Політтехнолог Денис Богуш: «Доля українських виборів залежить від коміка»

Як олігархи використовують свої телеканали для впливу на вибори і формування громадської думки, яких сюрпризів чекати від президентських перегонів і хто ж сформує трійку лідерів, «Апострофу» розповів політтехнолог, експерт у сфері стратегічних комунікацій, фа­хівець із антикризових кампаній Денис Богуш.

— Одна з основних статей витрат під час виборів — це медіакампанія. Хто сьогодні з політичних сил, конкретних політиків контролює медіа в Україні?

 

— Медіа у нас контролюють, здається, три політичні сили. Найпопулярніший канал, який б’є всіх у всіх рейтингах — «1+1» Ігоря Коломойського. На другому місці «Інтер» — це Льовочкін, Хорошковський і Фірташ. Далі Ахметов — телеканал «Україна». Потім йдуть три канали Пінчука: СТБ, ICTV та «Новий канал». Плюс «112» і Zik, які зараз перейшли Медведчуку якимись шляхами. «Прямий» і «5-й канал» — це, може, якесь оточення Порошенка, але ці канали мають сегментарний вплив. Тому що найвпливовіший канал — «1+1», його гарантовано дивиться щовечора мінімум десять мільйонів людей.

 

Якщо говорити про новинні канали, то за впливом «112» — на першому місці, а далі йде вже —ewsO—e і «Прямий». Кажуть, що зараз «112» — власність Медведчука, там змінилася й інформаційна політика, і логіка запрошення людей. І найголовніше, що політики розуміють, як медіа впливає на громадську думку. Спочатку вони новинами впливають на людей, а потім, коли почнеться активна перед­виборча кампанія, підуть рекламні ролики.

 

— Тобто, навіть якщо політик або політична сила — у чорному списку, вони все одно зможуть домовитися про рекламу?

 

— Дивлячись де. У принципі, так, усі домовляються. Просто в момент виборів виникає питання рівного доступу. І як тільки виникає рівний доступ, ось тоді виникає нагляд Нацрадою з телебачення і радіомовлення, яка починає стежити, щоб не було порушень. Тобто  якщо скарга виникає про те, що нерівний доступ, то вони починають вживати якісь заходи. Тому в «Інтера» були питання з ліцензією, та й у інших каналів можуть виникнути подібні проблеми.

 

— Наскільки важливі регіональні медіа і як їх можуть використовувати політтехнологи?

 

— По-перше, дивлячись, які канали, в яких регіонах, наскільки вони розкручені, наскільки їх дивляться. Люди, звичайно, хочуть дивитися новини «свої». Наприклад, у Київській області є два дуже сильні телеканали: це «Погляд» — Ірпінь, Буча, Ворзель, Коцюбинське, Вишгород, і «Крокус» — у Білій Церкві. Вони дуже популярні у себе: десь 30-40% місцевих жителів їх дивляться, тобто вони дивляться новини про події свого регіону, які не зможуть побачити по центральних телеканалах.

 

Якщо ці регіональні канали якусь політичну складову додають, то тоді, звичайно, вони також можуть бути інструментом впливу, але це вже не гарантовано. Якщо місцеві канали фінансуються владою, то вони облизують владу, і це викликає таке почуття блювоти, що тільки бабусі дивляться таке. А якщо ці канали тримають у напрузі владу, то тоді це цікаво, тоді це реальна четверта влада. І так у дуже багатьох регіонах: є в Запоріжжі дуже активні канали, у Дніпрі активні канали, у Вінниці, у Полтаві, у Кропивницькому, у Миколаєві. Їх дивляться і обговорюють, вони там є частиною життя.

 

— Тобто вони мають вплив на місцеве населення?

 

— Так. Просто питання в технологіях, як впливають.

 

— Є політики, які користуються величезною популярністю у Facebook. Ці політики думають, що їх усі знають, у них величезний рейтинг, а в підсумку перемагають ті, кого більше на телебаченні світять. Так хто сьогодні більший вплив чинить — інтернет чи традиційні ЗМІ?

 

— Населення бідне, і воно дивиться телевізор уже багато років. Це все ілюзія. Я б порекомендував цим кандидатам, які говорять про Facebook, просто посидіти на виборчій дільниці з ранку до вечора, подивитися в обличчя людям, які приходять голосувати. Адже ці кандидати думають про лайки, пости, флешмоби, твіттери, а приходять на дільниці пенсіонери, інваліди, звичайні сім’ї. Це потім дуже протвережує.

 

Так, соціальні мережі, Facebook — дуже важливі, зараз близько 80% молоді підключені до інтернету в країні, але ці люди не цікавляться політикою. Потрібно відразу зрозуміти, що вони твій політичний ролик не будуть дивитися в інтернеті. Це працює вже більше, але працює винятково для місцевих еліт. Тобто такі ж, як ти, кандидати і журналісти, осіб зі сто, сидять у цьому місті і в цьому Facebook, і один одного лайкають, ще кожен додає два-три боти, і в них там узагалі окреме життя. Ось кандидат «налайкався», виходить на вулицю, а там на лавці сидять три бабусі, які взагалі не в курсі всього того «движняка», який відбувається в соц­мережах. Звичайно, технології розвиваються і просуваються, але дуже повільно.

— Хто ще, крім Тимошенко, активно працює з молоддю?

 

— Усі працюють із молоддю, просто такий результат: молодь усе одно не прийде на вибори. У Кличка молода аудиторія була все життя. «Народний рух України» працює з молоддю, у БПП є молода «Солідарність». У всіх є ці молодіжні крила, і я вважаю, такі кадрові резерви потрібні. Те, що навіть ці молодіжні крила зможуть привести більше хоча б на 5% молоді в їхньому рідному місті, це гранично складна історія. Я у виборах беру участь з 1998 року, близько 30 кампаній провів, причому я там на стратегічних ролях: або керівник кампанії, або керівник штабу, завжди я цей фактор враховую і намагаюся щось із ним зробити.

 

Молоді дуже не хочеться йти на вибори. І навіть влаштовуючи концерти відомих виконавців... ця молодь приходить на концерти, вона кричить, бере участь у різних перформансах та акціях і навіть стоїть із плакатами. Але зробити особистий громадянський крок: узяти паспорт у неділю і піти на вибори — це гранично складно. Нам ще треба виховувати молоде покоління. До речі, молоді приходить більше на 5-10%, ніж, наприклад, десять років тому, але це залежить від загальної явки. Якщо загальна явка на місцевих виборах — це 40-50%, на загальнонаціональних — це 50-70%, то відсоток молоді пропорційно вищий, якщо маленька явка, то пропорційно нижчий.

 

— А скільки молоді в нас узагалі у відсотковому співвідношенні?

 

— 30%. Я зазвичай поділяю на три категорії: пенсіонери, їх десь приблизно 11 мільйонів осіб, молодь, яка може голосувати, і середнього віку працюючі люди, їх приблизно рівні частки. Із пенсіонерів приходять 80%, з молоді приходить 10-15%, а ось уся явка залежить від працюючих. Тобто якщо приблизно приходить 50% працюючих.

— Чого чекати нам до Нового року, яких, можливо, цікавих і не дуже подій напередодні президентської кампанії?

 

— Усе буде так само. Гравців не додасться, будуть якісь гротескні, типу Іво Бобула, або ще хтось, але всі вони відпадуть у момент реєстрації, коли треба буде платити 2,5 мільйона гривень. Тоді ми побачимо реальних кандидатів. Я бачу вибори як змагання Порошенка і Тимошенко. Зараз рейтинг Порошенка зростає, Тимошенко падає, падає рейтинг Гриценка, тому що він нічого не робить. Йому реально величезна кількість людей повірила, а ніхто нічого не зробив. Уся ця опозиційна біло-синя ніша впаде, тому що роздрібнилася. Тобто якщо раніше Рабинович з Опозиційним блоком і «За життя» об’єднались і висунули кандидатом у президенти Бойка, то він би гарантовано виходив до другого туру. У Новинського — там узагалі піввідсотка. А ось Мураєв роздробив «За життя», і тепер у біло-синіх немає шансів зайти до другого туру. Ось чому Путін так зараз і нервує: вплив на церкву вже починає втрачати, і вплив на виборах теж проб­лематичний. Тому що вони роздрібнилися і вже точно не виходять у другий тур.

 

Зараз уже виникає зовсім інше питання: як вчинить Зеленський. Якщо кампанія Зеленського вийде з віртуального світу в реальний, і ми побачимо якусь політичну команду, то у нього будуть хороші шанси. Але поки лідирує Юлія Тимошенко зі своєю командою. І на третьому місці — Петро Порошенко. Я думаю, що буде ще далі зростання Порошенка, якщо Тимошенко нічого не придумає цікавого, якщо її не підтримуватиме Медведчук або Путін, як вони до цього зробили: Медведчук взагалі сказав, що Юлія Тимошенко краще, ніж Порошенко, а Путін сказав, що ми будемо домовлятися з новою владою, ми з цією не хочемо, а з новою ми будемо домовлятися.

 

— Тобто, ви думаєте, що в другому турі антирейтинг Тимошенко може спрацювати і Порошенко виграє?

 

— Тут антирейтинг не так важливий, як рейтинг. Тобто антирейтинг — це тільки можливість злетіти швидко. Коли у тебе дуже великий антирейтинг, тобі дуже складно в останній момент різко злетіти на категоріях «добро» і «зло». А важливий рейтинг: якщо він підросте у Тимошенко і Порошенка, вони будуть на рівних. Але Порошенко гравець більш досвідчений, і у нього є ресурс. У «Батьківщини» немає ресурсу владного в регіонах, тому Порошенко тут поза конкуренцією. Але якщо буде великий рейтинг у Тимошенко, то вона виграє.

 

Зараз дуже багато хто думає, куди бігти: до червоних або до синіх. Експерти, місцеві депутати, політики спостерігають, хто переможе, вони зараз чекають, коли це все буде вже так 50/50. Їм дуже важливо потрапити в команду переможця. Тому що, якщо прийде Тимошенко, їй потрібні будуть нові люди всюди: у кожній області, на кожному міністерстві — це 1500 осіб, яких треба поставити на посади буквально за перший місяць. А БЮТ дуже голодний, вони вже готові, але зараз є можливість у когось ще потрапити в топ. Тому зараз така цікава ситуація.

 

Я думаю, що до Нового року буде зрозуміло, що саме ці два головних кандидати будуть, якщо Зеленський не вистрілить, і, якщо Гриценко не вчинить якусь правильну дію. До цього Гриценко робив неправильні дії, тобто у нього був високий рейтинг, але зараз він здувся, не зміг утримати його, тому що у нього немає команди, він її не вміє будувати. Тому ніяких нових облич, крім Зеленського, Порошенка і Тимошенко ми не побачимо.