У Київському академічному театрі «Колесо» відбулася прем’єра вистави «Мамо, де ти?» (все за Фрейдом).
Це спільна робота болгарських та українських театралів за підтримки програми Culture Bridges.
Створив постановку режисер Явор Бінєв за п’єсою земляка, відомого болгарського драматурга Каліна Ілієва. На замовлення театру переклад п’єси виконала молода українська письменниця Анна Багряна, яка нині мешкає в Болгарії.
За сюжетом, головний герой — «жіночий» лікар, гінеколог. Представниці прекрасної половини — його робота та кара. Він прагне щирості та почуттів, а в них на першому місці — гроші.
Він мріє бути потрібним, а вони хочуть... грошей. Утім, за Фрейдом, гроші — це символ сексуальної енергії та сексуальних бажань. Можливо, саме тому жінки їх хочуть? Але він не бажає віддавати...
— Чому обрали саме цей твір? — цікавлюся в художнього керівника театру «Колесо» Ірини Кліщевської.
— Це вже друга вистава в нашій афіші відомого болгарського драматурга, — уточняє пані Ірина. — Від початку п’єса називається «Велика мама». Це вже в нас вона йде під назвою «Мамо, де ти?» Основна тема — це стосунки чоловіків і жінок. Віднедавна ми плідно співпрацюємо з Болгарією. Це цікавий, творчий і корисний взаємообмін. До цього ми представляли австрійську, французьку драматургію.
Одна з родзинок вистави в тому, що режисер та актори прагнули відтворити ... процес зйомок кіно. І це їм вдалось. Усе вийшло експресивно й по-сучасному. Час від часу, мов на знімальному майданчику, на сцені прокручують безліч дублів однієї і тієї ж сцени, бо щось забули сказати чи не врахували якийсь момент... Глядач же споглядає, як насправді майстерно працюють стоп-кадри, коли думка не має перерв.
— Які враження від перегляду, гри акторів лишилися у вас, — звернулася із запитанням до режисера Явора Бінєва.
— Від початку роботи над п’єсою я був вражений бажанням акторів поринути в дієвий аналіз, що, в принципі, є суто режисерською роботою. Ми досліджували, що герої приховують одне від одного, в чому не зізнаються самі собі. Це було в основі нашої роботи і дало можливість акторам проявити гнучкість, зацікавленість внутрішніми процесами, які відбуваються з героями. У результаті я побачив інший принцип створення образу. Він зовсім відмінний від процесів, які відбуваються з акторами в Болгарії.
Українські актори зовні дуже легко можуть змінюватися, але при цьому в них відчувається насичений та щільний внутрішній світ. Зазвичай цього дуже важко досягти в умовах стислого репетиційного періоду. Проте з акторами: (Олег Коваленко, Ольга Армасар, Валентина Бойко, Анна Артем’єва, Марія Грунічева) це стало можливим. Я думаю, що з кожною виставою виникатимуть нові акторські пристосування, щось змінюватиметься, щоб глядач зміг глибше зануритися в душу кожного героя. А це ще й є висока оцінка, гарантія, що в крихітному просторі театру «Колесо» існуватиме живий театр. Запорука цьому — талант і професіоналізм акторів.
Професійний переклад п’єси дозволив уникнути зайвих кліше в діях акторів. Анна Багряна дала можливість відчути первинність та гостру чуттєвість болгарського тексту і тим самим заклала основу вірного пошуку образів. Болгарська та українська мови дуже різняться у фонетиці.
Тому для перекладача було не зовсім легко передати емоції, динаміку, звукове середовище в діалогах. Але ж молода й талановита перекладачка славно впоралась із завданням. Текст зберіг болгарське коріння і не став банальною українською копією.
Враховані були й параметри сцени театру «Колесо». Сценографія Людмили Повжик змогла перенести енергію вистави на інший рівень кольорових та просторових рішень.
«Чи задоволений я репетиційним процесом? Сказати «так», — нічого не сказати. Ми дивували одне одного з моменту зустрічі й до самісінької прем’єри, — емоційно розповідає Явор Бінєв. — Чи задоволений я постановкою? Думаю, що не мені відповідати на це запитання. Відповідь має дати публіка, і я не можу відняти цього права в неї. Це право у глядача є після кожної вистави, проте я смиренно сподіваюсь, що публіка зі мною погодиться: вистава вдалась!»
