Сплановане послаблення: чому позиція Тимошенко і Ляшка щодо воєнного стану повторює путінську

За чотири роки війна на Донбасі та гібридна російська агресія стали таким собі «білим шумом» — вони начебто є, але люди їх не помічають, спокійно займаючись своїми буденними справами, працюючи й відпочиваючи.

 

 

Це стало можливим завдяки зміцненню Збройних сил та економіки України. Недоречна фразочка «а то Путін нападе» перетворилася на повсюдний сарказм. 

 

 

Але настало 25 листопада 2018 року. Українські кораблі в Керченській протоці були атаковані флотом країни-агресора. 24 моряки потрапили в полон, із них шестеро були поранені.

 

Українське суспільство пережило емоційний струс, наче в 2014-му. Рада нацбезпеки й оборони на чолі з Президентом Порошенком проголосувала за введення воєнного стану. 

 

Для цього були всі підстави — і для вибуху емоцій, і для воєнного стану. І так само, як чотири роки тому, ми маємо підстави згуртуватися навколо наших військових і допомоги армії.

 

Радіоперехоплення розмов російських командирів, оприлюднене Генштабом ЗСУ, містить згадку про координати місця атаки на буксир «Яни Капу». Це однозначно нейтральні води. 

 

Застосовувати артилерійські установки проти катерів ВМСУ «Бердянськ» і «Нікополь» росіяни теж не мали жодного права — адже їхній рейд на Азовське море був попередньо заанонсований, про прохід під Кримським мостом українці повідомляли диспетчерів морського трафіку в Керчі.

 

Зрештою, українські цивільні та військові судна мають повне право вільного судноплавства в цьому районі на підставі договору 2003 року між Україною і РФ «щодо співробітництва у використанні Азовського моря і Керченської протоки», а також Конвенції ООН з морського права. Не кажучи вже про те, що Крим — територія України і за нашим законодавством, і за численними резолюціями ООН. 

 

Але Путін таки напав. Просто тому, що Росія прагне не допустити військово-морської бази ВМС ЗСУ в Бердянську, намагається витиснути Україну з Азову. Кулемети й артилерія суден Чорноморського флоту і Прикордонної служби ФСБ Росії відкрили вогонь на ураження по українських МБАКах. Цілили саме в рубки з людьми. Шість наших військових отримали поранення, з них троє — серйозні.

 

Чи були в таких умовах підстави для введення воєнного стану? Безсумнівно. Президент не просто мав право, а був зобов’язаний підписати указ про ВС. 

 

Чому не раніше? Після агресії РФ у 2014 році, пояснює політолог Олексій Гарань, Україна обійшлась оголошенням антитерористичної операції, адже була потреба обрати нову легітимну владу, Президента і парламент. Крім того, на той час міжнародні партнери України ще не сприймали Росію як однозначного агресора, намагалися будь-що домовитися з Кремлем і припинити 

санкції. 

 

Тепер же агресивні дії Москви стали очевидними для всіх. «І ми показуємо всю серйозність ситуації, привертаємо увагу не тільки до Донбасу, а й до Криму», — каже Гарань.

 

Водночас беззаперечним є наступне твердження: 25 листопада стало днем, коли гібридна війна РФ проти України перейшла в якісно нову стадію.

 

Уже не «зелені чоловічки» чи «ввічливі люди», не «відпускники» чи «добровольці», які «купили камуфляж і кулемети у воєнторзі», а російські кораблі під російськими прапорами вчинили напад на ВМС України.

 

З точки зору міжнародного права, Україна вперше отримала право заявити про акт агресії з боку збройних сил РФ. Назвати військовополоненими моряків, перевезених із Криму в Москву. Та готуватися до відбиття наступних атак.

 

Загроза російського наступу — не просто слова. Військова розвідка має підстави вважати, що керченський удар був лише першою подією зі сценарію захоплення України. Принаймні із захоплення Азову та його портів.

 

Загроза повномасштабної війни з Росією значно більша, ніж кілька років тому. Порівняно з 2014 роком кількість російських солдатів у Криму зросла втричі, БТР — у п’ять разів, артилерії — у десять разів. Так само — літаків та ракетних систем залпового вогню.

 

Як зазначає військовий експерт Михайло Жирохов, введення воєнного стану — не так реакція на події в Чорному морі, як підготовка до можливого подальшого загострення. «Це гра на випередження. Якщо, грубо кажучи, завтра почнеться висадка десанту біля Маріуполя — щоб були сили й засоби для відповіді», — каже Жирохов.

 

При цьому експерти сходяться на думці, що нинішній воєнний стан — light-варіант, який означає насамперед превентивні заходи щодо вторгнення агресора: приведення ЗСУ в повну бойову готовність, посилення контролю на кордонах, посилення охорони важливих об’єктів національної економіки.

 

Загалом, із 22 опцій, які передбачає воєнний стан, реалізуються лише ті, що стосуються силових структур та оборонних підприємств. Про обмеження прав і свобод громадян не йдеться. Як і про перенесення дати президентських виборів.

 

Рада нацбезпеки висловилася за те, щоб ввести воєнний стан на 60 днів. Однак Президент України взяв до уваги політичну складову і прийняв рішення скоротити термін дії воєнного стану до 30 діб — щоб виключити вплив воєнного стану на виборчу кампанію. Тож вона почнеться за графіком, 31 грудня, а вибори відбудуться 31 березня (якщо не трапиться вторгнення РФ).

 

Але які заяви ми почули від агресора? Президент Путін та речники Кремля, позичивши в Сірка очі, пояснили, що, мовляв, їхній флот напав на українців, бо вони «порушили кордон РФ». А моряків узяли в полон, бо з Києва звучали «офіційні заяви» про намір «підірвати Керченський міст» (таке «обґрунтування» речник Путіна Дмитро Пєсков спробував надати журналістам на саміті G20). Крім того, Москва заявляє, що всі кроки Києва із запровадженням воєнного стану є лише спробою Порошенка підняти свій рейтинг, зірвати президентські вибори-2019.

 

У той самий час із позицією Путіна в Україні солідаризуються Юлія Тимошенко і партія «Батьківщина», «радикали» Олега Ляшка, колишні «регіонали» з орбіти «Опозиційного блоку».

 

Коли Президент 26 листопада приїхав до Верховної Ради, популістські кандидати в президенти і фракції опозиції вирішили використати нагоду для піару та — замість закритого засідання — влаштували штовханину навколо трибуни в прямому ефірі. Показово, що фракції Ляшка й Тимошенко боролися за свою «правду» вже після того, як Порошенко погодив скорочення ВС до 30 діб та оголосив про це. 

 

І поки популісти у Верховній Раді влаштовували чергову циркову виставу, Президент України проводив переговори із союзниками, щоб заручитись дієвою підтримкою України — із Генсеком НАТО Столтенбергом, головою Європейської Ради Туском, канцлером ФРН Меркель, держсекретарем США Помпео.

 

Рішення про запровадження воєнного стану було вкрай важливо прийняти до початку засідання екстреного засідання Ради безпеки ООН з «азовського» питання. Це посилило б позиції України. Показало б світу, що ситуація на межі.

 

Під час засідання Радбезу ООН представники Росії озвучили тези про запровадження воєнного стану в Україні «лише як привід скасувати вибори».

 

Цю ж тезу повторили Ляшко й Тимошенко, а їхні фракції в цей час блокували трибуну, відтягуючи ухвалення життєво важливого для України рішення РБ ООН. Хоча ще недавно ті самі політики шпетили владу за невведення воєнного стану у 2014 році. 

 

«Це не просто сором за колег, які влаштували політичні торги на безпеці України. Це було сплановане послаблення позицій України на такому важливому міжнародному майданчику, як Рада безпеки ООН», — заявив голова української делегації в ПАРЄ Володимир Ар’єв.

 

Як кажуть, «решту додумайте самі». Якщо російські танки вторгнуться з боку Харкова чи Чернігова, хто чинитиме опір, а хто сприятиме агресору і буде піаритись, лише б відбулись вибори «намісника». У підконтрольній РФ Україні. 

Володимир МАНЬКО, директор агенства Communication group