Перші командні гонки сезону показали найбільш слабкі місця українських естафетних квартетів

Уже давно силу вітчизняного біатлону уособлює в собі жіноча естафетна команда.

 

 

Вигране українськими біатлоністками олімпійське «золото» в Сочі-2014 стало закономірним підсумком багаторічних старань спортсменок, тренерів та керівників національної федерації.

 

 

Після того, опинившись в листі пріоритетів державного фінансування, українська біатлонна команда мала б, за логікою, порадувати державу олімпійськими нагородами й під час Ігор у Пхенчхані-2018.

 

Проте південнокорейська «біла» Олімпіада завершилася для українського біатлону провалом. Зміна наставника жіночої збірної України в цьому контексті виглядала зрозумілим кроком, хоча вибір росіянина Андрія Прокуніна на заміну словенцю Урошу Велепцю був сприйнятий біатлонною спільнотою країни неоднозначно.

 

По-різному відгукнулися на прихід до збірної російського спеціаліста й українські збірниці: одні віддали перевагу роботі зі своїми персональними тренерами, інші — стали під керівництво наставника-новобранця.

 

Аби побачити перші плоди такої співпраці, вітчизняним шанувальникам біатлону довелося дочекатися першої в сезоні командної естафети, котра відбулася наприкінці другого етапу Кубка світу-2018/2019.

 

Після спринту та гонки переслідування, де українські біатлоністки на медалі не претендували (Олена Підгрушна, пам’ятаючи про відповідальний старт в естафеті, навіть не завершила «персьют»), від них чекали успіху в командних перегонах. Утім і там підопічні Прокуніна себе не проявили, показавши, в підсумку, восьмий результат.

 

«Ми прекрасно розуміємо біль кожного вболівальника. Але ніхто не знає, як переживаємо ми і тренери, — наголосила після гонки капітан «синьо-жовтих» Олена Підгрушна. - Розумію ту відповідальність, яка на нас на сьогодні. Тож у кожній гонці ми працюємо на максимумі, хоча виходить наразі не все. Є помилки, і ми над ними працюємо. Сьогодні, на жаль, чергова гонка, яка не склалася. Але буде свято і на нашій вулиці: я вірю в себе, в нашу команду».

 

Показавши на стрільбищі зовсім неідеальну стрільбу (дев’ять додаткових патронів) та вельми повільний хід на трасі, претендувати на високі місця українські біатлоністки просто не могли.

 

Водночас стартовий відрізок естафети у виконанні Анастасії Меркушиної виглядав доволі обнадійливим. Після стрільби стоячи вона другою вирушила до фінішу свого етапу, щоправда, передати естафету змогла лише п’ятою.

 

Далі ж були не надто продуктивні старання сестер Семеренко, роботу котрих на заключному етапі намагалася виправити Підгрушна. Зрештою, вийшло більш ніж скромно.

 

Відзначимо, що через застуду весь австрійський етап у Хохфільцені пропустила переможниця індивідуальної гонки в Поклюці Юлія Джима, без якої склад естафетної четвірки «синьо-жовтих» виглядав неоптимальним. Якоюсь мірою український квартет можна було навіть назвати «ветеранським».

 

А от чи наважаться у ФБУ на омоло­дження нашої жіночої збірної? Думається, це питання найближчої перспективи.

Що ж стосується виступу українських біатлоністів у естафеті, то наші хлопці були неймовірно повільними.

 

Вище «синьо-жовтих», які без штрафних кіл, але з шістьма додатковими патронами  завершили гонку на 16-й позиції, фінішували словаки, котрі назбирали за гонку «три кола штрафу» та 11 зайвих пострілів.