«Щедрик» — українська народна пісня в неперевершеній обробці Миколи Леонтовича — набула звучання, що підкорило мільйони сердець.
В англомовній версії відома багатьом як Carol of the Bells, вона давно стала символом одного з найулюбленіших свят року, радісного очікування Різдва й Нового року.
Проте досі не так широко відомий її автор — скромний геній української поліфонії, композитор, хоровий диригент, педагог Микола Леонтович.
17 грудня у Національному музеї історії України відбулося урочисте відкриття виставки «Маестро Різдва».
Українська музика робила впізнаваною УНР у світі
Виставковий проект представляє життєвий шлях і творчість автора найвідомішої української пісні — генія української поліфонії, композитора, хорового диригента, педагога Миколи Леонтовича.
За своє коротке життя він пройшов шлях від семінариста Кам’янець-Подільської духовної семінарії до композитора, твори якого у 20-х роках ХХ ст. мали шалений успіх у концертних залах країн Східної та Західної Європи й обох американських континентів.
Тетяна Сосновська, генеральний директор НМІУ, відкриваючи виставку, зазначила, що саме на Миколу Леонтовича як на композитора, педагога та історичного діяча рівняється не одне покоління українських митців.
«Глибинна українська традиція, висока духовність були притаманні випускникам духовних семінарій, які стали елітою нашої нації. Після вбивства Леонтовича українські митці об’єдналися, щоб продовжувати його справу», — сказала пані Тетяна.
Уперше в Києві експонуються особисті речі видатного композитора, надані для вистаки з Покровського історичного та Тульчинського краєзнавчого музеїв. Про тонку душу маестро свідчать представлені автентичні експонати: валіза-скриня, шахова дошка, камертон, посуд, що належали композитору, партитури, світлини, анонси концертів.
Сто років тому, коли укранці боролися за державність, твори Леонтовича виконували важливу державну місію — вони забезпечували впізнаваність УНР у світі, викликали міжнародний резонанс.
І хоч тоді Україна не вистояла у війському протистоянні, культурний прорив у Європу завдяки гастролям хору Кошиця українці здійснили. Талант композитора Леонтовича відіграв у цій культурній перемозі українців ключову роль.
Подільськi щедрівки перетворив на шедевр світового рівня
Митець залишив нащадкам багату творчу спадщину: 207 хорових обробок народних пісень, духовних літургій та авторських поезій.
Ключовим елементом індивідуального стилю композитора стало майстерне поєднання народного багатоголосся з професійною технікою поліфонії, що вражає слухачів донині.
За словами куратора виставки, кандидата історичних наук, завідувачки відділу рекламно-виставкової роботи НМІУ Оксани Тараненко, з валізою, представленою в центрі експозиції, Микола Леонтович їздив в етнографічні експедиції, де записував народні пісні. Одну з подільських щедрівок він перетворив на шедевр світового рівня.
На відкритті виставки «Щедрик» пролунав у виконанні народної хорової капели «Дніпро» — спадкоємців хору, який уперше в стінах Київського університету виконав цей шедевр.
Сучасне прочитання музичних перлин Леонтовича гостям запропонував гурт «Шпилясті кобзарі».
Молоді митці виконали твори Леонтовича та інші різдвяні композиції. Виставка «Маестро Різдва» представлена до уваги відвідувачів в апсиді першого поверху НМІУ до 20 січня 2019 року.
Музикознавець, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАНУ Валентина Кузик подякувала генеральній директорці НМІУ Тетяні Сосновській за її участь у пошуках архівних матеріалів про долю Маестро.
«У 1996 році пані Тетяна Сосновська підказала мені, що документи Леонтовича треба шукати у Вінниці. Звідти я привезла унікальні документи, які засвідчили, що композитор загинув від рук агента ЧК».
Агент ЧК стріляв у пісню й автокефальну церкву
Смерть композитора у січні 1921 року називають першим знаковим політичним убивством в окупованій більшовиками Україні. Валентина Кузик вважає, що сталінський режим не просто стріляв у серце співаючого народу. Кривавий злочин мав показати, що буде з тими, хто підтримує ідею автокефалії української церкви.
«Агент ЧК був байдужим до музики і народної культури. Він мав конкретне завдання — знищити особу, яка належить до Синоду автокефальної церкви. Як представник священицької родини, Леонтович ніс просвітницький дух, що також заважав радянській владі», — пояснює дослідниця.
Маестро творив у важких несприятливих умовах. Кияни бачили його у старому пальто, латаному одязі. Зі столиці повернувся на рідне Поділля, де змінювалася влада, не було стабільного заробітку, а отже, і засобів до життя. На батьківщині мріяв продовжити активну творчу діяльність, дописати оперу, створити гарний хор. Однак єпархіальне училище було ліквідовано, довелося вчителювати у трудовій школі.
Голодні й холодні умови, існування під загрозою не позначилося на вимогливості до себе. Першу збірку народних пісень митець знищив, вважав її недостатньо опрацьованою.
Валентина Кузик наголошує на перфекціонізмі композитора: «Кожну пісню Леонтович обробляв філігранно, наче ювелір. Над «Щедриком» працював понад 6 років. Зробив акценти, увів драматургію — і його діамант засяяв на весь світ».
Витинанки за мотивами творчості композитора
Сто років тому кияни отримали культурний шок від народної пісні «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича. Виконання університетським хором під орудою Олександра Кошиця стало потрясінням для київської громади.
Цього року в Національному музеї історії України різдвяний шедевр зазвучав ще й у шедевральному візуальному супроводі.
Незабутнє враження на відвідувачів справили витинанки львівської мисткині Дарії Альошкіної, виконані за мотивами творчості композитора.
«Раніше я не робила таких масштабних витинанок. Мій попередній рекорд — 2,5 метра, а тут бачимо — 3,5. Не розгубитися перед форматом допоміг мій чоловік, який під час роботи грав мені на колісній лірі», — зізналася майстриня під час церемонії відкриття.
Мереживні полотна перегукуються з основними жанрами композиторської діяльності Леонтовича: музична обробка народних, духовних та авторських творів.
Витинанки передають образи народної пісні «Ой сивая зозуленька», реквієму «Козака несуть».
У центрі — традиційна Квітка Життя, закомпонована з Різдвяною зіркою. І ці графічні символи також не випадкові. Якось в київському корку над Дніпром Валентині Кузик спало на думку викласти нотну схему «Щедрика» у малюнок.
«Графічне зображення цих нот виявилося традиційною квіткою життя. Це взір, характерний для всього світу. Він заворожує, зцілює душу і тіло. Отже, Леонтович зчитував цей шедевр iз самих небес», — натхненно ділиться мистецвознавиця, демонструючи витинанку в центрі виставкової зали.
На тому, що музика Леонтовича нагадує витинанки, наголосив колись його колега, композитор і хоровий диригент Кирило Стеценко: «Він — ніби різьбяр у музиці, що творить найтонші музичні вартості, неначе мережива з шовку. Його техніка... настільки «ажурна», ніби тонка різьба з золота, прикрашена самоцвітним камінням».
Ластівочка на Різдво
У виконанні хору Кошиця, який п’ять із половиною років гастролював по трьох континентах, «Щедрик» завоював світ.
Переклавши слова народного тексту, європейці дивувалися, чому в різдвяній пісні згадується ластівочка. Валентина Кузик пояснює, що ця пісня є і щедрівкою, і колядкою одночасно. Пояснює це давньою історією наших предків.
«Новий рік у протослов’ян починався із середини березня, коли прилітають перші ластівки. Згодом ці щедрівки були запозичені християнською церквою», — пояснює науковець.
У 90-х роках пані Валентина видала повне видання творів композитора. Там вміщені два «Щедрики»: один — прадавня щедрівка, а другий — «Ой на річці, на Ордані» — вже адаптована православна колядка.
За її словами, тільки наприкінці 1980-х років знайшли і поновили ці тексти. А от світом поширилася мелодія «Щедрика» з текстом, який народився в Америці. В Нью-Йорку в 1936 році його створив хормейстер і музикант укранського походження Пітер Вільховський.
«Щоб передати відчуття свята, Вільховський узяв найсуттєвіші прикмети християнського Різдва — дзвіночки, олені, сніг, — розповіла В. Кузик. — Так з’явилась колядка дзвонів Carol of the Bells. І нагадала всьому світові про Україну».
Із плином часу «Щедрик» засвоївся у цілiй низцi іноземних культур як власний фольклорний. Тому нині маємо у світі біля 300 розмаїтих композиційних варіантів саме леонтовичевого «Щедрика».
Виставка в Національному музеї історії України, розповідаючи про скромного творця різвяного бренду, нагадує про культурний реванш нескореної України, про культурний потенціал народу, який як тоді, так і зараз позначає свою присутність у світі і зброєю, і піснею.
