В українських кінотеатрах із 8 листопада показують один із найочікуваніших фільмів — «Дике поле», перше повнометражне кіно для широкого прокату за твором Сергія Жадана.
Основа кінострічки — «Ворошиловград» культового автора, за визначенням експертів, «Книга року Бі-Бі-Сі — 2010».
2014 року BBC Україна спільно з культурною програмою ЄБРР оголосили цей роман Книгою десятиліття Бі-Бі-Сі. До речі, окрім української, роман виданий російською, польською, німецькою, французькою та ще кількома мовами.
В Україні та Польщі кілька років тому накладом у 1000 примірників у кожній з країн було поширено комікс за мотивами «Ворошиловграда», який офіційно розміщений у мережі інтернет.
Режисер Ярослав Лодигін у 2013-му повідомив, що має з Сергієм Жаданом спільну ідею екранізувати «Ворошиловград». Зйомки розпочалися у містечку народження письменника — Старобільську Луганської області влітку 2017-го.
«Наталка Ворожбит написала сценарій, здається, врятувала нашу кількарічну роботу з Ярославом», — каже тепер автор роману. Сценаристами фільму заявлені усі троє.
Уже влітку минулого року команда розуміла, що на кіноринок треба виходити з іншою назвою, аніж «Ворошиловград». Бо навіть із Луганськом її не всі асоціюють, оскільки обласний центр на сході України змінив назву ще до офіційної декомунізації топонімів, 28 років тому. «Дике поле» у потенційних глядачів включає асоціації з «диким капіталізмом» післярадянського періоду, і з анархією, і географічні.
І режисер, і письменник спільної думки: фільм і книга — дві окремі історії. Бо у кіно, на відміну від роману, не можна багато ідей розкрити якісно. Тому й довелось концентруватися на одній.
«Ми вирішили, що ідеєю фільму має бути захист свого. Це найголовніше. Захист заправки, яка наче нікому не потрібна, символізує мені нашу країну. Там круті люди, крута дружба та справжня любов. І раптом хтось переходить червону межу: на твоє каже, що це не твоє. Як діяти далі?» — каже Ярослав Лодигін.
«Дике поле» показує особливі порядки Луганщини і колоритних персонажів. (Якщо згадати, Сергій Жадан іронічно «присвячував» роман «Ворошиловград» рейдерам).
За сюжетом, красунчик Герман — незалежний експерт — поза малою батьківщиною з телефонного дзвінка дізнається, що його брат поїхав за кордон, і він тепер, у Богом забутому краї дитинства, — власник старої заправки, «золотої жили», яка за 70 км від наступного подібного сервісного центру. Гері «пропонують» продати бізнес за 50 «штук», але, не отримавши миттєвої згоди, вирішують його прости «віджати».
По один бік — місцевий кукурудзяний король Марлен Владленович із найманими прихвоснями. По інший — Герман зі знайомими з дитинства старшими Кочею та силачем Олександром на прізвисько Травма.
Як не дивно, фільм обнадіює, а не заганяє у глухий кут. Цим «Дике поле» відрізняється від інших українських художніх прокатних кінострічок про непросте життя в Україні: «Припутніх», герої яких мешкають на Чернігівщині, постчорнобильської «Брами» і «Донбасу», який жахає «порядками» Новоросії.
Додає оптимізму глядачам «Дикого поля» і переважно красива операторська робота: незважаючи на загалом депресивний антураж, естетів періодично зачаровують пейзажі.
Оператор Сергій Михальчук (його попередні роботи: «Коханець», «Мамай», «Поводир»), художник-постановник Влад Одуденко («Плем’я», «Поводир»), другий режисер — Олексій Смоляр («Землетрус», «Захисники», «Кома»).
Кажуть, на виконавця ролі Германа претендувало понад 150 виконавців. Обраний Олег Москаленко на екрані — це герой перехідного часу, якому простіше пливти за течією, але повагу від інших отримуєш лише тоді, коли проявиш принциповість. Взагалі, виконавчий ансамбль «Дикого поля» органічний: Коча — Володимир Ямненко, Травма — Георгій Поволоцький, пастор із наркоманським минулим — Олексій Горбунов, інші.
Герман, який не один рік жив у Києві, у фільмі говорить українською (хтось йому навіть зауважує: «гаварі па-русскі»). Донбаські хлопці, як і в житті, російськомовні. Суржику теж немало. Ті, хто читав роман «Ворошиловград», не дивуються, що і з екрана інколи звучать мати. Діалоги і репліки героїв не раз змушують посміхнутися.
«Цей фільм — сміливий експеримент. Не зовсім жанрове кіно. Це незвичайний приклад, коли ми робимо атмосферне, але доволі складне кіно з позицій серйозного національного релізу. Маю надію, що воно свого глядача знайде», — каже продюсер «Дикого поля» Володимир Яценко.
Бюджет фільму — 31 мільйон гривень. Майже 16 мільйонів iз них надало Держкіно України. Уже наступного року «Дике поле» покажуть на телеканалі «Україна».
