Лиш повертайся живим!
Стали лавиною темною знову на обрії обри.
Збиті на куряву сиву смарагдові руна трави.
Сину, мій соколе, вою меткий і хоробрий,
Ворога бий! І повертайся додому живим.
Море праруське скородять багряними веслами греки,
Берег обсіли факторії і злотоверхі церкви.
Сину єдиний, до Цареграда глибоко й далеко...
Київські діви ридають: князю, вертайся живим!
Руською честю гендлюють хитрі лукаві хазари,
Сплачує дань варягам кожне «рало» і «дим».
Сину, благаю: пусти за водою дніпровою свари і чвари!
Вимети нечисть за море і повертайся живим!
Тиша у Лузі Великому... Ніч, як душа бусурмана.
Пугача поклик і ухкіт тривожний сови...
Ранок настане від крові ворожої п’яний,
Сину, козаче, вертайся із Дикого поля живим!
Звіром пороги ревуть і пеклом забори клекочуть,
Царських човнів на Дніпрі, як у нерест дрібної плотви.
Сину, гетьмане, волю і славу нам зорі пророчать —
Лиш повертайся з-під... Конотопа і Берестечка живим!
Знову пруть зайди: на танках, зграями, поповзом, згинці...
Рветься до горла рука костомашна Москви.
Сину-герою, тільки тому незборимий народ український,
Що ТИ повертався щоразу із бою живим!