Мінус прибутки і зростання небезпеки
У дорадянський період Східна Україна була відома у світі як житниця Європи, тоді як Західна Україна певний час була нафтовим Ельдорадо. В Галичині з давніх часів видобували нафту, а в часи УРСР було збудовано чотири НПЗ — Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, а також відбудовано та реконструйовано два існуючі заводи — Дрогобицький та Надвірнянський.
Тепер із шести українських НПЗ працює лише один — Кременчуцький НПЗ, та й то переробляє менше третини теперішньої виробничої потужності.
Водночас передові країни світу нарощують свої нафтопереробні потужності і багато з них (Японія, Англія, Німеччина, Франція, Італія тощо) переробляють понад 100 млн. тонн нафти щорічно, практично не маючи власної нафти. Пояснення такого факту цілком очевидне: переробку нафти економічно вигідно здійснювати в регіонах споживання нафтопродуктів. Крім того, розвинута нафтопереробна галузь забезпечує країнам енергетичну незалежність.
Сучасні нафтопереробні заводи приносять своїм власникам достатньо високі прибутки. Зокрема, навіть технологічно застарілі НПЗ України перед своєю зупинкою додавали в бюджет України щорічно біля 600 млн. гривень з кожного мільйона тонн переробленої нафти. Відповідно, власники заводів отримували прибутки, а народне господарство України було забезпечене нафтопродуктами власного виробництва.
Через припинення виробничої діяльності п’яти українських НПЗ не тільки значно зменшується забезпечення держави нафтопродуктами власного виробництва і відчутно знижується рівень поповнення бюджету України коштами від реалізації вітчизняних нафтопродуктів, а й, найголовніше, недопустимо опускається рівень енергетичної безпеки країни.
Почнемо з Надвірної і Кременчука
Багаторічний досвід діяльності НПЗ показує, що вартість модернізації існуючих заводів задля збільшення обсягів виробництва та налагодження виробництва високоякісних нафтопродуктів тим більша, чим «глибша» модернізація. Повна модернізація НПЗ вартує майже стільки, скільки коштує будівництво нового НПЗ.
Проте модернізація заводів, за існуючої системи стосунків між державою і власниками НПЗ, реально не здійснюється. Враховуючи ризики, пов’язані як з воєнною загрозою зі сторони Росії, так і з конкретною ситуацією на існуючих НПЗ України, найбільш доцільно розглядати модернізацію Кременчуцького та Надвірнянського НПЗ.
Єдиний працюючий в Україні Кременчуцький НПЗ має можливість переробляти біля 10 млн. тонн нафти, проте для цього на ньому необхідно змонтувати та модернізувати ряд технологічних установок для забезпечення виробництва паливної продукції відповідно до стандартів «Євро-5» та «Євро-6». Також вимагають модернізації об’єкти загальнозаводського господарства для значного зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище.
Надвірнянський НПЗ уже тривалий час простоює, проте зберіг своє основне технологічне обладнання та об’єкти інфраструктури. За відносно невеликих капіталовкладень, до 200 млн. євро, можливо налагодити переробку 1,5 млн. тонн нафти з подальшим доведенням потужності заводу до переробки 4,0 млн. тонн нафти за рік.
Обидва НПЗ мають можливість отримувати нафту з нафтопроводів «Дружба» та «Одеса—Броди».
Основна проблема цих заводів полягає в тому, що існуюче законодавство не дає можливості державі конструктивно впливати на ефективність діяльності цих НПЗ, починаючи від закупівель нафти і модернізації технології і завершуючи реалізацією нафтопродуктів. Тому на часі — відповідні зміни до законодавства.
Опертися на аграріїв
Оптимальна потужність сучасних нафтопереробних комплексів, відповідно до світового досвіду, становить 8-10 млн. тонн переробленої нафти за рік. Будівництво таких НПК у комплексі із заводами виробництва нафтохімічної продукції вимагатиме капіталовкладень 5-6 млрд. євро. Використання таких значних коштів вимагає дотримання певних засад організації будівництва нових НПК.
З одного боку, для будівництва нових потужних підприємств слід розробити нову законодавчу базу з підзаконними актами, враховуючи, що занепад нафтопереробної галузі України в певній мірі став наслідком чинного недосконалого законодавства. Треба передбачити поєднання державної та приватної власності і ефективний контроль держави за діяльністю таких підприємств.
До складу інвесторів нових НПК необхідно залучати власників сирої нафти. А також зацікавити інвесторів і держави — власників нафти продукцією агропромислового комплексу України.
Україна спроможна вирощувати до 100 млн. тонн зернових із використанням органічного екологічно чистого землеробства. Взаємопов’язаність інтересів країн-власників нафти з Україною — власником зерна сприятиме успішному будівництву та забезпеченню умов для постійної експлуатації нових НПК.
Тому до складу інвесторів нових НПК потрібно залучати також і власників новостворених аграрних комплексів із вирощування екологічно чистих зернових та виробництва аграрної продукції для експорту в країни власників нафти з метою забезпечення додаткової мотивації постачання нафти для нових НПК.
І нарешті, для будівництва нових НПК доцільно використовувати вивільнені виробничі площі великих підприємств суміжних галузей, які припинили свою діяльність з тих чи інших причин вичерпання своїх можливостей.
Одним із найперспективніших майданчиків для будівництва нового НПК потужністю 8 млн. тонн нафти є вивільнені виробничі площі Роздільського державного гірничохімічного підприємства (РДГХП) «Сірка» в Новому Роздолі Львівської області. Це підприємство було збудоване для переробки місцевої сірки на сірковмісну продукцію (сірчана кислота, мінеральні добрива тощо), але через вичерпання місцевого родовища сірки, припинило свою основну діяльність.
Загальна територія вивільнених виробничих площ РДГХП «Сірка» становить понад дві тисячі гектарів, що цілком достатньо для нового будівництва.
Не лише «Одеса—Броди»...
Для гарантованої безперервної роботи українських НПЗ необхідно визначити надійні джерела забезпечення України нафтою та диверсифікувати шляхи її постачання. Найбільш перспективними новими країнами-постачальниками нафти можуть бути Азербайджан, Іран, країни Близького Сходу, Венесуела та інші.
Враховуючи проблематичність використання в майбутньому діючого нафтопроводу «Дружба», яким прокачується нафта з російських родовищ, Україна повинна долучити максимальне використання нафтопроводу «Одеса—Броди». Для цього необхідно забезпечити постачання нафти ще двома-трьома розробленими логістичними схемами з використанням танкерного флоту, як через протоку Босфор та потенційний канал паралельно Босфору, так і від терміналів Туреччини на південному березі Чорного моря, до яких планується прокладати нафтопроводи з Азербайджану та Ірану.
Для можливості отримання нафти з північного напрямку необхідно добудувати нафтопровід «Одеса—Броди» до Балтійського узбережжя Польщі.
Найбільш перспективним вважається розвиток економічних стосунків з Іраном, якому Україна може забезпечити продовольчу незалежність постачанням продуктів сільського господарства, а Іран, у свою чергу, спроможний забезпечити енергетичну незалежність України, як постачальник нафти та нафтопродуктів, так і модернізацією існуючого та будівництвом нового НПЗ.
Видобути своє
Одночасно з імпортом нафти потрібно розвивати нафтовидобувну галузь України. Традиційні нафти України, як відомо, завжди були особливо придатними для виробництва моторних олив та парафінів.
У теперішніх умовах перспективним є розроблення родовищ високов’язких нафт із метою виробництва високоякісних бітумних композицій, для будівництва доріг та іншого застосування, і нафтових сульфонатів, для збільшення видобутку нафти з вичерпаних родовищ.
Як наслідок, високий агропромисловий потенціал України повинен забезпечити комплексний розвиток нафтотранспортних коридорів та нафтопереробної промисловості як для підвищення енергетичної безпеки України, так і для добробуту наших громадян
Отже, будівництво нового НПК та модернізація двох існуючих НПЗ дасть можливість перероблення 22 млн. тонн нафти щорічно, що повністю унезалежнить Україну від імпорту нафтопродуктів та буде щорічно поповнювати національну скарбницю в обсязі понад 20 млрд. гривень.
Європа вимагає мати резерви
Зменшення запасів нафти та збільшення обсягів світового споживання нафтопродуктів призводить до збільшення ризиків виникнення проблем у забезпеченні країни нафтою та нафтопродуктами.
Враховуючи незначні обсяги видобутку вітчизняної нафти в Україні — близько 2 млн. тонн в 2017 році — та те, що з шести нафтопереробних заводів працює лише один Кременчуцький, котрий переробив в 2017 році менше третини від можливостей своїх виробничих потужностей — 2,35 млн. тонн нафти, а також війну на сході України, — можна стверджувати про надзвичайно високий рівень таких ризиків в Україні.
Тож, відповідно до вимоги Директиви 2009/119/ЄС та Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», необхідно мати в наявності відповідні об’єми резервуарних парків.
У разі припинення надходження в Україну нафти і нафтопродуктів потребу в них країна зможе задовільнити не більш як за 10 днів за рахунок власного видобутку та наявних резервів. А враховуючи, що більшість нафтобаз експлуатуються понад 50 років, на сьогоднішній день ситуація з об’єктами зберігання мінімальних запасів нафти і нафтопродуктів є незадовільною.
Обладнання нафтобаз є фізично зношене і техногенно небезпечне, а самі нафтобази не відповідають вимогам сучасних норм і правил щодо їх експлуатації, охорони навколишнього середовища та, як правило, не мають надійного устаткування для виявлення надзвичайних ситуацій. Одним із характерних прикладів потенційної техногенної небезпеки більшості нафтобаз є потужна пожежа в червні 2015 року на нафтобазі «БРСМ-Нафта» у Васильківському районі Київської області, де загинуло п’ятеро людей.
...Поствиборча Україна має шанс повністю модернізувати свою енергетичну галузь, що забезпечить поліпшення добробуту громадян України, та досягнути належного рівня національної безпеки нашої батьківщини.
Богдан МАКСИМОВИЧ,
член-кореспондент Української нафтогазової академії
