Іван Косенко: «Cофіївка» — вічний пам’ят­ник коханню та безсмертній гармонії»

...Він жартома називає себе людиною ночі, бо йде до свого улюбленого парку, коли ще темно, а повертається додому, коли вечірні сутінки вже вкривають землю. Рідні давно змирилися з цим — така в нього робота... Зараз його ім’я добре відоме вченим найславетніших дендрологічних парків і за межами України.

 

Знайомтесь, Іван Семенович Косенко: член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор, директор Національного дендрологічного парку «Софіївка», що в Умані — місті звитяжної слави українських козаків. Він — не тільки вмілий керівник, а й талановитий науковець, який написав багато наукових статей і книжок про «Софіївку». 

 

— Іване Семеновичу, ваші колеги розповіли про дуже напружений робочий день свого директора. Ще ніч не вгасла, а ви вже крокуєте п’ятикілометровим маршрутом по рідній «Софіївці». І так майже сорок років...

 

— Маленьке уточнення — маршрут десятикілометровий. Для мене немає дрібниць: там хтось папірець кинув, а може, й порожню пляшку... Всякі бувають люди. Віднесу до урни. Раніше зустрічалися написи, вирізані на дорогоцінних реліктових деревах: «Тут були Вася і Маша з Волгограда», інші подібні... Щоправда, в останні роки це припинилось. Краса парку чарує відвідувачів, облагороджує, виховує... «Cофіївка» — вічний пам’ят­ник коханню та безсмертній гармонії. І хто побував тут, це зрозуміє... А відвідують нас сотні туристів щоденно — не лише з України, а й iз різних куточків світу.

 

— У чому особливість вашого дендрологічного парку? 

 

— Архітектура унікального дендропарку базується на давньогрецькій і давньоримській міфології. «Софіївка» ніби живе разом iз міфічними героями, які відображені в статуях, композиціях парку. Нами багато зроблено, щоб відновити назви і події міфологічні, які з плином століть були втрачені і зараз повертаються у «Софіївку». Так, як це зробив видатний археолог Шліман: йдучи слідами міфів Гомера, він відкрив справжню Трою. 

Ось і ми, візуально намагаємось оживити прадавні легенди Гомера. Про це я написав у своїй науковій праці «Матеріалізація образів гомерової «Одіссеї», як вершина геніальності Людвига Метцеля». А взагалі, історію парку не можна відірвати від імені прекрасної грекині Софії.

 

Телефонний дзвінок перервав нашу розмову — приїхали колеги Івана Семеновича з Чорногорії.

 

— Вибачте, але про цю жінку та історію її кохання ніхто краще не розповість, ніж Галина Володимирівна. А нашу розмову продовжимо завтра.

Іван Семенович недарма порадив зустрітися з екскурсоводом Галиною Никитюк. Коли я йшов з нею алеями парку, то не міг відірвати очей від усе нових і нових чарівних куточків цього рукотворного дива, котрому мине скоро 225 років. А краса, помножена на захоплюючу розповідь справжього і глибокого історика Галини Володимирівни, багатого варта...

 

Тут оживають герої гомерівських легенд і тихо шепоче осіннє листя, яке падало колись під чарівні ніжки Софії — першої красуні Європи. Так її назвав свого часу князь Григорій Потьомкін. Образ жінки-грекині — пристрасної, авантюрної, талановитої — вартий пера письменника чи уваги режисера-постановника історичних фільмів.

 

Тож не дивно, що в голові саме цієї жінки народився задум створення дендрологічного парку, яким сьогодні милується весь світ. Але до цього були бурхливі любовні романи з вінценосними особами Європи — пруським королем Фрідріхом II, австрійським імператором Йосифом II, Людовиком XVI, поляком Станіславом Понятовським... Це були ще ті часи!

 

Краса Софії надихнула молодого Моцарта на створення одного зі своїх шедеврів опери «Викрадення із сераля».

 

Не встояв перед надзвичайною красою і всемогутній Григорій Потьомкін, який тримав її при своєму штабі під час російсько-турецької війни. Софія досконало володіла французькою мовою і не гірше турецькою — адже вона походила з Греції, тоді провінції Отоманської Порти.  Першого чоловіка прекрасної Софії Юзефа Вітта Потьомкін призначив комендантом міста Херсон, подарувавши ще 6000 карбованців сріблом. Він казав Софіїному чоловікові, що його дружина дуже корисна при штабі — адже зараз точиться війна з турками.

 

Софія навіть брала участь у Віденському конгресі 1815 року, куди з’їхалися царі, королі та імператори для розподілу колишніх наполеонівських завоювань.

Любовні пригоди грекині гармонійно переплелися зі справами політичними. Навіть імператриця Катерина II не встояла перед цією видатною жінкою: вона нагородила чарівну грекиню діамантовими підвісками — за заслуги перед вітчизною у російсько-турецькій війні.

Та справжня любов прийшла до Софії, коли їй минув 31 рік. На пишному балу в Яссах, які так любив влаштовувати Григорій Потьомкін, Софія познайомилась з некоронованим королем Польщі графом Станіславом Потоцьким. Жінка надзвичайної краси вразила його серце. Кілька років вони жили разом у Тульчині, де Софія народила графу троє діточок. Та розкішний і галасливий графський палац не задовольняв грекиню — вона мріяла про тишу й усамітнення. Софія давно плекала надію створити красивий затишний парк: вона бачила такий у польської подруги під Варшавою. Граф Потоцький не міг відмовити дружині... 

 

У 1802 році на околиці Умані виріс парк: будували його десятки тисяч кріпаків найбагатшого польського магната — графа Потоцького. Керував будівництвом вищезгаданий Людвіг Метцель. Тонни вибухівки здіймали у повітря десятки тисяч тонн рідкісного місцевого граніту. На очах народжувалися таємничі печери та гроти, про які писав древній Гомер. Багатюща міфологія давніх греків ніби оживала під натрудженими руками українських кріпаків. Це була тяжка і небезпечна робота.

 

Шість років копали паркові ставки і русло підземної річки, споруджували водоспади і водограї, прокладали затишні алеї. Тисячі будівельників перенесли до місця майбутнього парку велетенські кам’яні брили вагою 50—100 тонн... У парку висадили дерева місцевих порід та екзотичні рослини, завезені з різних країн. Майстри з Італії прикрасили парк мармуровими статуями грецьких богів і богинь, філософів і поетів. І ось на околиці Умані з’явилася невеличка Еллада — батьківщина дружини графа Потоцького. Своєю красою парк не поступався навіть Версалю — так говорили тоді в Європі.

 

У Центральному державному історичному архіві Києва зберігся список прізвищ кріпаків, які будували цей шедевр: Заремба, Діброва, Закуренко, Чорнокриленко, Троян... і далі. Давно вже немає цих працьовитих людей, але тисячі відвідувачів iз різних країн щодня бачать безсмертну красу, залишену ними. Як і цей павільйон Флори: у стародавній Греції Флора — богиня весни і квітів.

 

Над нижнім ставом Софіївки нависає Левкадська скеля. На міфічному острові Левкада був вхід у підземне царство Аїда. Зі скелі острова кожного року скидали в море хабарника чи казнокрада. Гей, хабарники та казнокради XXI століття, де ваша Левкадська скеля?!

 

У проміжках між колонами павільйону Флори видно мальовничі краєвиди: Нижній став, або Іонічне море, водограй «Змія», тераса Муз, грот Аполлона, Бельведер. Тут усе сплановано творцем Софіївки Людвигом Метцелем. Якщо дивитися на згадувану вже Левкадську скелю збоку, можна побачити профіль людини. Власник парку Станіслав Потоцький таким чином залишив по собі пам’ять у камені.

 

Як це буває в долі людській, щастя і туга часто ходять поруч. У сім’ї Потоцьких народилося троє діточок, та вони померли від холери у ранньому віці. За переказами, Софія поховала малят під обеліском «Розбита колона». У київських архівах під номером №49 збереглися листи Софії до графа, який у той важкий час був у справах далеко за кордоном. Їх не можна читати без суму: «Ось вже три тижні я прикрашаю квітами святе місце під усіченою колоною, де покояться наші янголята. Колона так нагадує мені недогорілу свічечку».

 

Тихо дзюрчить джерело Гіпокрена — у грецькій міфології воно давало творче натхнення поетам. Приходять сюди по натхнення і сучасні поети та композитори, змагаються екстрасенси, котрих ми бачимо на телевізійних екранах. Символічна естафета від міфології до сучасності... 

 

Грот Діани, грот Сцілли, грот Локетека, грот Поліфема, грот Фетіди. У «Софіївці» багато гротів, створених силою вибухів. Паркові інженерні споруди немов повінчані з красою багатющої флори дендропарку і надають містичної таємничостi його чарівним куточкам. Таким, наприклад, як Верхній став — серце всіх гідротехнічних споруд заповідника. На ставку насипаний штучний острів, що носить назву Анти-Цирцеї. За міфом, німфа Цирцея перетворювала людей на тварин. Але ж у парку Потоцьких мала жити чарівниця з протилежними якостями. Тому ім’я чарівниці Анти–Цирцея.

«Софіївка» — це без перебільшення поема з каменю, води, рослин, архітектурних споруд і скульптур.

В одному з куточків дендропарку пасуться коні, які ніби прилетіли з давньогрецьких міфів Гомера. Їх утримують не лише для краси — коні допомагають лікувати дитячий церебральний параліч. На могутній спині білого красеня Нарциса малюки навіть виконують... шпагат. А доглядає за цим господарством Оксана Петрівна — вона і ветеринар, і веде школу верхової їзди, і допомагає діткам.

 

Улітку кожного ранку на одному зі ставків Софіївки купається більше сотні людей. Поблизу — величезні гранітні глиби, від яких віє спокоєм. Діти дуже люблять це місце — вони стрімко біжать сюди, ніби їх притягує сильний магніт. Взимку на ставку теж людно: в ополонках купаються «моржі».

 

Надзвичайно багатий рослинний світ дендропарку — 3200 різновидів рослин, лише троянд 250 сортів. Тут ростуть дерева з усього світу. Повітря буквально наповнене цілющими фітонцидами, і люди часто приїжджають сюди, щоб підлікувати серце і судини. 

 

Гінкго білоба — найдревніший вид рослин на планеті Земля. Походить з Китаю, але японці вважають це дерево своїм, у Південній Америці його називають деревом ацтеків. Ліки з нього чистять судини головного мозку, і це найкраща профілактика від його важких захворювань. Але! Є ще у Софіївському парку дуже небезпечна рослина — борщівник гігантський. У сонячні дні він дає дуже важкі опіки, коли торкнутися нижньої частини листа (у похмурий день рослина поводиться не так «войовниче»). Цікавий і деревовидний ведмежий горіх (фундук) — гордість парку. У «Софіївці» навіть організували своєрідний туризм зi збирання його горіхів. Безкоштовний. І несуть туристи додому повні мішки смакоти...

 

На ставках плавають лебеді — шипуни, кликуни і чорні. З Австралії. Їх радо підгодовують діти, птахи довірливі й підпливають зовсім близько. Зимують благородні птахи у спеціальних вольєрах, у стайнях поряд з кіньми. А взагалі у дендропарку мешкає 76 видів птахів. Найнезвичайніші — гуси тянь-шанські, які можуть перелетіти навіть Еверест. Суперптахи досить небезпечні для пасажирських літаків. Учені не можуть з’ясувати, як при температурі мінус кілька десятків градусів, коли в птахів просто замерзає кров, вони продовжують летіти...

Та повернемося в минуле, щоправда, не таке вже далеке. Друга світова війна, 28 серпня 1941 року. Поблизу «Софіївки» Муссоліні разом з Гітлером приймають парад італійських військ. А вже за годину Гітлер і Муссоліні приймають парад німецьких військ у самій Умані. Збереглася воєнна хроніка тих днів та свідчення старих уманчан.

 

Після парадів вожді пили каву на Острові кохання в знаменитому дендропарку. Фюреру так сподобалась «Софіївка», що він у майбутньому збирався зробити тут місце зустрічей для німецької знаті. Та не судилося...

У 1945-му тут побував Микита Хрущов і, незважаючи на важкий післявоєнний час, виділив на подальший розвиток «Софіївки» мільйон карбованців. 

А сьогодні Острів кохання з міфів Гомера — улюблене місце проведення шлюбних церемоній молодих уманчан.

Наступного дня знову зустрічаємось з Іваном Семеновичем Косенком:

 

— Ну як, сподобалась наша «Софіївка»? 

 

— Вона неймовірна... Хоча мене важко здивувати — я облітав майже півсвіту... «Cофіївка» — дійсно справжня перлина України! Не втримаюсь і від компліментів на адресу екскурсовода Галини Володимирівни: вона талановитий оповідач і має глибоке знання давньогрецької історії, цитує Гомера і Вергілія, Тараса Шевченка і сучасних поетів. Це надзвичайно прикрашає екскурсію. Ви самі готуєте спеціалістів?

 

— У нас перед травнем щороку — новий випуск екскурсоводів. Вони чудово знають свою справу, вміють зацікавити будь-якого відвідувача — чи це діти, чи іноземці. У нас часто бувають високопосадовці, гості з-за кордону. Вчора приїхала делегація з дружньої Чорногорії.

 

— З якою метою?

 

— Ми розпочинаємо співпрацю з ботанічними садами і дендрологічними парками, туристичними організаціями цієї країни. З цього приводу я був у Польщі, Німеччині, Китаї та багатьох інших країнах. Тому що цікавий не лише старовинний романтичний парк «Софіївка», а й, найперше, парк як туристична установа. Ми повинні заробляти гроші на своє утримання: держава дає дуже мало...

 

— Яке місце вашого дендропарку в переліку інших відомих парків світу?

 

— В енциклопедії Брокгауза й Ефрона ще у XIX ст. писалось: «Софіївка — найбільший і найбагатший парк Російської імперії, який не поступається таким відомим паркам світу, як Версальський парк (Париж), Сан-Сусі (Потсдам) та іншим уславленим паркам».

— Парк, пройшовши всі злами історії, ледь не загинув у 1980-му? 

 

— Так. У цьому олімпійському році планувався приїзд до парку багатьох зарубіжних гостей. А навесні сталося жахливе стихійне лихо... 1 квітня 1980 року на засіданні Президії АН УРСР мене затвердили директором «Софіївки», а вже в ніч iз 3 на 4 квітня паводок розмив земляну греблю Красноставського водоймища і вся його маса у вигляді селевого потоку з велетенськими уламками криги ринула течією річки Кам’янка в долину, де розташовані головні об’єкти і найцінніші насадження парку. Замість прекрасного історичного дендропарку була величезна руїна. Війна пощадила, а тут... Радіостанції і телестанції світу повідомили: знаменитої «Софіївки» більше не існує! Отак почалось моє директорство...

 

Парк рятувало все місто: наш колектив, робітники і службовці, працівники дитячих садків, старшокласники, учні ПТУ і солдати. До Олімпіади ми вже приймали гостей. Не дай Бог переживати таке! З того часу минуло 37 років, і старовинна і водночас нова «Софіївка», як зажди, приймає сотні наших громадян і зарубіжних гостей щодня.

 

— Ви сказали нова...

 

— Так. Скоро, на державному рівні, ми відзначатимемо 225 років заснування «Cофіївки», і до знаменної дати вже виконали і продовжуємо виконувати значний обсяг підготовчих робіт за бюджетні кошти, які нам надає Кабінет Міністрів. Велику допомогу ми відчуваємо зі сторони нашої НАН України на чолі з Борисом Патоном. Ми також вдячні народному депутату Антону Яценку, котрий реально сприяв у вирішенні фінансових справ.

 

Ви, мабуть, помітили: на головній алеї історичної частини парку знято частину асфальту й видно старовинну гранітну бруківку. Ми відновимо всю алею. Щоб вона була, як у часи Софії Потоцької... Ретельно зберігаючи дендропарк ще тих, давніх, часів, ми фактично створили і рівний за площею новий парк. У цьому видатна заслуга вчених Центрального ботанічного саду ім. Гришка НАН України.

 

Бажаючи гідно зустріти знаменну дату, плануємо побудувати японський сад — він дуже популярний у багатьох країнах світу. Є домовленість iз президентом японської компанії «Касуго», який приїжджав до нас у липні.

Також побудуємо фрагменти регулярного парку типу Версальського. Адже Уманський національний педагогічний університет і Національний університет садівництва мають факультети для підготовки фахівців садово-паркового мистецтва. У нас така своєрідна естафета — крізь віки вперед!

— Іване Семеновичу, у вас є в «Софіївці»  улюблене місце?

 

— Уся вона — любов моя! Я ж віддав їй 38 років. За все болить серце. А найбільше... Щезають колекції не лише рідкісних рослин, занесених до Червоної книги. Навіть узяти дуби: значна площа парку зайнята ними. Дубинкою називається. І от близько 30-40 відсотків цих дерев гинуть...

 

— Чому?

 

— У зв’язку з потеплінням клімату: цивілізація тисне... А є й інші цікаві й загадкові речі: у 1712 році Дніпро біля Переяслава-Хмельницького люди і коні переходили вбрід. Тоді не було гребель, водосховищ. Тому важко сказати, що це лише результат цивілізації... Є ще інші фактори. Той же улюблений ведмежий горіх: тема моєї докторської дисертації. Я вже 34 роки займаюсь ним. Ми завезли ведмежий горіх iз Кавказу. Як і дуби, він почувається зараз не дуже... Ученим «Софіївки» роботи вистачить надовго — природа так просто не відкриває своїх таємниць.

 

— Ви не тільки зберігаєте старовину, а й ведете наукові дослідження? 

 

— До катастрофи 1980-го у нас не було науковців. Сьогодні ж «Софіївка» має статус науково-дослідного інституту НАН України, який вона отримала з нагоди 55-річчя перебування в академії наук. Зараз у нас два доктори наук, два професори і 19 кандидатів наук. Інститут став осередком розвитку наукової думки, запровадження нових підходів і тенденцій у геоботаніці, біотехнології та ландшафтному будівництві. У нас проходила цікава конференція, присвячена 200-річчю від дня народження Чарльза Дарвіна. Участь у ній брали відомі українські вчені, фахівці з багатьох галузей біологічної науки: молекулярної біології, фізіології рослин, генетики, дослідження фітоінвазій.

 

— Кілька років тому ваш колектив отримав Державну премію в галузі архітектури. За що   держава так високо оцінила роботу творців?

 

— Це давня історія... У 1872 році тодішні власники парку вирішили розширити «Софіївку» і побудувати поруч каскад ставків. Збереглися плани тих часів, нанесені на карту. Ми вирішили реалізувати красиву старовинну ідею і створили чотири стави. І при цьому широко використали місцевий камінь — граніт. Ви бачили, який він у нас гарний. Незвичайний! І протікає струмок. І ніби просто, та очей не відірвеш... Уманчани і гості дуже люблять це місце. Ось за нього ми й отримали Державну премію. 

 

— Крім того, що ви вчений, ви ще й директор, а значить — господарник. У наш непростий час без проблем ніяк не можна... 

 

— О! Як без них...У нас хочуть відсудити десять гектарів землі —Білоцерківський комунально-експлуатаційний відділ МО України. А там насадження фундука — затрачені великі кошти. Фундук — дуже цінний харчовий продукт — їжа богів! Його необхідно поширювати по всій Україні.

 

Іде зима — буде сутужно з зар­платнею. Та й в історичній частині дендропарку бувають пригоди. Якось вандали викрали композицію — бронзову чашу з вужами: нам вдалося знайти цих людей. Наркомани. Викрали знову — знову знайшли. Вандали додають клопоту, хотілося б більшої свідомості від людей.

 

Я вже розповідав вам про підготовку до визначної дати — 225-річчя заснування «Софіївки». Проблеми і плани диктує сама історія. Тримаємось!

 

* * *

 

Проходжу ще старовинними алеями «Софіївки». Ось вхід до міфічного царства мертвих. Кінний екіпаж щойно привіз групу екскурсантів, потім в електровагончиках прибула ще одна. Екскурсантів чекає захоплююча подорож по річці Ахеронт у підземному царстві Аїда. Втім, тут захоплює і чарує все!

 

Коли ж сюди вперше приїхали грекиня Софія і польський граф Станіслав Потоцький наприкінці XVIII століття, тут були лише піщана пустеля, порізана ярами, три старі груші, низькорослі верби над річкою Кам’янкою, кілька дубів та безладдя гранітних глиб...