Окремо цікавість журналістів «УМ» задовольнив 36-річний Олексій Цибко — капітан національної збірної, майстер спорту СРСР з легкої атлетики та регбі.
— Напевно, гра проти Німеччини стане для мене останньою за національну команду — потрібно давати шлях молодим, — каже Цибко, одразу додаючи: — Але з регбі йти я не збираюсь — виставлю свою кандидатуру на виборах президента ФРУ і сподіватимусь на перемогу. Я знаю, як допомогти розвитку українського «овального м'яча».
Щодо конкретного недільного поєдинку, то зустріч із німцями для нас має величезне значення. Дуже важливо, щоб регбійна Україна була представлена у вищому регбійному дивізіоні, де грають такі команди, як Іспанія, Румунія, Росія, Грузія, Чехія і Португалія. У європейській класифікації ми зараз займаємо сьоме місце, тобто перебуваємо за кілька кроків від європейської еліти.
Відомо, що 12 жовтня Київ збирається відвідати президент Європейської федерації регбі француз Жан-Клод Бакке. Посадовець такого рангу вирішив прибути з офіційним візитом в Україну в той час, коли на стадіонах Австралії проходитимуть матчі Кубка світу. Чому? Справа в тім, що за останні два роки Україна виразно заявила про себе на міжнародній арені у великому регбі. Крім того, на чемпіонатах Європи з «регбі-7» (це регбійний аналог міні-футболу. — Ред.) торік ми були шостими, а в цьому році — п'ятими. Деякі українські регбісти, котрі виступають у провідних європейських чемпіонатах, користуються за кордоном великою популярністю. Тому й не дивно, що президентові цікаво подивитися на українське регбійне господарство...
— Олексію, ви маєте бути добре обізнаним з німецьким регбі. З 1992 по 1994 рік ви виступали в одному з клубів Німеччини, ставали кращим гравцем сезону. Доводилось чути, що вам надходили пропозиції грати за німецьку збірну. Чому відмовилися?
— Така пропозиція справді виходила від керівних осіб німецької федерації та тренерського штабу «бундестіму», з якими в мене склалися теплі стосунки. Чому відмовився? Я реально оцінював, що в Німеччині я ніколи не став би своєю людиною і почувався б іноземцем.
— Мабуть, після повернення в Україну ви були засмучені станом розвитку українського регбі...
— Мені пощастило грати з такими відомими в регбі людьми, як Гоняний, Хайруллін, Кана, Муха, Фещенко, Овсянник... Вони здобули у 1991 році «Авіатору» бронзові нагороди чемпіонату СРСР. Та за якихось три роки від тієї могутньої команди не лишилося й сліду. На зміну визнаним майстрам прийшли зовсім молоді хлопці. Регбі почало занепадати. Зараз я вважаю, що необхідно змінити принцип роботи всієї системи українського регбі.
— І яким чином?
— Передусім встановити чіткі юридичні норми: гравець — клуб, клуб — національна федерація, федерація — закордонний клуб. Адже донедавна в українському регбі навіть таке поняття, як трансферна політика, було відсутнє, навколо переходів гравців панував хаос.
— Посада президента федерації — велика відповідальність. Чому вважаєте, що цією людиною повинні бути саме ви?
— Уже два роки я допомагаю українському регбі, і мені вдалося знайти потрібних людей, здатних вкласти кошти у розвиток цього виду спорту. Впродовж останніх 12 років регбі в Україні трималося суто на ентузіазмі гравців і тренерів. Фінансування, яким ФРУ щороку підтримує Європа, катастрофічно не вистачає.
По суті, розвитком регбі в Україні займалася тільки одна людина, яка впродовж семи років була виконуючим обов'язки президента федерації. І протягом усього часу не було створено нічого. Навіть банальної бухгалтерії, не кажучи вже про свій офіс, стадіон або тренувальну базу. Я готовий взяти на себе відповідальність за майбутнє українського регбі, дотувати дитячо-юнацькі школи; думаю, перші два роки федерація здатна буде оплачувати клубам вступні внески. Нам обов'язково повернути на трибуни глядачів. Адже сотня вболівальників, які відвідують матчі національного чемпіонату, — це мізер. У вітчизняній першості має бути інтрига.