Нещодавнє підвищення вартості природного газу на 23,5% для українських громадян загострило суспільну дискусію про перспективи власного газовидобутку та наші можливості в цій та дотичних сферах.
Головне — мати вихід до моря
Станом на сьогоднішній день Україна видобуває близько 20 млрд. куб. метрів природного газу при загальній потребі біля 50 млрд. куб. м. Дефіцит газу в Україні забезпечується імпортуванням природного газу з Європи трубопроводами, і це останнім часом залишається єдиним способом додаткового постачання природного газу в Україну.
Тим часом передові країни світу, намагаючись підвищити рівень своєї енергетичної безпеки, знаходять нові способи, за допомогою яких можна диверсифікувати джерела постачання природного газу. Таким способом виявилася технологія виробництва кріогенного скрапленого природного газу (СПГ). Скраплений природний газ зручно перевозити спеціальними танкерами на будь-які відстані, практично в кожну країну, котра має вихід до моря. І саме завдяки такій зручності десятки країн світу імпортують СПГ iз країн-виробників, серед яких виділяються Австралія, Індонезія, Катар, а останнім часом США. Основними імпортерами СПГ є Японія, Південна Корея, країни Європи — Іспанія, Франція, Англія та інші, до яких недавно приєдналися Польща і Литва.
А тому напрямом підвищення рівня енергетичної безпеки держави за рахунок диверсифікації джерел постачання природного газу в Україну має стати постачання скрапленого природного газу.
В обхід Босфору
Враховуючи обмежені можливості компенсувати дефіцит природного газу в Україні газопроводами з країн Європи, а також перспективу реалізації в недалекому майбутньому магістрального газопроводу з Росії до Німеччини «Північний потік-2», що спричинить до зменшення або цілковитого припинення транзиту російського природного газу через Україну, постає питання заповнення вітчизняної газотранспортної системи з інших джерел.
Ідеальним вирішенням щодо надійного забезпечення України необхідними обсягами природного газу як для традиційного його використання, так і для розвитку нафтохімічної промисловості, а заразом підвищення енергетичної безпеки держави, є диверсифікація джерел та маршрутів постачання природного газу в Україну шляхом організації доступу до світових ресурсів скрапленого природного газу та будівництва вітчизняних терміналів СПГ.
Основним виробником СПГ у світі, як відомо, є Катар, Індонезія, Австралія, Малайзія, а в останні роки США. Для постачання СПГ від виробників до споживачів використовуються спеціальні танкери-метановози. Найпотужніші верфі танкерів-метановозів розмiщенi в Південній Кореї та Японії. Сучасні танкери-метановози можуть перевозити до 250 тис. куб. м СПГ.
Таким чином, є широкий спектр виробників СПГ та можливості для їх транспортування. Оптимістичною передумовою для прибуття танкерів-метановозів до Чорноморського узбережжя України є будівництво в Туреччині каналу «Стамбул», паралельного протоці Босфор, який буде забезпечувати прохід 150 мегатанкерів за добу.
Видобуваючи близько 20 млрд. куб. м власного природного газу, Україна, з врахуванням впровадження заходів з енергозбереження, повинна імпортувати додатково близько 30 млрд. куб. м газу. Частину цього газу ми отримаємо газопроводами від країн Європи, а другу частину повинні отримати у вигляді СПГ. Орієнтовна потреба в обсягах імпортованого СПГ становить до 20 млрд. куб. м, частину з якого бажано використати в майбутньому для виробництва метанолу як базового продукту «великої хімії»
База — поблизу Очакова
ДП «Львівдіпронафтохім» ще в 2010 р. розробив рекомендації щодо розміщення терміналів скрапленого газу. Результатом цієї роботи став висновок про доцільність будівництва СПГ-терміналу потужністю 10 млрд. куб. м на території Чорноморської селищної ради Очаківського району Миколаївської області на узбережжі Березанського лиману.
Враховуючи наявність Одеського припортового заводу (ОПЗ), на базі якого можна розбудувати завод iз виробництва метанолу, доцільно розглянути можливість розміщення плавучого регазифікаційного терміналу в районі Одеси.
Також, беручи до уваги дружні стосунки України з Литвою, варто розглянути можливість будівництва терміналу СПГ на Литовському узбережжі Балтійського моря та логістику транспорту СПГ iз цього терміналу в Україну.
Орієнтовна вартість наземного терміналу СПГ потужністю 10 млрд. куб. м газу на рік становить близько 900 млн. євро, а орендна плата плавучого регазифікаційного терміналу потужністю 5 млрд. куб. м. газу на рік — близько 60 млн. євро.
Реальні потужності терміналів СПГ, вартості капіталовкладень у будівництво цих терміналів та інші техніко-економічні показники повинні бути визначені при майбутньому розробленні техніко-економічних обґрунтувань.
Богдан МАКСИМОВИЧ,
член-кореспондент Української
нафто-газової академії
