«Україна знову захищає Європу від орд, що насуваються зі Сходу»: експерт із нацбезпеки Віктор Чалаван

— Вікторе Арісовичу, якою є послідовна духовно-історична тяглість української героїки? Багато хто починає відлік від козаків, а далі плутається — хто на Крутах, хто на УПА...

 

— Думаю, що справжня українська героїко-історична традиція набагато глибша і сягає часів Київської Русі. Від легендарних переможних походів Святослава, князя Київського і його знаменитого гасла-виклику ворогам «Іду на Ви!..» до овіяного славою знамена сучасних Збройних сил України. І часи козаччини, і героїчна боротьба армій Української та Західноукраїнської Народних Республік, звитяжна та жертовна боротьба УПА, подвиги мільйонів українців у лавах Радянської Армії, армій США, Великобританії, Канади, участь у французькому національному опорі в часи Другої світової війни — все це невід’ємні складові духовно-історичної тяглості української героїки.

 

Незважаючи на іноді полярні оцінки нашого минулого, не можна забувати, що це були наші люди, українці, що захищали свою землю та боролися зі злом у той конкретний історичний період, який ми намагаємося оцінювати з висоти сьогоднішнього дня. На жаль, у цій царині поки що більше політичної кон’юнктури, підміни певних історичних фактів, ніж здорового глузду. Історію потрібно полишити історикам. Не можна іти вперед із головою, поверненою назад, в минуле.

 

На сьогодні ми маємо ворога, що війною прийшов на нашу землю. Це — Росія. І ми знаємо всіх дійових осіб зі сторони держави-агресора — від президента РФ Володимира Путіна та вищого керівництва держави-агресора до генералів та офіцерів збройних сил та інших силових структур Росії, що воюють проти України на тимчасово окупованих територіях Донбасу — до командирів рот «армійських корпусів» так званих «ЛНP-ДНР». 

 

Висловлюючись термінологією правоохоронних органів, ми їх установили всіх, та на сьогодні продовжуємо збирати докази злочинної діяльності. Настане час і ті, хто з них залишаться живими, постануть перед судом.

 

Коли в 2014 році на нашу землю напав ворог, то українці, які закінчували радянські військові училища, повернули радянську зброю та радянські військові знання проти агресора — Російської Федерації, до речі, держави-правонаступника СРСР. І саме тоді, дозволю собі висловитись у дусі військового гумору, в «дорогих россиян произошел процесс заката красной звезды вручную». Це в традиціях Російської Армії — кругле носити, а квадратне — котити (сміється). От так у них в Україні воно і не пішло. Крім того, всі розповіді про високий рівень боєздатності та ефективності армії Росії — це перебільшення, спроба видати бажане за дійсне. 

 

А українські Збройні сили за роки війни зросли — кількісно і, що дуже добре, — якісно. Ми маємо досвідчених командирів тактичної, оперативно-тактичної та оперативно-стратегічної ланок, які вміють воювати, приймати рішучі, своєчасні та ефективні рішення. І, що над­звичайно важливо, ми, Україна, маємо десятки тисяч хоробрих, умілих, обстріляних бійців. Усі ці люди — високовмотивовані справедливою великою метою захисту своєї землі, свого народу! Я дуже радий, що зараз в Україні з’явилися генерали, які ніколи не служили в Радянській армії — хочу згадати, перш за все, генералів Олега Мікаца та Героїв України Андрія Ковальчука і Сергія Шапталу, з якими я мав честь захищати Україну в АТО та навчатися у військовій академії. 

 

Хочу згадати багатьох інших хлопців, які щоденно показують приклад справжнього українського воїна. Ми ведемо справедливу війну — захищаємо свою країну від зовнішнього ворога. 

— До речі, про жертовність. Скільки можна історію України будувати на жертовності? Зараз iз погляду на українське суспільство не йдеться про його віктимізацію. Люди налаштовані оптимістично і вважають, що в цій війні ми переможемо. 

 

— Віктимізація присутня у деяких керівних кабінетах на Печерських пагорбах. А в народу немає відчуття безпорадності. Два Майдани, війна, феномени добровольчого та волонтерського рухiв показали, що народ повірив у свою силу. Вже не вдасться запудрити голови якимись ідеями на кшталт поділу України за політичними, історичними, мовними, етнічними чи релігійними ознаками.

 

Україна єдина! І схід, і захід є її невід’ємними географічними частинами зі своєю неповторною духовною, культурною та історичною спадщиною. На мою думку, ключовою проблемою сучасної України є асоціальна політика попереднього та діючого урядів. Так звані реформи призводять не до вивільнення індивідуальної підприємницької енергії українців, а до консервування бідності.

 

Українці — надзвичайно працелюбна нація. Ми бажаємо і готові багато працювати, але й, відповідно, пристойно заробляти. Діяльність уряду так званих реформаторів поглиблює соціальне розшарування в суспільстві, консервує бідність та примушує українців їхати на заробітки за кордон. Одного разу, спілкуючись із видатним українським економістом Богданом Гаврилишиним, я почув його фразу про сучасну Україну: «Українці успішні скрізь у світі, крім України». Це дуже печально. Значить, проблема в політиці та підходах держави до регулювання економіки. Крім того, проблемою є корупція та порушення ключової для будь-якого інвестиційного клімату умови — законності та справедливого судочинства.

 

На сьогодні склалася парадоксальна ситуація, що головним порушником законів України є насамперед держава. Про цей стан речей говорять вголос активісти, експертна спільнота, учені, патріотично налаштовані політики та дер­жавні діячі! Але не представники правлячої коаліції!.. Законність підміняється політичною доцільністю. Якість законо­творчої роботи — симулякром. Скільки відсотків громадян України сьогодні вірять судам? Прокуратурі? «Новій» поліції?.. Довіра до чинної Верховної Ради України на рівні довіри до Верховної Ради часів Віктора Януковича. Хочеться сказати: «Хлопці-політики, отямтеся! Ви не тим займаєтеся! Державу ми захищаємо. Щоденно. В окопах. Разом, усім народом! А що робите ви? Не потрібно свою неефективність, приватні інтереси та клептократію виправдовувати війною чи діяльністю так званої «п’ятої колони». Державу потрібно очистити від корупції, злочинності та олігархату, який, власне, і породжує асоціальну політику та корупцію. 

 

Постійно чуємо, що в державі на соціальні програми немає коштів. Немає коштів на розвиток науки, медицину, школи, інфраструктуру... А чому тоді наші олігархи в умовах кризи постійно збільшують свої статки? Економіка — точна наука. Я не комуніст і не соціаліст за переконаннями. І зовсім не проти багатих людей. Але мені згадується один український анекдот часів «холодної війни». Зустрічаються в середині 80-х років минулого століття два українці-емігранти в дорогому ресторані на Брукліні в США і ведуть таку розмову: «А за що воював твій дід? — Мій дід у Махна воював, щоб не було багатих! А твій? — А мій у Петлюри, щоб не було бідних!» 

 

Українська держава має бути орієнтована не на обслуговування олігархічних кланів, а насамперед на захист людини, громадянина та суспільства. Думаю, що ще багато нам потрібно зробити в царині і захисту від зовнішньої агресії, і належного урядування, і економічної політики, і боротьби з корупцією. 

Зробити так, як на фронті, — разом, усім народом! Так переможемо! 

 

— Але все ж таки в наших людей деколи виникає почуття безпорадності, коли досі не можуть покарати вбивць Небесної сотні, коли наші вояки приходять з АТО і не можуть отримати статус УБД або виплати за поранення. 

 

— Так. Проблеми є. Наприклад, майже з усіх регіонів України хлопці телефонують мені, що не можуть отримати землю. Місцеві ради під різними приводами саботують вирішення питання надання землі ветеранам. Є проблема і з отриманням низки інших пільг, передбачених чинним законодавством для учасників бойових дій. Думаю, що оприлюднена в стінах парламенту ідея щодо створення міністерства, що опікуватиметься питаннями реабілітації та соціального захисту ветеранів війни та бойових дій, має право на існування. Важливо, щоб ідея дієвої допомоги ветеранам не потонула у вирі порожньої перед­виборчої риторики. Водночас, якщо уряд проявить політичну волю для створення такого міністерства та, що важливо, його «змістовного» наповнення відповідними повноваженнями, кадрами та можливостями, можна очікувати суттєвого прогресу у вирішенні проблем ветеранів бойових дій. Це не проблема місцевих рад чи державних адміністрацій, це загальнодержавна проб­лема. На жаль, ми вже маємо досвід створення деяких нових міністерств. Створили, а потім почали думати, а чим же вони будуть займатися. 

Хочеться сказати нашим політикам та урядовцям: хлопці, війна не закінчилася, вона просто «на паузі», і «кнопка» цієї паузи розташована не в Києві, а в Москві. Ми добре бачимо лише «український фронт» російської загрози.

 

З точки зору фахівців, стратегічно сучасна Росія є джерелом небезпеки для всього континенту. Тільки деякі факти — знищення росіянами цивільного авіалайнера МН-17, кібератаки російської воєнної розвідки проти США та Нідерландів, політичні вбивства противників російського режиму Зелімхана Яндарбієва у 2004 році в Катарі, Дениса Вороненкова та Аміни Окуєвої у Києві в 2017-му, застосування хімічної зброї на вулицях туристичного Солсбері (до речі, одного зі старовинних британських міст, відомого своїм абатством ХІ століття), польоти стратегічних бомбардувальників ВПС Росії з ядерною зброєю на борту вздовж кордонів країн Європи, розгортання ракетних комплексів середньої дальності «Іскандер»-М у Калінінградському особливому районі та в Криму, створення нових загальновійськових армій та дивізій, постійне порушення норм міжнародного права, брехня та перекручення фактів, усе це — ланки одного ланцюга, яким авторитарна фашизована Росія намагається тиснути на демократичні цивілізовані країни. І, на жаль, не від нас залежить, чи запланує президент Росії Путін нову «победоносную авантюру» в Україні чи біля наших кордонів. 

 

Що стосується реформи правоохоронних органів (сміється), вона перетворилася на анекдот. Спитайте пересічних громадян, чи вони вірять, що «оновлена» поліція, прокуратура чи суди «кинуть важливі справи» і почнуть займатися захистом їхніх інтересів? І кому вони більше вірять — офіційним прес-релізам правоохоронних органів чи серіалам «Дизель-шоу»? Не може випускник аграрного коледжу реформувати медицину, а інженер-електрик — прокуратуру чи поліцію.

 

Хочу підкреслити просту тезу, що лише професіонал здатен реформувати структури, які завжди були закритими за стилем мислення, способом комплектування та специфікою їхньої діяльності, — маю на увазі армію, поліцію, спецслужби. Чесно кажучи, так і не зміг знайти аргументи, щоб пояснити знайомим представникам іноземного дипломатичного корпусу казус генерального прокурора, який не має юридичної освіти. Звідси — піар та «Фейсбук» замість реальної боротьби зі злочинністю та корупцією. Звідси — «смертельний клінч» САП та НАБУ тощо. Перелік проблем у правоохоронній сфері, на жаль, досить довгий, а некомпетентність деяких наших урядових реформаторів перетворилася на загрозу національній безпеці України. 

— Ми говорили про менталітет українців і про українську політичну націю...

 

— Українці — це люди, менталітет яких є потужним і глибоким. Добре розумію, що говорю суб’єктивно. Це моє особисте ставлення, але ми, українці, від віків живемо на березі Дикого Поля. Ми, Україна-Русь, свого часу захищали Європу від орд, які насувались зі Сходу. Цього разу ми, Україна, знову захищаємо Європу від інших орд, які насуваються зі Сходу. Ми довго боролися, багато страждали та передчували. Занадто багато, щоб Ствердитися! Як стверджується у вогні клинок меча! Ми — Україна! Ми — Правда і Меч! А віктімологія — це... «не з нашої опери». 

 

— Що становить собою національна консолідація?

 

— Україна понад усе, — так, але не в системі координат етнічного націоналізму, а Україна понад усе — в системі координат безумовного і однозначного пріоритету інтересів нашого народу над всіма іншими геостратегічними, політичними, геоекономічними та іншими інтересами. 

 

Усе змінюється: в озброєнні, техніці тощо, але людська природа не змінюється. Є підлість, є зрада, є героїзм, є сила, є повага людей. До побратима та до себе. В Україні ментально не закладений концепт жертви, в Україні ментально не закладений концепт програшу, — в Україні закладений iз древніх віків один концепт — «Ті, хто живуть на кордоні Великого Степу, не бояться злих вітрів, що зі Степу приходять!». Оце суть України. Воєнна суть України! 

 

А національна консолідація — це здатність. Здатність об’єднатися для вирішення проблем, що стоять перед народом, чесно подивитися проблемам в очі, не плутати всенародно обраного Президента з міністрами — продуктами коаліційної «відрижки» — і відійти від взаємного поборювання. Але. Відхід від взаємного поборювання не повинен підміняти собою покривання злочинної корупційної діяльності, непрофесіоналізму та приватних інтересів, того, що ми бачимо зараз. 

 

Уїнстон Черчилль говорив, що демократія — це не найкращий спосіб правління, але, на жаль, ніхто не вигадав кращого, ніж демократія. Чим частіше будуть мінятися політичні еліти, чим частіше буде, внаслідок демократичного процесу, демократичних виборів змінюватися влада, тим краще це буде для держави і для суспільства. Тому що тільки Його Величність Народ має право оцінювати ефективність тих чи інших політичних партій чи сил, жодні міністри, прем’єри, чи інші «члени народних фронтів» не мають права брати на себе роль вчителя народу України. 

 

На сьогодні важливим є питання захисту від зовнішнього та внутрішнього ворога. Із зовнішнім ворогом все легше, — цей ворог видимий, він має конкретні форми прояву, зрозумілі його дії, можливості та ймовірні варіанти дій. Щодо внутрішнього ворога — безумовно ступінь інтегрованості України у колишній пострадянський простір є занадто значним. Але все змінюється! Для нас, України, на краще. 

 

У 2017 році мені довелося брати участь у багатьох дискусіях щодо припинення торгівлі з тимчасово окупованими територіями. Наші видатні політики від уряду, деякі міністри багато розповідали про те, що коли ми припинимо торгувати з окупованими територіями, то це буде просто катастрофою для економіки України, це буде катастрофою для окупованих територій. Під тиском патріотично налаштованої частини суспільства держава припинила торгівлю з окупованими територіями Донецької та Луганської областей, і нічого страшного не сталося! Економіка України вирівняла свої показники й почала зростати, а от проблеми організації соціально-економічного життя на території тимчасово окупованих Донецької та Луганської областей лягли гирею на бюджет Російської Федерації та на бізнес найбагатшої людини України — друга та партнера одного з Прем’єр-міністрів України. Дивно, до чого тут найбагатша людина України і де «плоди» діяльності економічної контррозвідки СБУ? І зараз, восени 2018 року, можна стверджувати, що ми правильно зробили, припинивши торгівлю з ОРДЛО.

 

Щодо «п’ятої колони» — безумовно, треба посилити національні спеціальні служби, оскільки національна безпека держави складається з кількох сегментів, і державна безпека — один із ключових. Якщо воєнною безпекою займаються воєнні формування, то державною безпекою — Служба безпеки України. В ухваленому цього року Законі України «Про національну безпеку» закладений досить серйозний потенціал посилення усіх складових сектору безпеки України. На сьогодні в парламенті опрацьовується проект оновленого Закону України «Про розвідувальні органи». Дійсно, ми повинні у подальшому зміцнювати розвідувальну, контррозвідувальну складову захисту інтересів Української держави. Але держава сама не може це робити — без допомоги суспільства, без допомоги активістів, без допомоги засобів масової інформації. Це надзавдання — очищення країни від агентури ворога, що наса­джувалася в Україні десятиліттями! 

— Що ми маємо нагального у безпековому законодавстві нині?

 

— Безпекове законодавство України активно розвивається. Мені, як фахівцю, приємно відзначити, що профільне законодавство є досить глибоко опрацьованим, гнучким та адекватним викликам, що стоять перед нашою державою. 

 

Водночас ми маємо серйозні проблеми у законодавстві, що регламентує діяльність правоохоронних органів. Ми всі — свідки конфліктів між новоутвореними антикорупційними органами, ці конфлікти, в основному, мають політичний характер, спровоковані штучно, ґрунтуються на персональних амбіціях незрілих, iз точки зору життєвого досвіду, посадових осіб. Але ця штучність базується на недостатній формально-юридичній та юридично-технічній пропрацьованості низки законодавчих положень щодо їхньої діяльності.

 

Найближчим часом має запрацювати Державне бюро розслідувань. Проте у нас досі не внесені зміни до Кримінально-процесуального кодексу, Закону України «Про Державне бюро розслідувань», до законодавства, що регламентує оперативно-розшукову діяльність. На сьогодні правоохоронні органи мають досить вузькі можливості в царині упереджувальної роботи щодо профілактики та поборювання злочинності перш за все методами оперативно-розшукової роботи. У нас доcі немає закону про кримінальні проступки, хоча актуальність його передбачена життям. 

 

Безумовно, потребує оновлення законодавство, що визначає військово-технічну політику України, партнерство між державою та приватним сектором у царині оборонно-промислового комплексу, законодавчого урегулювання сфери діяльності приватних військових компаній. Ми повинні в Україні мати приватні військові компанії! 

 

— Існують різні підходи до проблем війни. Як ви ставитеся до плану міністра внутрішніх справ Арсена Авакова щодо деокупації Донбасу силами поліції?

 

— Україна має відповідний закон. На сьогодні всі ми, в тому числі Національна поліція, на Донбасі працюємо в єдиних правових координатах Операції об’єднаних сил. За суттю — це воєнна стабілізаційна операція. Будь-яка так звана «поліцейська операція з деокупації» до моменту, поки військові зусилля України не приведуть до виведення російських збройних сил, знищення чи розсіювання тридцяти двох тисяч людей, що складають два армійські корпуси т.зв. ЛНР-ДНР, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, є окозамилюванням та політичним піаром. Є Верховний Головнокомандувач — Президент України Петро Порошенко, є командувач Операцією об’єднаних сил — генерал Сергій Наєв. Інших «командувачів», чи поліцейських «планів», чи «операцій з деокупації» там немає і бути не може!

— Я знаю, що ви спілкувалися з британськими офіцерами, яка їхня точка зору на наші події?

 

— Це був досить цікавий досвід. Британців, як і інших союзників України з держав-членів НАТО, дуже цікавить наш досвід у протистоянні гібридній агресії Росії на сході України. Вони високо поважають українського солдата, поліцейського, співробітника спецслужб, оскільки представників високотехнологічних армій держав-членів НАТО дивує і викликає у них повагу те, що ми, не маючи того технічного, технологічного ресурсу, ресурсу озброєнь тощо, стримуємо одну з найпотужніших армій континентальної Європи.

 

Зокрема, один британський генерал запитав щодо бойових дій у 2014 році: «...Скільки у вашому розпорядженні було бойових та допоміжних гвинто­крилів?». Коли я сказав, що в нашому розпорядженні не було жодного гвинтокрила, то ця відповідь викликала велике здивування та перешіптування у середовищі британських офіцерів-професіоналів, які мають високий фаховий рівень та бойовий досвід участі у локальних конфліктах у різних «гарячих точках» світу. 

 

Робота ведеться, ми постійно спілкуємося, обмінюємося досвідом, допомагаємо один одному, і для мене є висока честь ще раз ствердити те, що держави-члени НАТО реально залучені до наших проблем! І реально їм не байдуже, ці люди і на особистісному рівні роблять багато, щоб допомогти нам стримати новітні орди зі Сходу. 

— Чи продовжують українці вірити армії на рівні довіри до Церкви?

 

— Так, соціологія свідчить про те, що на першому місці є довіра до армії, на другому — довіра до Церкви, звичайно, не Московського патріархату (сміється), на третьому — довіра до добровольчого руху. А лідери антирейтингу — це суди, прокуратура, правоохоронні органи, Верховна Рада. На жаль, так. 

 

Наші Збройні сили, Національна поліція, Служба безпеки, розвідувальні органи виконують свою функцію захисту незалежності й територіальної цілісності України. Народ підтримує всі складові сектору безпеки та оборони. А те, що у нас проблеми у виконавчій владі, недолугість реформ, провал у царині боротьби з корупцією, — ну що ж, треба почекати кілька місяців, і ця недолуга влада піде. Демократія не потребує ліків кращих, ніж ви­бори. 

 

Бо є політична воля народу до змін, а це значить, що рано чи пізно до влади прийдуть ті, хто буде не красти, а практично реалізувати суспільні очікування. Адже сьогодні в черговий раз ми бачимо парадокс, що український народ є більш зрілим, патріотичним та розумним, ніж діюча парламентська коаліція iз рейтингом у межах статистичної похибки.

 

Політичну програму, про яку думають багато українців, про яку говорять хлопці в окопах, можна висловити трьома словами: «Захистити!», «Очистити!», «Оновити!».

 

Це значить: захистити Україну від зовнішнього ворога, очистити від «п’ятої колони», агентури противника, від хабарників та корупціонерів, і останнє — оновити. Реформувати, запустити механізм реальних змін для простих 

людей.