Перформативний простір «Більше, ніж гра» діяв у Києві під час IV Освітнього фестивалю «Арсенал ідей». Він діяв у «Мистецькому арсеналі» впродовж п’яти днів і заохочував долучатися до проектів дітей із різними можливостями, їхніх батьків та всіх охочих.
Люди будь-якого віку, і діти зокрема, не можуть бути ізольованими від суспільства через особливості розвитку чи інвалідність — така філософія інклюзії. Бо соціальна взаємодія є необхідною для розвитку і формування особистості. Перформативне мистецтво уже десятки років є соціальною формою творчості, що руйнує стереотипи, а творчі методики можуть стати частиною освітнього процесу, адже творчість допомагає зрозуміти цінність відмінностей та право дітей розвиватися по-різному.
Театральна лабораторія «Мистецького арсеналу» спільно з митцями та педагогами створили захопливий світ, де справжніми творцями і гравцями ставали відвідувачі інклюзивного театралізованого простору.
«Якщо у тебе величезні вуха або очі не такі»
У залі «Між Небом і Землею» випробовували систему альфа-гравіті, створювали скульптури з земних матеріалів та вибиралися із черева гігантського кита. Блукали Магічним лісом з медитативною звуковою інсталяцією. Потрапляли На перехрестя доріг, де можна було пройти навпростець через Несподіваний дім або в обхід Лабіринтами відчуттів. І зазирали у веселу Рукавичку, де усіх охочих чекали цікавезні заняття: перформативна гра для дорослих і дітей Playing Up, яку проводили експерти з Німеччини, художні майстерні, Вальдорфська педагогіка та пластилінова анімація. А завершувала захопливу подорож Місячна долина — перформативна зала, де показували вистави колективів, які працюють у сфері інклюзіі.
В інклюзивному проекті «Більше, ніж гра» брали участь 6 театрів та театральних студій; лялькову виставу «Карлик Ніс» показала Вальдорфська школа «Софія».
Мудрий урок проходження шляху від егоїзму до уміння враховувати та поважати інтереси кожного гостям освітнього фестивалю показав інклюзивний театр із Вишгорода Perfeco-in-Kilaba у постановці «Літо на долонях». У ній — і мораль про те, що допомога та ввічливість не повинні бути нав’язливими та нещирими. Сценічна дискримінація лісовими звірами сонячних зайчиків через зовнішній вигляд — відсутність вух, як у справжніх зайців, згодом переросла у новий урок, що відтворився у пісеньці, сенс якої треба пам’ятати кожному: «Якщо у тебе величезні вуха або очі не такі, якщо ти не такий, як усі — все одно будь собою і радій!».
Щоб передати атмосферу, поспілкувалися з мамою однієї з юних акторок. Пані Оксана Стрілецька прийшла подивитися виставу, бо виступала її дитина, яка грає у Perfeco-in-Kilaba від весни цього року. Жінка розповіла, що в інклюзивному театрі більше половини дітей з інвалідністю, та наголошує, що робити подібні проекти дуже важливо, бо діти з інвалідністю мають право і повинні інтегруватися у здорове суспільство, орієнтуватися на поведінку, досвід і навчання у звичайній школі.
Запальні самбу, румбу, джайв і ніжний вальс в останній день проекту виконав для присутніх чемпіон національної збірної України зі спортивних танців на візках Іван Сівак. Одразу після нього захопила відвідувачів харизмою і пристрасним танцем чемпіонка Світлана Онопа. Після закінчення виступів усі бажаючі також могли потанцювати з Іваном та Світланою.
Почути кожного
В Україні понад три мільйони людей, які мають проблеми зі слухом. Утім лише трохи більше 223 тисяч українців говорять мовою жестів. Тому, у рамках проекту діяв інтерактивний простір «Лабіринт відчуттів», у якому кожен міг перевірити свій слух, вивчити кілька важливих виразів мовою жестів: «обійми мене», «успіху», «дихати вільно», а ще переглянути «Зіркову абетку», в якій 33 відомі особистості продемонстрували мовою жестів літери українського алфавіту з метою її популяризації. Бажаючі могли отримати абетку у подарунок, але тільки після того, як називали своє ім’я жестовою мовою.
Співрозмовницею у цій темі стала Катерина. Вона працює у реабілітаційному центрі для дітей із проблемами слуху з дітьми, які відновлюються після операції, та з дітьми, у яких виявили втрату слуху і яким одягнули слухові апарати: «Ми працюємо, допомагаючи батькам і діткам знову навчитися користуватися слухом, гарно використовувати мову, правильну артикуляцію, допомагаємо подолати ту різницю у розвитку, яка виникає через те, що коли дитина не чує, то трішки пригальмовується пізнавальний процес, і тоді вона розвивається не відповідно до віку. Але коли ми починаємо працювати, тоді можливості вирівнюються і вже до 6-7-річного віку діти спокійно ідуть у масові школи та нічим не відрізняються від інших однолітків.
Щороку влітку проводиться інклюзивний табір для дітей, які гарно чують, для дітей, які користуються слуховими апаратами, і для дітей, які не чують взагалі. Через тиждень вони починають спілкуватися між собою, живуть у наметах, перемішуються. Діти досить швидко засвоюють базовий рівень мови жестів. Звичайно, щоб досконало знати весь набір жестів, потрібно витратити на це певний час. Це залежить від того, хто як запам’ятовує. Будь-яку мову, не тільки мову жестів, потрібно вивчати тоді, коли нею постійно користуєшся. Головне — постійно практикувати: спілкуватися з тими, хто не чує, або для початку — з викладачами».
Данило Захаров уже півроку займається вивченням мови жестів. У «Лабіринті відчуттів» він виконав для присутніх жестовою мовою пісню групи «Скай» «Тебе це може вбити» та «Бумбокс» «Вахтерам».
«Я почав вивчати мову жестів просто для себе. Побачив на Youtube жестові пісні і сказав: «Хочу так само». А ще у мене була мрія навчитися розуміти, про що говорять люди мовою жестів. Почав вивчати спочатку за відео. Розпочав з алфавіту. Коли ти вчиш дактиль — алфавіт, то починаєш дактилювати всі слова, які зустрічаєш. Побачив слово — і починаєш його дактилювати. Через день починає дуже сильно боліти рука. Це розвиває моторику рук і мозок, бо намагаєшся якось скласти все у слова. Потім я почав займатися з викладачами індивідуально два рази на тиждень і через місяць уже записав свій перший кліп на Youtube... Ти робиш це для себе, не за гроші, тобі це подобається, і цим самим розповсюджуєш мову жестів, намагаєшся усім показати, що це не тільки дуже гарно, а ви можете говорити з людьми, запам’ятати через пісні якісь слова. Це не так складно», — розповів Данило. Він познайомився з глухонімими людьми, щоб спілкуватися, власне, з носіями мови в їхньому середовищі.
Рівні можливості
В інклюзивному фотопроекті «Діти, що бачать» британська фотограф українського походження Аліна Кісіна через добірку світлин показала буденні життєві ситуації дітей із вадами зору, руйнуючи стереотипи про «дієздатність» та «недієздатність». Героями її світлин стали діти з київської школи-інтернату.
Окрім цього, діти та дорослі могли взяти участь в арт-іграх, майстер-класах, побачити свою тінь та власні рухи на інтерактивній проекції «Ти маєш вплив», бо саме творчість допомагає руйнувати стереотипи та розвиватися кожному так, як він забажає.
Кураторка проекту «Більше, ніж гра» — Ольга Данилюк. Головним організатори вважають необхідність проінформувати суспільство про важливість створення рівних можливостей для всіх та через творчість показати, що кожен, проявляючи своє розуміння і толерантність до людей з інвалідністю, сприймаючи їх як повноцінних активних членів суспільства, які так само прагнуть навчатися і працювати, мають свої захоплення, — допоможе створити рівні можливості.
