української влади — державний борг. За даними Мінфіну, в нинішньому році Україна мусить заплатити, погашаючи та обслуговуючи зовнішній державний борг, 150 млрд. гривень. Це еквівалентно приблизно 5,4 млрд. доларів.

 

«Зараз успішне погашення і обслуговування зовнішнього держборгу безпосередньо залежить від отримання кредитів МВФ і «пов’язаного фінансування», тобто це кредити Світового банку, макрофінансова допомога Євросоюзу. «Професійним критикам» МВФ запропоную зіставити вартість запозичень у Фонді й ціну, за якою Україна, з урахуванням її економічних і політичних ризиків, може залучити гроші на зовнішніх ринках.

 

Для «штатних критиків» Нацбанку зауважу: МВФ надає країнам-позичальникам кредити, якщо вони проводять антиінфляційну політику. Обставини складаються таким чином, що акуратне виконання Україною зобов’язань за зовнішнім держборгом перебуває в безпосередній залежності від виконання Меморандуму про співпрацю з МВФ. До речі, окремі вимоги МВФ ускладнюють задачу стримування інфляції — приведення тарифів на газ до «імпортного паритету» може негативно вплинути на рівень цін в Україні. Але, якщо наша країна потребує кредитів МВФ, а зараз це беззаперечно, то доведеться виконувати вимоги Фонду», — пояснює експерт.

 

Гривня затаїлася...

 

Ще більша сума — 210 млрд. гривень — є платежами з погашення та обслуговування внутрішнього боргу в 2019 році.

 

«З урахуванням добре налагодженого механізму заміщення внутрішнього держборгу, ситуація з його рефінансуванням і обслуговуванням не викликає великого занепокоєння. Однак тенденція зростання прибутковості ОВДП, яка спостерігалась у 2018 році, разом з iмовірністю збільшення потреби уряду у внутрішніх запозиченнях може викликати збільшення вартості обслуговування внутрішнього держборгу», — каже представник Нацбанку. 

 

Тим часом аналітики розмірковують, яким буде курс національної валюти у нинішньому році. Особливо враховуючи той факт, що вже у перші дні нового року гривня трохи послабилась щодо долара. Утім, експерти переконані: якщо в країні не відбудеться серйозних потрясінь на кшталт воєнних дій на сході держави, очікувати чергових курсових гойдалок у цьому році не доведеться. Проте це не означає, що нацвалюта буде демонструвати чудеса стабільності. Найімовірніше, гривня продовжить поступове знецінення.

 

«Коливання курсу в межах 10% назагал є політикою Нацбанку», — каже фінансовий експерт Тарас Загородній, відзначаючи, що, навпаки, фіксований курс погано позначається на економіці, оскільки для його утримання витрачаються валютні запаси Нацбанку.

 

За його словами, на курс долара впливають багато факторів. Серед них і кількість валютної виручки для українських експортерів, а також — сума валюти, яка прийшла в нашу країну від  заробітчан. Експерт стверджує, що ці джерела покривають дефіцит торгівлі товарами.

 

Натомість експерт Андрій Новак переконаний: гривню девальвують штучно. Для того, аби виконати державний бюджет. А тому, за його словами, національна валюта і у нинішньому році знецінюватиметься. 

 

Що ж стосується заробітчан, то у 2018 році, за підрахунками НБУ, тільки офіційно українці перевели коштів у еквіваленті 12 мільярдів доларів. Цей показник зростає рік у рік, починаючи з 2015-го, і тенденція тільки посилюється з моменту, коли Україні надали безвізовий режим з країнами ЄС. Тому при оптимістичному сценарії нацвалюта все ж зможе утримувати свої позиції на рівні 27-28 гривень за долар упродовж усього 2019 року. 

 

Похитнути позиції гривні й змусити її стрибнути у прірву девальвації може низка політичних подій. Перш за все, йдеться про президентські та парламентські вибори, які можуть повністю перезавантажити владу. До цього можуть додатися й інші фактори.

 

Наприклад, світова фінансова криза, зниження темпів зростання світової економіки тощо. Для сировинної держави на кшталт України такі процеси можуть виявитися руйнівними, адже спрацює правило: чим менше Україна продаватиме сировини, тим менше валютної виручки отримає. А це пряма загроза гривні. У цьому випадку експерти називають цифри курсу від 32 до 45 гривень за долар.

 

Утім, за базовим сценарієм, усе виглядатиме не так уже критично. Поки вітчизняна економіка не здійснить ривка в напрямку фундаментальної перебудови і зміни джерел надходження своїх доходів, гривня буде залишатися слабкою валютою, залежною від будь-яких зовнішніх і геополітичних впливів.

 

Міжнародний валютний фонд і Світовий банк прогнозують поступове уповільнення темпів зростання ВВП України в 2019—2020 роках. А отже, девальвації гривні не уникнути. За прогнозами МВФ, у 2019 році рівень знецінення нацвалюти досягне 5,89%, а середньорічний курс становитиме 28,655 гривні за долар, тоді як у 2020-му гривня девальвує ще на 4,43%, до 29,925 гривні за долар. Приблизно на діапазон знецінення нацвалюти в 10-12% і варто орієнтуватися громадянам у наступні два роки.

 

А щоб надалі ми змогли покинути зону економічної і фінансової нестабільності, влада має провести низку не імітованих, а реальних структурних реформ.

 

«Поряд iз підтриманням політичної стабільності необхідно нарешті перейти до вирішення ключової макропроблеми — модернізації економіки України на основі реіндустріалізації, метою чого має бути повернення нашої країни у світовий клуб промислово розвинених держав. Значення мають не тільки кількісні, а й якісні параметри економічного зростання. Саме через якісні трансформації, тобто перехід від експортно-сировинної моделі економіки до індустріальної, Україна зможе домогтися підвищення кількісних подушних показників рівня життя громадян», — каже Богдан Данилишин.