Найпекельніший страх Москви афористично передав патріарх Філарет: «Україна йде і забирає свою історію із собою!» Оця смертельна пропасниця тіпає сьогодні Кремлем.
Час і нам усмідомити: чому?! Тому що без України ерефія втрачає будь-яке право не на панування — на існування. Тому Х...о висловився не менш зрозуміло: «Єслі Росії нє будєт, зачєм нам жізнь?» Вони лякають, що вдадуться до харакірі. Брешуть! Але знищити світ — готові!
Українські розвідники — найпрофесійніші. Ви не знайдете в глобальних ЗМІ жодного повідомлення про викриття «київського Джеймса Бонда».
Тільки в ерефії «бандерівських шпигунів» ловлять, скільки схочуть. Це відбувається з простої причини: у Путіна шпигунів не викривають, а призначають, як за часів Сталіна призначали «ворогів народу».
Тим часом спецслужби Московії здавен воюють проти українського народу. Не держави, не її Збройних сил, не розвідки: така вимальовується картина з історичної перспективи — воюють проти українського народу, котрий для них то «не існує», то раптово з’являється.
Остання війна розгорнулась у часи УНР та перебування УРСР у складі СРСР і загострюється до кульмінаційного вирішального стану в наші дні.
Побіжно згадаю найкривавіші події цього історичного цивілізаційного протистояння. Вбивство червоноармійцями київських студентів під Крутами, розправа військ Муравйова над киянами, придушення всенародного антибільшовицького спротиву 1917—1932 років, Голодомор, винищення нашої національної інтелігенції за «радянської влади» (образний мартиролог — «Розстріляне Відродження»), війна «вооружённого отряда партии—КГБ» проти українського підпілля та ОУН-УПА, кривавий терор митців у 60—70-х роках минулого століття, нинішні провокації та вбивства на території і за межами України та воєнне вторгнення на нашу територію й анексія її частини. Упокорення України готувалося й у нових обставинах «перестройки», біля смертельного одра «Союзу нєрушимого» — все те можна прослідкувати похвилинно...
Однак боротьба зі смертельним ворогом не велася. Спротив кремлівській збройній агресії та інформаційній війні кволий, як для держави.
Колись Ігор Лосєв сказав на «Радіо «Свобода»: «Цих очевидних обставин (імперської сутності РФ. — Авт.) не розуміли Кравчук, Кучма, (про Януковича взагалі говорити не будемо), що й призвело до трагічних подій 2014 року».
Ця війна готувалась ще з першого «демократичного» з’їзду Вєрховного Совєта СССР, продовжилась у «рускіх клубах» по всій Україні, на «хресних ходах» московських попів і в «русской вєснє».
На «Фейсбуці» прочитав у Logvinov Sergey : «Ось чому Росії в переході від нової історії до нового середньовіччя буде належати зовсім особливе місце. Вона швидше народить антихриста, ніж гуманістичну демократію і нейтральну гуманістичну культуру. Микола Бердяєв». Без «особливого місця» Заліссю — ну ніяк! Надумалися, хай котяться, хоч і «в нове середньовіччя». Нам із такими виродками не по дорозі.
