У Національному музеї історії України відкрито виставку «ГолодоМор» — представлено тематичну мистецьку панораму народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Валерія Франчука.
«Місяців три тому мене запросила на розмову директорка музею Тетяна Сосновська, — поділився на відкритті художник. — За такий короткий термін треба було підготувати експозицію про Голодомор. За цей час зала повністю змінилася. Я підготував великий панорамний розпис. Усі картини були створені мною спеціально для цієї виставки. На полотнах — чотири блоки, на яких розгортаються драматичні події української історії. Кульмінацією — центральним експонатом виставки — є картина «П’єта», яка символізує плач матері-України над душами її загиблих дітей.
До скорботної теми мене щоразу повертає мамине слово. Мамі під час Голодомору було 14 років, вона стала живим свідком лихоліття. За її спогадами, в селі Зелена на Хмельниччині внаслідок голоду загинуло півсотні селян».
Відвідувачі виставки емоційно відчувають найтрагічніший період нашої історії. Колективізацією і розкуркуленням радянсько-комуністичний режим знищував господарів, розпорошував їх по всій країні. На панно художника яскраво зображено, як відбувалася індустріалізація, руйнувалися храми — духовна основа нашого народу, як бунтували селяни, серед яких виокремлені українські жінки.
Промовисті твори художника на виставці доповнені інсталяціями та оригінальними історичними експонатами з фондів музею того періоду. Зокрема, представлено значок колективізатора, зброя селян-повстанців, дерев’яний віз як центральний елемент інсталяції. Серед документів — дивом збережені фото: зроблені на страх і ризик радянськими громадянами та іноземцями. Виразним акцентом виставки є радянська символіка, створена у стилі маніпулятивної сталінської пропаганди.
Зворушливо виглядає постать жінки в ошатному народному строї. «До речі, — розповідає Тетяна Сосновська, директорка музею, — маємо такий факт, що молода жінка, яка жила на межі Київщини та Чернігівщини, поїхала до Києва й обміняла свій весільний одяг і найдорожчі прикраси на дві буханки черствого хліба для голодних дітей».
Ще у майстерні з виставленими у Музеї історії роботами Валерія Франчука ознайомився куратор виставки, провідний науковий співробітник музею Сергій Носачов. «Картини я бачив від ґрунтування до появи облич, постатей людей. Голодомор показати непросто. У цій залі ми поєднували образи і предмети, навіть залишили барельєф радянських часів, який свідчив про щасливе життя. Водночас колоски у вітрині нагадують про підписаний Сталіним документ, який у народі називали «Законом про п’ять колосків». Унаслідок цього закону в Україні було розстріляно 16 тисяч підлітків», — розповів Сергій Носачов.
У центрі виставкової зали — інсталяція з двох частин селянського возу. Одна з них наповнена мішками зерна, що символізують родючу землю і достаток українських селян. На іншій — прикрита чорним полотном гора як свідчення того, на що перетворили благодатний край у 1932—1933-х роках. «Тими самими возами, якими возили врожай, під час Голодомору вивозили трупи — померлих голодною смертю селян. Їх ховали без священиків», — підкреслила Тетяна Сосновська.
Загалом виставку «ГолодоМор» реалізована спільно з учасниками освітнього проекту Музею історії «Школа музейних лідерів», створеного за підтримки Українського культурного фонду.
«Цього року — 85-ті роковини Голодомору — геноциду українського народу, — констатував на відкритті виставки віце-прем’єр міністр України В’ячеслав Кириленко. — Відбуваються заходи, які нагадують про жахливі події, не дають про них забути, аби вони більше не повторилися. Комуністична Росія знищила мільйони українців, щоби ми не піднялися з колін. Але українці вистояли, пережили політичні репресії, стали сильнішими».
Україна довго йшла до правди про ці жахливі події. Лише 2003 року парламент ухвалив документ, у якому Голодомор було названо геноцидом. «Невизнання Голодомору геноцидом, нехтування національною пам’яттю і ненависть до України завжди йдуть поруч. Усі злочини, архівні документи про них радянський режим хотів приховати. Та в сучасній Україні більшість українців хочуть знати правду про себе», — наголосив високопосадовець.
«То було пекло для мільйонів наших людей, — сказав у своєму слові Василь Кушерець, доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАПН України, віце-президент Товариства «Знання» України, президент Університету сучасних знань. — Цифри про загиблих під час Голодомору у різних документах різняться. Хтось називає цифру три мільйони, а за переконливими даними професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира Сергійчука цифра реальних втрат сягає понад сім мільйонів. На жаль, у нас і досі йде війна за нашу історичну пам’ять. Хочеться, щоб знання про нашу історію були правдивими».
До речі, у Товаристві «Знання» України виставка робіт Валерія Франчука відкрилася 26 листопада.
