Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського для Дніпропетровська — як «Арсенал» для Києва — завод-ветеран, завод-революціонер, завод-легенда. Його гігантська труба височіє над облцентром, вивергаючи в небо дим, і всі знають: «Петровка» (так коротко називають підприємство дніпропетровці) працює. Раніше в Дніпропетровську пояснювали: на цьому заводі починав свій трудовий шлях Григорій Іванович Петровський — депутат-більшовик, член четвертої російської Державної Думи, голова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, на честь якого названо наше рідне, «не перше, але й не друге», місто в Україні.
Це зараз історики з'ясували, що малоосвічений робітник Петровський, як Нестор Шуфрич у нинішньому парламенті, був «призначений» виконавцем чужих ідей, рупором Леніна у Держдумі. Проте революційну легенду списали в утиль. Слідом за нею у приватизаційній гонитві хочуть списати за безцінь і саме легендарне підприємство, щодо якого розпочато процедуру банкрутства. Окрім того, ось уже четвертий місяць Фонд державного майна України ніяк не може продати 42-відсотковий пакет акцій цього флагмана радянської металургії. Кажуть, тугувато з інвесторами-покупцями. А тим часом вартість «петровського» майна тане як сніг навесні. Зовсім не випадково.
Конкурс із продажу 42 відсотків акцій ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського» Фонд держмайна оголосив 28 травня 2003 року. Держпакет «Петровки» оцінили на суму 82,7 мільйона гривень, а умови конкурсу передбачали, що покупець гарантуватиме і зможе провести технічну реконструкцію виробництва (як-не-як, а своє сторіччя завод відсвяткував років із десять тому), запровадить новітні технології і водночас збереже нинішній профіль діяльності та обсяги виробництва.
Минув місяць, але всупереч сподіванням ФДМУ охочі заволодіти державною часткою гіганта не дали про себе знати. Стримувало їх, швидше за все, різке падіння світових цін на металопрокат: якщо на початку 2003-го ціна на квадратну заготівлю сягала пікових 270 доларів за тонну, то зараз вона упала до 190-215 доларів. Більше того, до кінця року фахівці прогнозують подальше падіння — аж до 140-160 доларів за «квадратуру». Проте мужній Фонд держмайна вирішив не здаватися й оголосив конкурс повторно — 9 липня 2003 року. Тепер за 42,26 відсотка статутного фонду, як інформував УНІАН, держава стартово попросила на 20 мільйонів менше — 62 мільйони 813 тисяч гривень.
Заявки на приватизацію подали ЗАТ «Приват Інтертрейдинг» і корпорація «Індустріальний союз Донбасу». Утім незабаром представники ІСД покрутилися-покрутилися навколо підприємства і... звернулися з позовом до суду, вимагаючи припинити конкурс. Мотивували свої претензії «дони» тим, що їм як претендентам на участь у приватизації не надали достатньо інформації про фінансово-господарську діяльність Дніпропетровського метзаводу імені Петровського. Печерський районний суд Києва позов задовольнив і заборонив ФДМУ проводити повторний конкурс. Так події розгорталися у столиці. А тим часом у Дніпропетровську приватизація обростала зовсім іншою «кумедією».
Улітку, 22 серпня, через півтора місяця після початку «другої серії» приватизаційного конкурсу, на «Петровку» приїхав якийсь пан. Коли той неждано-негадано з’явився на прохідній, місцеві здивовано поцікавилися, хто він такий. «Я — Пилипенко Олександр Акимович, представник «Індустріального союзу Донбасу». Далі йшла тирада про те, що ІСД подав заявку на участь у приватизації меткомбінату, тому Пилипенко як офіційна особа повинен ознайомитися з підприємством і із заводською документацією.
«Вибачте, а ваші повноваження чимось підтверджуються?» — поцікавилися дніпропетровці у приїжджого. Відповідь забарилася. Але події почали розвиватися просто-таки з «кіношною» швидкістю. На ДМЗ із вражаючою оперативністю — за годину! — надходить факс від Фонду держмайна, який підтверджує повноваження Пилипенка Олександра Акимовича оглянути приватизаційний об'єкт. Той, хто з власної практики знає, як важко буває випросити у держустанові потрібний папірець і як багато часу займає така процедура, розуміє: не все так просто.
Ще більш дивним виявився сам документ, який називався «Дозвіл на відвідування ВАТ». Виданий 21 серпня, папірець дозволяє відвідувати завод уже того самого дня, от тільки зареєстрований він чомусь наступним, 22-м числом... Та й текст дозволу надійшов у Дніпропетровськ зовсім з іншого номера телефону, що значився в документі. Ну і що?
Аби у пана Пилипенка більше не виникало жодних проблем і він, боронь Боже, чогось не наплутав, сюди ж, на заводський факс, з Індустріального союзу Донбасу надходить дев’ятисторінкова інструкція (без реквізитів, печатки і підпису), які саме документи необхідно витребувати. У вимогах — надати «усі бізнес-плани за останні 10 років, а також інформацію про всіх акціонерів і персоналії директивного оточення зі сферами їхнього впливу». Представник «донів» фактично отримав державний дозвіл зібрати усю конфіденційну інформацію. Згодом начебто невидача цих документів стала підставою для вищезгаданого рішення Печерського місцевого суду.
Варто звернути увагу й на інший момент. Як уже сказано, вся ця історія відбувалася 22 серпня, у п'ятницю, напередодні Дня незалежності, а відтак аж трьох бурхливих вихідних. Свята минули, однак ланцюжок загадкових подій продовжився. У перший же постсвятковий день, 27 серпня, на «Петровку» прибув черговий представник ІСД — Кривоший Марина Борисівна з групою підтримки. Пані одразу пред'явила доручення на право відвідування заводу, проте документ виявився ... нотаріально не завіреним. Керівництво підприємства знову вказало відвідувачам на прикру недоробку, ті поїхали, — щоб повернутися через день уже з резолюцією нотаріуса. Щоправда, на запиті про одержання інформації чомусь фігурував особистий підпис Марини Кривоший.
На той час Індустріальний союз Донбасу навіть не був учасником приватизаційного конкурсу, а лише претендентом на держпакет «Петровки». Проте заводчани зрозуміли, що під таким тиском їм не встояти, і допустили «донів» на завод, передавши їм усі необхідні документи. Серед них були і звіти про фінансову діяльність, і баланси, і статутні документи, і зведення про нерухомість та інше майно.
Що ж то за велика птиця вирішила ощасливити своєю увагою знекровлених дніпропетровських металургів? Відомо, що фінансово-промислова група «Індустріальний союз Донбасу» контролює металургійні підприємства не лише Донецького регіону. За деякими даними, оборот цієї корпорації, в першому півріччі 2003 року склав 3,35 мільярда гривень, а за шість місяців минулого року — 2,52 мільярда. Прибуток від оподатковування, отриманий ІСД у першому півріччі, становив 162,76 мільйона гривень. Це більше, ніж прибуток першої десятки українських банків разом узятих, — за шість місяців вони заробили всього 134 мільйони.
Не випадково після успішного «походу» на «Петровку» у підконтрольних «донецьким» ЗМІ на адресу дніпропетровців посипалися гори звинувачень: мовляв, керівництво заводу затягує конкурс, не надає документації та всілякими іншими способами ображає потенційних нових власників. З огляду на легкість, з якою представникам ІСД влітку перетинали прохідну Дніпропетровського металургійного заводу, в такі плачливі сюжети мало віриться. Реально за настирливими і непослідовними діями «донів» може критися інше. Виникають підозри, що «метушня» навколо дніпропетровського гіганта переслідує не скільки приватизаційну, скільки корпоративну мету — затягнути, а краще зовсім зірвати приватизацію. Бо раптом світові ціни на чавун впадуть ще нижче, і тоді, відповідно, ще більше знеціниться державний пакет акцій ласого підприємства?
Принаймні саме такої думки дотримується керівництво заводу. «Правління розцінює дії корпорації ІСД і керівництва ФДМУ як спробу зриву приватизації підприємства», — стверджує у публічно поширеній заяві Володимир Пруцаков, комерційний директор ВАТ «ДМЗ імені Петровського». Більше того, правління підприємства вважає, що серйозних намірів придбати завод у власників Індустріального союзу Донбасу немає, а є тільки бажання під прикриттям конкурсу одержати максимум інформації про «Петровку», яку вважають одним з основних конкурентів заводів, що належать ІСД у Донецькій області.
Тим часом у Києві про нездорову поблажливість голови Фонду держмайна Михайла Чечетова до «донецьких» не чув хіба що той, хто взагалі не знає про існування пана Чечетова. Відтак нічого дивуватися з листа «головного приватизатора», який надійшов на адресу голови Дніпропетровської облдержадміністрації Володимира Яцуби. У ньому пан Чечетов начебто просить розібратися із ситуацією, що склалася навколо «Петровки», і водночас ... звертається до правоохоронців з проханням вилучити на заводі деяку документацію.
Ну і що, що, згідно з «Положенням про порядок проведення конкурсів із продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації і корпоратизації», яке затверджував сам Фонд разом із Антимонопольним комітетом і Держкомісією з цінних паперів, передавати матеріали потенційним покупцям зобов'язані якраз працівники ФДМУ? Відтак ніякі підприємства у добровільно-примусовому порядку не мусять доповнювати «офіціоз» внутрішніми даними навіть для дуже привілейованого покупця. Пан Чечетов, певно, розцінив прописану норму інакше: якщо хтось дуже попросить, можна зробити виняток і з затвердженого правила. На користь «донецьких».
Поки у Дніпропетровську «торпедують» вилучення інформації, у Києві роблять вигляд, що ніхто нічого не знає і нічого особливого не відбувається. Так, начальник управління конкурсних продажiв Фонду державного майна України Володимир Чердаков в інтерв'ю «ІнвестГазеті» зізнався, що ІСД на ненадання документації щодо ДМЗ офіційно не скаржилася. Отож у ФДМУ не знають, яких саме відомостей про меткомбінат імені Петровського бракує представникам «донецьких», так само як і про те, яку конкретно документацію їм начебто не надали на підприємстві. «Якби ми знали, що саме не одержав ІСД, то могли б прийняти конкретне рішення і посприяти в отриманні відсутніх даних. Але до нас ніхто не звертався», — зазначив пан Чердаков. У цьому контексті зміст «дніпропетровського листа» голови Фонду держмайна викликає ще більше запитань.
«Петровська» історія — не перша й не друга в послужному списку Михайла Чечетова як керівника ФДМУ. Цього року, окрім ДМЗ імені Петровського, держава мала продати «Укррудпром», Дніпровський металургійний комбінат імені Дзержинського, «Укртатнафту» і Чорноморський суднобудівний завод. На цих гігантах ФДМУ мав намір заробити другий мільярд гривень, після того першого, який «перейшов» з часів Олександра Бондаря (його принесли приватизація UMC, «Дніпроазот» і Нікопольського феросплавного заводу, проданого єдиному «конкурсанту» за ціною, значно нижчою за ринкову).
Як не старався (чи робив вигляд, що старався?) пан Чечетов повторити «подвиг» попередника, та справа чомусь топчеться на місці. Цього року ФДМУ не зміг продати 25-відсотковий пакет акцій ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» . Акціями ДМК ім. Дзержинського спочатку начебто зацікавилися, але поки Фонд експериментував зі схемами приватизації, інтерес згас — пропорційно до падіння цін на металопродукцію.
Ситуація з Чорноморським суднобудівним заводом узагалі абсурдна. Головна приватизаційна установа замахнулася на 200-300 мільйонів гривень, у той час як компанія, що виграла конкурс, оцінила підприємство нижче номіналу, запропонувавши близько 82 мільйонів. Фонд з такою сумою не погоджується, зупиняє процес підготовки до приватизації і призначає повторну оцінку, чим розтягує конкурс у часі.
Примарною може видатися перспектива перейти у приватні руки і для «Укртатнафти». Хоча, поки у Фонді держмайна теоретизують на цю тему, в парламенті йде підготовка закону про приватизацію 43 відсотків статутного фонду ЗАТ «Укртатнафта» (йдеться про Кременчуцький НПЗ). Таким чином, кількамісячна практика не лише на прикладі «Петровки» показала, що ФДМУ не в змозі вирішувати конфліктні питання, які виникають серед фінансово-промислових груп, коли ті боряться за право володіти привабливими стратегічними об’єктами. Тому приватизація не стільки «знаходить» ефективного власника, скільки обростає чутками, скандалами, сутичками і судовими позовами.
* * *
...Є у гіганта імені Петровського ще один привілей: у дореволюційні часи, коли робітники не мали годинників, завод тричі на добу скликав їх на роботу — гудів о 7-й ранку, 3-й дня і 11-й годині вечора. Він і сьогодні гуде, будячи дніпропетровців. Але чи гудітиме у майбутньому — не відомо. Усе залежить від успішності приватизації.
Iван КИРИЧЕНКО.
ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського» спеціалізується на виробництві і реалізації металопродукції, сталі, чавуну, прокату і виробів з них. Минулий рік «Петровка» закінчила із майже 55-мільйонними збитками, тоді як роком раніше її доподатковий прибуток сягав майже 47 мільйонів. У 2002 підприємство реалізувало продукції на 1 мільярд 20,768 мільйона гривень (тобто на 2 відсотки більше, ніж у 2001-му), з них понад дві третини пішло на експорт. Сьогодні щодо підприємства розпочато процедуру банкрутства. Статутний фонд ВАТ становить 212 мільйонів 337,610 тисяч гривень.
Із початку 2024 року в Україні припинили свою діяльність 254 288 фізосіб-підприємців, а після підписання у листопаді президентом закону про підвищення податків – закрилися 22,5 тис. ФОПів. >>
Хоча нам цього прямо ніхто не каже, але ми розуміємо: нас ведуть негативними сценаріями. >>
Міністерство оборони України виділило додаткові 1,89 мільярда гривень на покупку дронів. >>
На посилення морської оборони України Норвегія виділяє ще додатково 2,7 млрд норвезьких крон (близько $242,38 млн). >>
Вранці 15 грудня в Керченській протоці стало відомо, що тонуть два танкери "Волгонефть 212" і "Волгонефть-239", їх розламало навпіл, і мазут почав текти у воду. >>
Нові правила для в’їзду до країн Європейського Союзу вступлять в дію вже у 2025 році. >>
