Із Наталією Осташ, головою Об’єднання українок Бельгії, ми познайомилися на нещодавньому святкуванні 70-річного ювілею організації.
Народилася пані Наталія у місті Турка, що на Львівщині. Жартома називає своє рідне місто столицею Бойківщини.
Закінчила факультет іноземних мов Дрогобицького педагогічного інституту.
Доля так склалася, що нині живе й працює в Бельгії. Вже чотири роки очолює Об’єднання українок Бельгії.
Зберегти і пропагувати все, що є українським
— Пані Наталіє, час стрімко летить. Одні покоління змінюють інші. Очолювана вами нині організація живе й продовжує діяльність. Ось уже 70 років! І варто пригадати тих, завдяки кому цей ланцюжок жіночої діяльності українок у Бельгії не переривається.
— У 1945 році до Бельгії прибуло, за різними оцінками, від 15 до 20 тисяч українців. Ці люди відповіли на пропозицію Бельгійського уряду працювати у вугільних шахтах. Вони не хотіли повертатися до України, окупованої радянською владою.
Як відомо, один у полі не воїн. Молоді хлопці і дівчата це дуже швидко зрозуміли і почали гуртуватися. Так і виникла перша українська організація в Бельгії — Український допомоговий комітет, а при ньому жіноча секція. У 1948 році, на першому конгресі українців Бельгії, 18 жінок заявили про створення окремої організації — Об’єднання українок Бельгії.
У тому ж 1948 році була створена і Світова федерація українських жіночих організацій. ОУБ є одним із засновників СФУЖО, поряд із союзами українок Америки, Канади, ОУЖ Німеччини та Великобританії. До сьогодні ОУБ залишається членом СФУЖО. Будь-яка організація будується на власному ідейному підґрунті. Для ОУБ це перш за все — збереження і пропагування всього, що є українським — культура, традиції, історія, а головне — мова.
— Ваша організація має певну мету, завдання?
— Насамперед, всебічно допомагати Україні. Плекати почуття єдності, історичної нерозривності та зберігати культурну спадщину українського народу. Дбати про збереження української ідентичності. Зберігати та налагоджувати нові зв’язки з міжнародними, зокрема жіночими, організаціями, представляти перед ними українське жіноцтво та захищати інтереси українського народу.
— Хто був першими очільницями Об’єднання українок Бельгії?
— Першою очільницею Об’єднання українок Бельгії у 1948 році стала пані Зінаїда Витязь, інженер за фахом, яка народилася у Харкові. До війни викладала креслення у Харківському проектному інституті. Пані Зінаїда була душею організації довгих 26 років — аж до 1974 року. За цей час вона об’їздила Бельгію вздовж і впоперек. До 1950 року, тобто всього за 2 роки, було створено 15 осередків. На жаль, у 1960 році почалася масова міграція українців за океан — у пошуках кращої долі вони прямували до США, Канади, Австралії. У 1960 році у Бельгії залишилося всього п’ять осередків об’єднання. Але це не послабило жіночого руху і ті, хто тут залишився, продовжували працювати з потрійною енергією.
У 1969 році Об’єднання українців Бельгії було офіційно зареєстроване як неприбуткове товариство у Бельгійському моніторі, перший статут також був опублікований саме тоді.
Діяльність післявоєнного періоду не надто відрізнялася від сьогоднішньої. Жінки організовували свята, різноманітні заходи, виставки народного мистецтва, вели просвітницьку роботу серед бельгійців, до яких доносили, хто такі українці, пояснювали, що є така країна Україна, але вона тимчасово окупована. Свято вірили в те, що їхня Батьківщина стане незалежною і самостійною. Усіма своїми діями намагалися наблизити цей день.
Хочу розповісти про такий випадок. У 1991 році померла секретарка централі Об’єднання українців Бельгії пані Анна Борачок. Померла від серцевого нападу після маніфестації у Брюсселі, під час якої вона разом зі своїми посестрами вимагала звільнення України від комуністичного поневолення. Як написала мені її онука, вона померла щасливою, бо знала, що скоро зможе повернутися у рідну домівку. Отже, наші попередниці проводили політичні акції, пікетували посольство тодішнього СРСР, як ми останнім часом це робили перед посольством Росії.
Дрон — для бійців
— Як вдавалося зберегти рідну мову, традиції?
— В усі часи Об’єднання українців Бельгії відігравало важливу просвітницьку роль. При осередках працювали українські школи і садочки. Дітей, які народжувалися на бельгійській землі, навчали української мови, історії, пісень, українських народних танців. До речі, цікавим є те, що діяльність садочків у 1970-х роках частково фінансувалася з дотації Союзу українок Америки, що свідчить про тісну співпрацю і взаємодію українських жіночих організацій у світі ще до появи інтернету і сучасних технологій.
Варто згадати, що завдяки старанням пані Зінаїди Витязь у 1950-х роках на регіональному радіо Hai—aut-Ce—tre існувала щомісячна програма українською мовою. У той час, коли зв’язку з рідною землею не було, жінки організовували збори коштів для допомоги українцям інших країн — наприклад, Польщі, Бразилії. Із 90-х років, коли Україна стала незалежною, всю гуманітарну допомогу спрямували в Україну.
— Ви маєте осередки там, де переважають українки?
— З новою хвилею еміграції у 2000-х роках організація отримала друге дихання. Новоприбулі українки у 2012 році створили осередок в Антверпені. А Революція гідності та початок війни на Донбасі стали поштовхом до створення у 2014 році осередку в Брюсселі. Зараз наш історично найстаріший осередок у містечку Льєж успішно співпрацює з двома молодшими. Серед членкинь нашої організації є такі, які народились уже на бельгійській землі, і ті, хто народився в Україні — хто до Другої світової війни, а хто вже в незалежній державі. Наймолодшим нема ще 30, а найстаршим — за 80 років. Ми всі різні, але в цьому величезне багатство нашої організації, яка переплела в собі найрізноманітніші таланти для спільної праці на благо громади й України.
— Ви живете активним громадським життям, проводите багато заходів.
— Ми успішно проводимо культурні проекти, беремо участь у виставках, міжнародних фестивалях, організовуємо покази фільмів, концерти музичних колективів. Наше завдання — просувати позитивний імідж України, пропагувати і поширювати нашу культуру, нагадувати про Україну за будь-якої нагоди.
— Не залишається осторонь об’єднання і від проблем, які зараз в Україні?
— Попри все, наша головна мета сьогодні — допомогти Україні захиститися від ворога і зберегти свою територіальну цілісність. Тому останні роки більшість наших зусиль направлені на допомогу захисникам України. Ми допомагали і донецьким «кіборгам», і батальйонам «Азов» та «Айдар», і бійцям «Правого сектору», і окремим бригадам Української армії. Купували тепловізори, пристрої нічного бачення, берці, одяг, кровоспинні засоби, рентген-апарати, апарати Єлізарова, ліки. Останній наш « трофей » — дрон для бійців «Айдару», двоє з яких були присутні на ювілейному вечорі з нагоди 70-річчя Об’єднання українок Бельгії.
Україна там, де українці
— Пані Наталіє, є з ким працювати, є кому сказати вдячне слово?
— Звісно, хочу подякувати всім тим, завдяки кому наш ювілейний вечір став можливим. Насамперед, членам організаційного комітету, які провели не одну суботу і неділю разом, обдумували до деталей усі дрібниці. Серед активістів — Надія Бойченко, Оксана Гезей, Ольга Голова, Людмила Димнич, Леся Ігнатюк, Леся Ільшина, Люся Клименко, Тетяна Мяус, Надія Сеничак, Ольга Суха, Ірина Храпко, Людмила Черепаніна, Галина Шаповал. Мої слова вдячності за допомогу на відстані і моральну підтримку Терезі Проць і Катерині Згадзай.
— Ви по-особливому відзначили жінок, які багато років свого життя присвятили організації Об’єднання українок Бельгії...
— Насамперед хочу подякувати за довголітню працю Марії Капечук, Марії Карпі, Ользі Михайлюк, Одарці Галабурді, Любові Лиско, Марії Галабурді, Терезі Проць, Ганні Шпинді, Галині Шаповал. Ми вирішили подарувати їм ікони матері Божої. Ці ікони виготовила українка Олена Кабаровська, яка живе у Херсоні в Україні. Пані Олена — мама хворого на ДЦП 10-річного хлопчика Назара. Виготовленням ікон вона збирає гроші на лікування своєму синові. Отож, замовивши в Олени ікони, ми зробили ще одну добру справу — допомогли дитині пройти курс реабілітації у місті Трускавці. Тож нехай пресвята Богородиця охороняє кожну жінку-берегиню. Сьогодні ми знаємо точно: «Україна там, де є українки!»
ЮВІЛЕЙ
Із борщем та етноодягом
У затишній залі збиралися українки. З усіх міст Бельгії дороги вели до Брюсселя. Радо зустрічали гостей з Німеччини, Люксембургу, України.
Особливу шану учасники відзначення 70-річчя Об’єднання українок Бельгії віддали найстаршим представницям організації, а також вшанували пам’ять тих, хто стояв на початку створення ОУБ і доклав багато зусиль для того, щоб розповісти бельгійцям про Україну та її народ, який бореться за свою незалежність.
Велику вдячність та повагу українкам Бельгії за їхню діяльність із захисту національних інтересів України в Бельгії та волонтерську роботу висловив Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, представник України при ЄС за сумісництвом Микола Точицький. Він зачитав привітання членкиням Об’єднання українок Бельгії з нагоди ювілею від імені заступника міністра закордонних справ України Василя Боднара.
На святкуванні було все бездоганно: організація вечірки, чудові, вишукані, самодостатні і гарно вбрані жінки в українських вишиванках, з коралями і з усмішками на обличчях...
А ще — смачнющі страви! Ну, як, скажіть, обійтися без українського червоного борщу з пиріжками з капустою і грибами?! За особливим рецептом пані Леся Ігнатюк приготувала борщу 40 (!) літрів. Власне, й пиріжки — витвір її рук!
На столах радували око квіткові декорації, які майстерно виконала Ганна Шпинда. По завершенні вечірки їх можна було придбати, а кошти від них пішли на потреби воїнів АТО. Кожному учаснику зібрання дістався смачний красивий пряник із логотипом об’єднання.
Оплесками українки Бельгії зустрічали своїх подруг, які на мить стали моделями й успішно демонстрували колекцію одягу еко-етнобренду «Зерно». Його представляла і засновниця марки Христина Патик, яка завітала з Києва.
