Останні події навколо брутального захоплення російськими силовиками українських військових кораблів разом з екіпажами у нейтральних водах неподалік Керченської протоки, а потім і запровадження Києвом правового режиму воєнного стану породили феєричний сплеск активності фейкоробів — переважно російського походження.
Звісно, їхня мета — не жарт психічнохворого, який телефонує в поліцію, «заміновуючи» сусідній магазин, а потім захоплено спостерігає за дійством зі свого вікна. Ні.
Це цілком свідомі вкиди в голови українців правдоподібної ахінеї про мобілізацію, нові утиски влади та різні жахи про введення воєнного стану.
Вони хотіли нас дезорганізувати
Роспропаганда постаралася на славу, залучивши армію ботів, корисних ідіотів із нашого боку та розгалужену ресурсну базу. Проте впливати на українські справи таким чином у них вдається все гірше. Ми вже почали вчитися медіаграмотності та робити власні висновки.
Щоправда, фонтан фантазій у фейкоплетів таки спромігся згенерувати чимало контенту, хоч той і мало відійшов у вигадливості від пріснопам’ятних «снігурів» та «тушкованих немовлят». Що тільки не довелося читати цими днями.
Тут вам і «дітей у Маріуполі примусили копати окопи в очікуванні російського вторгнення», галасували, що «автівки та особливо «євробляхи», особисте майно і навіть домашню худобу забиратимуть для війни». Дотепним видався вкид про те, що в Україні з’явилася нова форма спостереження за людьми.
Мовляв ваші смс, переписку в соцмережах і навіть розмови надворі та якісь необережні жарти можуть використати проти вас.
Бачите, до якого технічного прогресу дійшли українські спецслужби, що навіть дехто увірував у брехню про запровадження з настанням воєнного стану нових правил комунікації, тотальний запис та сканування телефонних розмов, листування у Twitter, WhatsApp чи Facebook...
Вони хотіли нас розкачати, дезорганізувати і примусити зневіритися у щирості держави мобілізувати країну саме для захисту від реальної загрози, а не для чогось іншого.
Вони хотіли створити колапс довіри, посіяти зерна сумніву і спантеличити. Для чого масово розсилали СМС-повідомлення в багатьох областях і навіть за кордоном: у Польщі — про нібито «обов’язкове прибуття до військкомату через початок мобілізації». Хоча ніхто й нікого в Україні не уповноважував і не наказував цього робити.
Тут криється цілий причинно-наслідковий клубок. Передусім метою було дезорганізувати роботу всього мобілізаційного апарату країни. По-друге, йшов чіткий сигнал заробітчанам: у вас хочуть забрати роботу і повернути на війну.
На одному з брифінгів перший заступник міністра оборони Іван Руснак теж навів приклад, що йому надійшла інформація про те, як у портах і навіть середмісті Маріуполя та Бердянська почало сновигати багато людей у незрозумілому камуфляжі.
Але варто було перетелефонувати у ті міста, як з’ясувалося: ситуація там мало відрізняється від штатної, яка і була до того. Також «хтось» продукував сфальшовані розпорядчі документи, накази державних органів, зокрема Міноборони.
Наприклад у мережі циркулював наказ Міноборони про нібито початок, задля забезпечення мобільності особового складу та компенсації нестачі автотехніки, вилучення автомобілів на єврономерах, які не пройшли процедуру розмитнення. Тобто, «дехто» так посилював і підживлював поточний протестний процес.
Насправді відомчий наказ із такими вихідними даними (номер, дата) був, але в оригіналі він стосувався організації системи грошового забезпечення курсантів і ліцеїстів...
Європа хоче кращого убезпечення від недружнього контентного впливу Росії
Днями чудово спрацювали контррозвідники, які в соцмережах виявили 40 фейкових сторінок, які цілеспрямовано сіяли паніку серед жителів Чернігівської області — регіону, на який поширився правовий режим воєнного стану.
«Фейкоробом» став провокатор, заангажований російською стороною до поширення паніки серед українців.
Його куратори, про що свідчить вилучена електронна переписка, ставили провокатору конкретні завдання, зокрема і такі, що піддавали сумніву дії наших військових моряків у Керченській протоці.
Російські спецслужби намагаються створити в Україні мережу інтернет-провокаторів саме серед українських громадян заради ілюзії реальності фейкових дописів потрібного змісту.
Така активність російських спецслужб в інформаційному просторі змусила багато країн переглянути поточні підходи до убезпечення від недружнього контентного впливу.
Так, днями Єврокомісія запропонувала збільшити витрати на боротьбу з фейковими новинами в інтернеті, створивши від березня 2019 року систему швидкого сповіщення, покликану якнайшвидше попереджати уряди про загрози й примусити технологічні галузі протидіяти дезінформації.
Єврокоміся визнає, що Росія є основним джерелом дезінформації в Європі, яку вона розглядає як частину власної військової доктрини і стратегії з розколу та ослаблення Заходу.
Саме на цьому зауважив віце-президент Єврокомісії Андрус Ансіп. Єврокомісія проситиме соцмережі та платформи, зокрема Facebook, Twitter і Google, надавати щомісячні звіти про кампанії з дезінформації, які проводить РФ. Відтак цільовий бюджет ЄС на стратегічні комунікації зросте з 1,9 мільйона євро цьогоріч до 5 мільйонів євро наступного року.
Одним зі знаних розвінчувачів російської пропагандистської міфології є італійський журналіст Лука Поджіалі. Він також бачить в італійських виданнях засилля таких абсурдних за змістом, але впливових за дією повідомлень.
Він називає їх «нічними страшилками» для дітей. Приміром, кореспондент телерадіокомпанії RAI у Москві Джульєто К’єза постійно розповідає про те, як Києвом розгулюють нацистські батальйони. Він є жертвою потужної російської пропаганди, на яку, як не прикро, орієнтуються деякі італійські медіа.
Нагадаємо: в Міноборони під керівництвом глави відомства розгорнуто Центр координації та взаємодії у складі об’єднаних центрів та оперативної групи представників центральних органів виконавчої влади та інших складових сил оборони.
Центр уже став майданчиком для оперативного обміну інформацією та підготовки якісних управлінських рішень.
Триває активна підготовка населення визначених областей до можливих ситуацій, пов’язаних із бойовими діями та відсіччю ймовірної збройної агресії. І державним органам натепер уже вдалося тут перехопити інформаційну ініціативу у війні за українські мізки.
Проти ворога треба працювати креативно
У контексті проблеми продукування ворожих фейків та загалом протидії смисловій агресії Кремля дуже цікавим та змістовним видалося наше спілкування з доцентами кафедри військової журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка Валерієм Королем та Григорієм Любовцем у студії військового радіо «Армія Fm».
Ми говорили про те, що російські пропагандисти, використовуючи соцмережі, розповсюджують повідомлення про зростання невдоволення жителів насамперед Бердянська й Маріуполя діями української влади щодо затримання російських суден та можливі пікетування тамтешніх адміністрацій з вимогою звільнити російське судно «Норд» в обмін на припинення РФ морської блокади.
Саме ситуацію з «Нордом» роспропаганда обігрує в контексті «українського піратства» на Азові, аби представити агресію щодо корабельної групи ВМС ЗСУ як відповідь на ефемерні провокації у російських територіальних водах.
Ми ж знаємо, що відбувалося насправді! Але реальну сутність речей пересічному споживачеві «зомбоновин» осягнути надзвичайно важко. Надалі Росія лише посилюватиме інформаційно-пропагандистську діяльність щодо нашої країни з наближенням виборів у 2019 році. Інше важко уявити…
Валерій Король переконаний: щодо кібербезпеки у нас проблеми немає — законодавча база в цій галузі надзвичайно потужна, вибудовані належні структури, які тим переймаються.
Надано чималий ресурс для подолання кіберзагроз. А от комунікаційно-контентна, гуманітарна частина залишається у дещо «замороженому» стані в практичному сенсі, хоча про неї багато говорять.
Адже сучасний інформпростір — це не щось стале, яке функціонує у довгому часовому вимірі. Це надзвичайно жива динамічна структура, яка постійно змінюється. Якщо встигаємо відреагувати, тоді можемо говорити про певні перемоги, якщо ні — залишаємося за межами того, що реально відбувається.
— Я би тут згадав вислів визначного італійського філософа Умберто Еко, який сказав потужну сентенцію: «Я перестав писати книжки. Чому? Тому що книжки старіють, навіть не вийшовши в друк». Попробуйте осягнути процеси, які відбуваються навколо, і зрозумієте, наскільки все це складно, — бере слово Григорій Любовець.
— Публічність стала динамічною. Це серйозне захопливе середовище, де дуже багато всього можна зробити, а з іншого боку, ми дуже багато що втрачаємо. Українці щодня показують світу, куди потрібно йти. Але комунікаційно-контентна безпека містить не лише мілітарну чи безпекову складові, це взагалі тема швидкостей в сучасному світі. Що ми споживаємо, як ми відчуваємо себе в цьому і які ми є після цього: зберігаємо спокій, розуміємо себе, бачимо перспективу чи навпаки — нас усе це нищить, пригнічує, розчавлює. І чому контент, а не текст чи матеріал? А тому, що на сьогодні в динаміках жанровість відійшла на задній план, на авансцену виходить тема подачі матеріалу, інформації, у необхідному для цільової аудиторії темпоритмі. Проти нашого ворога треба працювати креативно, натхненно, випереджально.
Якщо програємо битву за мову — зникнемо
— Теперішній інформаційний потік схожий на такий собі інформаційний душ, де його «струмені» конкурують між собою, збивають одне одного. І — так, нам потрібно генерувати ті потоки, які справді діють й вони повинні бути випереджальними та постійними. На людей зараз впливає у тисячі разів більше інформації, ніж то було 100 років тому. З іншого боку, люди почали читати в кілька разів менше художньої літератури, ніж це було століття тому. І як ми можемо впливати на людей, які не мають культурно-ментальної бази? — запитую у своїх співрозмовників.
— Можливо, нам потрібно відходити від риторики і техніки «впливу», бо в сучасному світі, особливо сегменті реальної демократії, це практично є відходом від демократії. Краще говорити про розширення можливостей, коли ми створюємо мотиваційні речі, які досить важливі й справді дієві. Я дуже простий приклад наведу. Згадайте, коли ви останній раз писали листа, — говорить Григорій Любовець.
— Це дуже велика енергетична і ментальна людська робота та потреба. І у нас емоція-мотив та потреба зараз є в тім, що ті листи на лінію зіткнення писали й досі пишуть діти. Це невичерпний потенціал мотивації, який втримав нас у перші два роки агресії. Це архітектурно найпростіше з можливих послань, але подивіться, наскільки воно сакральне і духовне з позиції людини, яка його отримує, особливо на межі зіткнення цивілізації і нецивілізації!
І саме в режимі цивілізаційного протиборства інша сторона прагне знайти ті чутливі «струни», які зачіпають українців, примушуючи реагувати на ті ж фейки алгоритмічно правильно, з точки зору їхнього сценарію.
Але в контексті поточної ситуації пік реагувань на такі-от вкиди протримався кілька днів після 25 листопада і швидко згаснув, бо значно краще спрацювала система реагування та інформування, аніж та, яка була 2014-го.
— Все так, проте Україна і Захід не завжди правильно вибудовують роботу з фейками, — реагує на мою репліку Валерій Король. — При ЄС є цілий підрозділ, який вивчає фейки і працює з ними. Фіксують та пояснюють їх. Але, коли ми говоримо про динамічний потоковий процес, то не доходимо до того, що, пояснюючи фейки, ми тим самим подовжуємо їх життя, підігруючи. Тут потрібен інший підхід.
— Як можемо протистояти?
— Я говоритиму про український блок проблематики. І тут один з найголовніших аспектів — наша мова, — пояснює пан Король. — Чомусь це питання ми завжди переводимо у політичну площину. А це ж ментальна площина. Це координата нашої гідності. Приклад, як це має бути, — моряк із захопленого малого броньованого артилерійського катера, який у суді у Сімферополі заявив, що не розуміє російської, запросивши перекладача. І до тих пір, поки ми будемо йти у парадигмі російської, весь час будемо вторинними..
Українська надзвичайно глибока і потужна. Користування нею дає нам перспективу та мотивацію. Але ми не можемо наділяти мову споживацькими характеристиками і відповідно до неї ставитися. Недаремно «русскій мір» окремий акцент своєї агресії скеровує саме на українську мову. Якщо ми програємо битву за неї, то зникнемо, перейдемо в непотріб!
