Євген Грицяк, один із керівників Норильського повстаня в ГУЛАЗі, святкує 90-річний ювілей

 

Що ж це було за повстання? Хто його підняв, з якими цілями, до чого воно призвело? Думаю, Норильське повстання, про яке зараз мало хто знає, коли-небудь увійде в підручники історії як перший масовий ненасильницький опір радянськiй владі, що домiгся результатів. Як зразок того, що люди одного разу втомлюються терпiти і піднімають повстання проти гнобителів, якими б страшними і могутніми вони не здавалися; як писав класик білоруської літератури Володимир Короткевич, «навіть проти привидів можна піднятися з вилами в руках».

 

У 1953 році в районі Норильська існувало кілька сталінських таборів, об’єднаних загальною системою. Найгіршими умовами утримання каторжників вирізнявся заполярний Особливий табір №2, який називали Гірським табором, або Горлагом, — людей експлуатували на найважчих роботах, бідно годували, через це в Особтабi №2 хворiло й гинуло безліч ув’язнених. Адміністрація Горлагу відзначалася особливою жорстокістю — в’язнiв часто били, нацьковували на них собак, підбурювали кримінальників, засуджених за «політичною» 58-ю статтею.

 

Не дивно, що саме в Горлазi спалахнуло повстання в’язнів. По суті, доведеним до відчаю людям уже нічого було втрачати — багато з них «мотали» табірні строки по 25 років, а багатьох було засуджено довічно. Приводом до повстання стало чергове звіряче вбивство конвоїрами Горлагу двох ув’язнених. Зеки всіх шести табірних відділень застрайкували і не вийшли на роботу, вимагаючи розглядів і приїзду комісії з Москви.

 

По суті, це був перший організований і масовий ненасильницький протест ув’язнених ГУЛАГу, які боролися за свої права. Люди розуміли, що якби вони взялися за зброю, то були б тут же знищені військами, а ось ненасильницький страйк мiг мати успіх. Протест був дійсно масовим — у повстанні проти табірної адміністрації брало участь близько 30 тисяч осіб, половина з яких були українцi.

 

Ось які вимоги висунули ув’язненi:

 

1. Скорочення 10-12-годинного робочого дня до 7-8-годинного;

2. Виплата зароблених грошей (половину на особовий рахунок, половину на руки);

3. Поліпшення побутових умов, медичного обслуговування та культурно-виховної роботи.

Крім цього, ув’язнені зажадали виконання наступних умов:

1. Переглянути справи політв’язнів (основна вимога);

2. Покарати винуватців свавілля — працівників МВС/МДБ;

3. Скасувати носіння номерів на одязі;

4. Зняти з вікон бараків ґрати і з дверей замки;

5. Не обмежувати переписку з рідними двома листами в рік;

6. Відпустити з таборів інвалідів;

7. Вивезти на батьківщину іноземців;

8. Пом’якшити покарання за порушення режиму;

9. Гарантувати безпеку делегатам табірників, які ведуть переговори з комісіями МВС.

 

Для керівництва повстанням створили страйковий комітет. Ув’язнені забарикадувалися в бараках, адміністрація табору робила спроби придушити опір — у П’ятому табвiддiленнi в зону в’їхали дві пожежні машини зі шлангами, якi використовували як водомети, а також офіцери з арматурою в руках. В одному з бараків офіцерів оточили й фактично взяли на деякий час у полон ув’язнених, але силовий розгін не вдався.

 

Друга спроба придушення страйку вiдбулася 1 липня, коли солдати з автоматами увійшли в зону, вже без пожежних машин. На вишках встановили додатковi кулемети. Ось як розповідає про цю подію Лев Нетто, один з учасників повстання: «Коли ввійшли в зону (це було в 5-й зоні), я потім зустрічався з людьми, які були в 5-й зоні. Вони говорили, що ворота відкрилися, увійшли не офіцери iз залізяччям, а автоматники. У найближчих бараках в’язнi побачили, що це знову силовий вплив, повторюється те, що й було, і сприйняли несерйозно. Вони ввійшли в зону, підійшли до вахти. Бiля вахти всередині зони виявилися й автоматники, і люди. Стоять і дивляться один на одного. Тут пролунало: «Що ви чекаєте, хлопчики?» Команди відкрити вогонь, стріляти не було, ніхто не наказував. Мабуть, раніше вже був такий наказ. І вони почали стріляти».

 

Усього в ході спроб придушення повстання загинуло близько 150 осіб, але ув’язнені не здавалися. В’язні Третього відділення, якi забарикадувалися, запускали повітряних зміїв, з яких по табірнiй окрузі розкидали ось такі листівки: «Нас розстрілюють і морять голодом. Ми добиваємося виклику Урядової Комісії. Ми просимо радянських громадян надати нам допомогу — повідомити уряду СРСР про свавілля над ув’язненими в Норильську. Каторжани 3-го вiд.»

 

«Солдати військ МВС! Не допускайте пролиття братської крові. Хай живе мир, демократія і дружба народів. Каторжани Горлагу».

 

До повітряного змія прив’язували спеціальний ватяний гніт, після догорання якого листівки розсипалися з висоти, всього у такий спосiб було розіслано близько 40 тис. листівок. Влада створила спеціальні комсомольські бригади, які ходили й збирали ці листівки для того, щоб люди не дізналися правду про повстання.

 

Повстання тривало понад два місяці. У ніч на 4 серпня 1953 року повстання, яке мало винятково мирний характер, було придушено. Але все, що відбулося, не було марним — система ГУЛАГу дала глибоку тріщину, це стало початком кінця сталінських таборів. Через кілька місяців після повстання Горлаг закрили, ще трохи пізніше закрили й Головне управління таборів (ГУЛАГ), у 1956 році на волі опинилися практично всі учасники повстання, якi залишилися живими. Для тих нечисленних в’язнів, хто ще залишався в таборах, умови утримання значно поліпшили.

 

Зі спогадів Данила Шумука, одного з учасників повстання: «У другій половині липня в міжгір’ї за шостим табором розтанув сніг. Той самий сніг, про який адміністрація говорила: «Ви вийдете на свободу тільки тоді, коли цей сніг на горах розтане. Зрозуміли?!». Цей сніг не танув навіть у найбільшу спеку. І ось нарешті розтанув і цей сніг...»

 

На мою думку, прекрасна метафора. Хто знає — якби не було Норильського повстання, можливо, і відлиги ніякої в СРСР не було б.